Уильям Янг – Хижа (страница 45)
* * *
Упродовж наступних кількох тижнів Мак швидко одужував. Уже через місяць, коли його виписали з лікарні, вони з Нен зателефонували новопризначеному помічнику шерифа Томмі Далтону й обговорили з ним можливість виїзду до хижі. Оскільки там усе повернулося до занедбаного стану, Мак почав сумніватися, чи тіло Міссі досі в печері. Пояснювати поліції, звідки йому стало відомо про місцезнаходження тіла, було досить ризиковано, але він не сумнівався, що друг, хай там як, спробує його зрозуміти.
Томмі й справді поставився до Мака доброзичливо. Вислухавши про події тих вихідних, він погодився організувати експедицію до хижі, хоча й вважав розповідь маренням убитого горем батька. У будь-якому разі Томмі хотів побачитися з Маком. Особисті речі, що вціліли після автокатастрофи, стали гарним приводом для зустрічі. Отже, одного чудового суботнього ранку на початку листопада Віллі відвіз Мака й Нен на своєму новенькому позашляховику до Джозефа. Там вони спочатку зустрілися з Томмі, а потім усі разом вирушили до Національного парку.
Томмі здивувався, коли Мак пройшов повз хижу до дерева, де починалася стежка. Він показав намальовану внизу стовбура дугу, про яку розповідав друзям дорогою. Усе ще кульгаючи після аварії, він дві години вів їх через зарості. Нен не вимовила жодного слова, хоча на її обличчі було помітне хвилювання, яке з кожним кроком зростало. Уздовж стежки вони час від часу помічали позначки вбивці, залишені на скелях і деревах. Коли вони дісталися поля брил, Томмі переконався якщо не в правдивості слів Мака, то принаймні в тому, що хтось ретельно позначив шлях, яким вони прямували. Без вагань Мак звернув у лабіринт брил і прямовисних скель.
Вони, мабуть, ніколи б не знайшли потрібне місце, якби не Тато. На купі каміння перед входом до печери стирчав уламок скелі із червоною дугою. Зрозумівши, навіщо Тато це зробив, Мак ледь не розсміявся.
Коли Томмі остаточно переконався, що вони знайшли те, що шукали, він наказав усім зупинитися. Мак одразу зрозумів, навіщо це потрібно, і неохоче погодився на опечатання печери до приїзду фахівців судмедекспертизи й представників правоохоронних органів. Дорогою до Джозефа Томмі знову вислухав розповідь Мака, цього разу з іншим ставленням. Він також скористався можливістю порадити другові, як себе поводити в поліції. Хоча алібі Мака було бездоганним, однозначно мали виникнути серйозні запитання.
Наступного дня до печери, наче хижі птахи, злетілися експерти. Вони вийняли і розклали по пакетах рештки простирадла, а також те, що залишилося від Міссі. Уже за кілька тижнів знайшлося достатньо доказів, щоб вистежити й заарештувати Вбивцю Сонечок. Завдяки позначкам, які той залишив, поліція змогла віднайти тіла інших убитих ним дівчат.
ПІСЛЯМОВА
Ось нарешті ви почули те, що одного разу почув я. Переконаний — дехто поставить під сумнів реальність того, що сталося з Маком, вважаючи його розповідь маренням людини, яка потрапила в дорожньо-транспортну пригоду. Що ж до Мака, то він живе далі на повну силу та впевнений у правдивості кожного вимовленого ним слова. На його думку, це засвідчують зміни, яких він зазнав: Великий Сум проминув, а душу переповнює непідробне почуття радості.
Як завершити цю розповідь — ось питання, що до останнього часу не давало мені спокою. Найкраще, мабуть, розповісти про вплив, який це справило особисто на мене. Як зазначалося в передмові, пригода Мака мене справді змінила. Вважаю, що немає жодної сфери мого життя, яка не зазнала б суттєвого перетворення. Чи вірю я в те, що почув? Принаймні мені дуже хочеться в це вірити. Можливо, коли щось і не відповідає дійсності, у певному сенсі воно правдиве, якщо ви розумієте, про що я. Гадаю, це доведеться з’ясувати вам разом із Сарайю.
Як щодо Мака? Він — людина, як і решта з нас, і далі зазнає змін. Проте він вітає ці зміни, а не опирається їм, як найчастіше робимо ми. Я помітив, що він палкіше любить, швидше пробачає, ще швидше просить вибачення. Зміни в його житті, наче кола на воді, справляють не завжди однозначний вплив на друзів і знайомих. Можу запевнити, що не знаю жодної іншої дорослої людини, яка б жила в такій простоті й радості. Якимось чином він знову перетворився на дитину. Точніше, він перетворився на дитину, якою йому раніше просто не давали бути, дитину, що живе вірою в дива. Навіть темні сторони життя він сприймає як частину неймовірно багатого гобелена, майстерно зітканого невидимими руками любові.
* * *
Поки я пишу ці рядки, Мак свідчить у суді проти Вбивці Сонечок. Він сподівався побачитися зі звинуваченим, але досі не одержав дозволу. Однак від свого наміру він не відмовиться, навіть якщо зустріч відбудеться через роки після винесення вироку.
