Варткес Тевекелян – Рекламне бюро пана Кочека (страница 16)

Рівно о шостій годині відчинилися двері п'ятьох великих кортів. Учасники турніру стали на свої місця, і за сигналом президента тенісного клубу змагання почалося.

З перших же хвилин увагу глядачів привернула гра двох пар: де ла Граммон — Маріньє, Кочек — Вебер. Могутні, блискавичні удари сипалися один за одним. Гра ставала дедалі запалвнішою. Було ясно, що в цих парах зустрілися не тільки майстерність, але й воля.

Уже наприкінці другого гейма стала очевидною перевага Василя над Вебером і трохи молодшого, рухливого де ла Граммона над Маріньє. Василь переміг Вебера в п'яти геймах з шести. Де ла Граммон узяв гору над Маріньє. У третій парі переміг молодий Луї.

Перемога над досвідченим Вебером окрилила Василя, — він грав зібрано, енергійно, наполегливо. У газетних звітах про хід змагань у тенісному клубі часто згадувалося його ім'я. Більшість спортивних оглядачів пророкували остаточну перемогу йому, хоч багато хто вірив і в перемогу де ла Граммона.

Ліза щодня бувала на турнірі. Вдома вона оточила Василя винятковим піклуванням і ні хвилини не мала сумніву в його перемозі. Не сумнівались у перемозі патрона і молоді художники, особливо Борро, який на собі відчув майстерність Василя.

Як і можна було сподіватись, до прикінцевих змагань вийшли троє — де ла Граммон, Луї і Василь.

У суботу, в останній день турніру, тенісний клуб був заповнений вщерть. Крім аматорів спорту, сюди наїхало і чимало багатих нероб, що не знали, як згаяти час. Дами з аристократичних сімей мали нагоду продемонструвати дорогі туалети. Спортивні оглядачі і представники великої преси всіх напрямків готували додатки до недільних номерів своїх газет. В усіх залах, коридорах, навіть на сходах товпилися люди, галасували, сперечалися, ставили на того чи іншого гравця, щораз збільшуючи ставки.

Хвилин за двадцять до початку змагань у роздягальню до Василя зайшов елегантно вдягнений смуглявий чоловік східного типу з сивиною в густому кучерявому чубі.

— Жюль Сар'ян, журналіст, — відрекомендувався він. — Можливо, ви пам'ятаєте — я писав про вашу рекламу і напророчив вам успіх. Радий, що не помилився!.. Сьогодні пророчу вам перемогу і певен, що знову не помилюся. Майте на увазі, мосьє Кочеку, з усіх, хто б'ється об заклад, сімдесят процентів поставили на вашу користь.

— Я дуже радий познайомитися з вами, мосьє Сар'яне. Давно хотів подякувати вам. Ваша стаття допомогла тоді нам. Хочу вірити, що ваше пророцтво збудеться і сьогодні! — Василь міцно потис журналістові худу, з довгими пальцями руку. — Прошу вас повечеряти зі мною сьогодні після змагань.

— З великим задоволенням, тільки не сьогодні. Мені треба здати матеріал про наслідки турніру в завтрашній номер. — Журналіст дістав з бумажника візитну картку і подав Василеві. — Ви можете дзвонити мені по цих телефонах коли завгодно. До другої години дня на квартиру, після другої — в редакцію. І ми домовимося про зустріч. А тепер не заважатиму вам. Ще раз зичу успіху!..

Цього разу суперником Василя був молодий Луї — невтомний, наполегливий. Перемогти його було нелегко. Гра відбувалася гостро, із змінним успіхом — то один закінчував черговий гейм на свою користь, то другий, і тільки в прикінцевому, шостому геймі Василеві пощастило вирвати перемогу в молодого суперника. Таким чином, Василь здобув почесне друге місце. Найважче чекало його попереду — подолати дуже досвідченого де ла Граммона. Правда, психологічна перевага була на боці Василя, — він одного разу вже взяв гору над ним, але то була товариська зустріч. Де ла Граммон вольова людина, та й численні уболівальники всіляко підбадьорювали його.

Після годинної перерви гравці змагалися далі. На початку четвертого гейма щастя явно всміхалося де ла Граммонові. Але Василеві перемога була потрібніша, ніж віце-президентові клубу, і він зібрав усі свої сили, щоб зламати волю супротивника, і зламав. У двох останніх геймах Василь здобув перемогу.

Гриміли оплески, оркестр грав туш. Уболівальники, репортери газет і фотокореспонденти оточили Василя. На секунду в юрмі промайнуло радісно-схвильоване обличчя Лізи, яка не могла протовпитися до нього.

Побачивши спрямовані на себе фотооб'єктиви, Василь подумав про те, що була б вельми небажаною поява його портрета на сторінках паризьких газет. Він упустив ракетку, нахилився, підняв її і швидко побіг у душ.

Стоячи під теплим душем, Василь відчув страшенну втому, болів поперек. Але не це турбувало його. Зараз він щасливо уникнув фотографування. А проте його неодмінно сфотографують під час церемонії вручення призу. За простою логікою речей кожному спортсменові приємно покрасуватися на сторінках великої преси. Це — популярність, реклама. І раптом з'являється якийсь дивак, що не дає фотографувати себе. Тут щось не те, скаже кожна розсудлива людина. Підуть плітки, здогади… Як же бути?..

До роздягальні знову зайшов Сар'ян і перервав роздуми Василя.

— То як, пересвідчились тепер, що я коли і не пророк, то ясновидець напевне? — сказав він сміючись і щиро поздоровив Василя з перемогою.

— Ладен вважати вас добрим ангелом, який приносить щастя!

— Щодо ангела не знаю. Але я справді приношу щастя тим, до кого добре ставлюсь.

Ця людина з відкритим лицем, доброю усмішкою викликала у Василя симпатію. Але звернувся він до журналіста з деяким ваганням:

— Хочу попросити у вас поради: як вчинити, щоб мене не фотографували, коли переможців нагороджуватимуть призами?

— Коли ви впустили ракетку і нахилились, у мене майнула підозра, що це зроблено навмисне, — сказав Сар'ян. — Якщо вже пішло на відвертість, скажіть, чому вам не хочеться з'явитися завтра на сторінках ранкових газет?

— Як би вам пояснити це? — відповів Василь. — Я іноземець, до того ж слов'янин… Приїхав до Франції як турист і от осів тут… Я маю дозвіл жити у Франції, але ж кожної хвилини мене можуть і виселити. Навіщо ж мені в своєму становищі викликати заздрість, дратувати гусей? Потім я побоююсь, що звання чемпіона з теніса може підірвати довіру до мене ділового світу… Може, мені поговорити з віце-президентом клубу?

Сар'ян усміхаючись кивав головою, і Василь не міг зрозуміти — схвалює журналіст хід його думок чи не вірить жодному його слову.

— Бачте, мосьє Кочеку, в нас ніхто не може заборонити фоторепортерам сфотографувати будь-яку людину, а потім надрукувати її портрет на сторінках газети чи журналу. Не може цього зробити і віце-президент клубу… Є один вихід — захворіти… Цілком природно, що після важкого і тривалого змагання з вами міг статися сердечний приступ, могли заболіти м'язи на правій лопатці. Я сходжу по лікаря, він подасть першу допомогу, і через нього ви передасте віце-президентові своє вибачення за те, що не можете бути присутнім на церемонії. І поїдете додому… То як, діємо?

— Діємо! Іншого не придумаєш. — Василь ліг на канапу, і Сар'ян пішов по лікаря.

Молодий, франтуватий лікар довго заспокоював Василя:

— Не хвилюйтеся, мосьє, серцеві спазми та болі у м’язах — звичайна річ після важких змагань. Потрібні невеликий масаж плеча і цілковитий спокій. Їдьте додому, лягайте в ліжко, запросіть масажистку, — говорив він, виписуючи рецепта. — Днів за два-три минеться, але надалі будьте дуже обережні, уникайте перевтоми. Мікстуру пийте тричі на день… Якщо вам буде потрібна моя допомога, подзвоніть. — Лікар подав візитну картку. — А тепер, гадаю, ви не заперечуватимете, якщо я пошлю по таксі?

— Дикую, лікарю, не турбуйтесь. Моя машина стоїть недалеко, і я сподіваюсь, що мосьє Сар'ян проведе мене.

— Велике до вас прохання, лікарю, — сказав журналіст, — попередьте, будь ласка, пана віце-президента, що мосьє Кочекові раптом стало погано і ви звеліли йому їхати додому.

— Звичайно, це мій обов'язок!

РОЗДІЛ П'ЯТИЙ

Удавана хвороба змусила Василя кілька днів сидіти вдома. Він і справді почував себе якщо не хворим, то стомленим і ледарював задоволено.

Ліза вставала рано. Похапцем нагодувавши його, поспішала на лекції в Сорбонну. На самотині Василь зручно влаштовувався в кріслі і читав.

Взагалі в нього не було підстав скаржитись на долю. Хто коли жив таким бурхливим, сповненим різних пригод життям, як він, Василь? Чи багатьом випадало щастя брати участь у революції, яка повалила царя, грудьми захищати справедливе діло від найлютіших ворогів?..

У Василя була щаслива властивість характеру — він умів не втрачати бадьорості за будь-яких обставин. А зараз у нього і зовсім нема причин бути невдоволеним тим, як усе складається. Єдине, чого йому бракує, — то це рідних просторів, друзів, товаришів… Тут він навіть не може читати книжки рідною мовою. Розмовляє з дружиною по-російськи тільки вдома, за зачиненими дверима, та й то стишуючи голос до шепоту.

Василь підійшов до вікна, довго дивився на вулицю. Кінець жовтня, а небо над Парижем голубе, без жодної хмаринки. Дні стоять теплі, лагідні, сонце не тільки світить, але й гріє як улітку. Листя на деревах обабіч широких вулиць і в парках ледь пожовтіло…

Саме в цю пору року життя в Парижі особливо пожвавлюється. Спадає спека, повертаються додому з мандрівок і морських курортів заможні люди. Афіші повідомляють про початок театрального сезону. За дзеркальними вітринами демонструються зимові моди. Вечорами на вулицях повно людей. Гомін, сміх, вигуки торговців смаженими каштанами, пісні…