Якщо у вас буде можливість провести час із Маком, ви дізнаєтесь, що він сподівається на нову революцію, цього разу революцію любові й добра, у центрі якої перебуває Ісус, а також те, що він зробив і продовжує робити в житті кожного, хто прагне примирення й місця, яке можна назвати домом. Це не буде переворот у прямому розумінні цього слова, а якщо й буде, то такий, якого заздалегідь не вигадаєш. Ідеться про силу щоденно помирати, служити, любити, сміятися, виявляти доброту й ніжність, бо «якщо щось і має значення, то має значення все». Одного дня, коли все таємне стане явним, кожен із нас схилиться на коліна й визнає владою Сарайю, що Ісус — Господь усього Творіння, який перебуває в Татовій славі.
І наостанок. Переконаний, що час від часу Мак і Нен вирушають до хижі, щоб побути там наодинці. Не здивуюсь, якщо Мак виходить на старий причал, знімає взуття й шкарпетки і, як ви вже здогадалися, ставить ноги на воду, щоб з’ясувати, чи не… ви мене розумієте.
Віллі
Елізабет Баррет Браунінг
ПОДЯКИ
У мене троє особливих друзів: Вейн Джекобсен, Бред Каммінгс і Боббі Доунс. Коли я приніс їм уламок граніту з кар’єру свого життєвого досвіду, вони допомогли мені його відшліфувати, аж поки ми всі разом побачили схований у ньому скарб.
Першим прочитав цей роман Вейн і одразу ж заходився мене переконувати його опублікувати. Такий ентузіазм перекинувся на інших і змусив мене допрацювати текст для зустрічі з громадськістю у вигляді книжки, а згодом, як ми сподіваємося, – фільму. Вейн і Бред доклали чимало зусиль, аби ця книжка з’явилася в її теперішньому вигляді. Вони додали своє уявлення про те, як діє Бог, і зосередили увагу на стражданні й зціленні Мака. Текст книжки, яку ви тримаєте в руках, багато в чому став якіснішим завдяки їхній енергії, творчості, вмінню й, звісно, самопожертві. Боббі скористався своїм досвідом роботи у сфері кіновиробництва, додавши сюжетові динаміки й насиченості. Ви можете написати Вейну за адресою www.lifestream.org, Бреду — www.thegodjourney.com, а Боббі — www.christiancinema.com. Друзі, люблю вас усіх!
Чимало учасників цього проекту жертвували своїм часом і силами, аби вичитати текст, удосконалити макет, просто висловлювали свою думку, підбадьорювали чи давали поради, одним словом, залишили в книжці частку себе. Насамперед це стосується дизайнерів Маріси Гаглієрі, Дейва Олдріча, Кейт Лейпін і особливо Джулії Вільямс, яка сприяла видавничому процесу. Мої друзі знайшли час у своїх щільних робочих графіках і допомогли мені відредагувати текст, зокрема, перші його варіанти. Серед них — Сью з Австралії, розумник Джим Холі з Тайваню і особливо мій двоюрідний брат Дейл Брунескі з Канади.
Велика подяка Ларрі Джилісу з Гавайських островів, моєму товаришу Дену Полку з округу Колумбія, Мері Кей і Ріку Ларсону, Майклу та Рені Харрісам, Джулії й Тому Раштонам, родині Гандерсонів з Борінга (штат Орегон), а також моєму близькому другові Дейву Сардженту з Портленда, окремим людям і сім’ям, що проживають в Портленді, а ще – Клоснерам, Фостерам, Вестонам, Данбарам із Естакади (Орегон).
Я вельми вдячний родині Ворренів (нараховує вже більше ста осіб), які допомогли Кім витягнути мене з темної прірви, своїм батькам, а також канадським сім’ям Янгів, Сперроузів, Брунескі та іншим. Люблю тебе, тітко Рубі! Знаю, останнім часом тобі було непросто. Мені бракує слів, щоб висловити свою любов до Кім, дітей і наших чудових невісток Кортні й Мішель, які готуються стати мамами наших перших онуків.
Творчому процесу неабияк сприяли Жак Еллюль, Джордж Макдональд, Тозер, Льюїс, Джібран, Інклінгси, Сорен Кіркегаард, які вже відійшли у вічність. Я також вдячний письменникам і публічним людям Раві Закаріасу, Малькольму Сміту, Енн Ламотт, Вейну Джекобсену, Мерлін Робінсон, Дональду Міллеру, Майї Ангелоу та багатьом іншим. Музична складова досить еклектична. Мене надихали «U2», Боб Ділан, Моббі, Пол Колмен, Марк Нопфлер, Джеймс Тейлор, Бебо Норман, Мет Вертц (щось надзвичайне!), Ніколь Норман, Амос Лі, Кірк Франклін, Девід Вілкокс, Сара Маклахлан, Джексон Брауні, «Індіго Гьолз», «Діксі Чікс», Ларрі Норман і Брюс Кокберн.
Дякую тобі, Енн Райс, за те, що полюбила цю історію й благословила її своїм музичним даром. Це справжній подарунок для мене.
Більшість із нас має свій смуток, нереалізовані мрії й скалічені серця. У кожного з нас власна втрата, власна «хижа». Моя молитва про те, щоб ви відчули таку ж милість, яку відчув я. Нехай вічна присутність Тата, Ісуса й Сарайю наповнить вас ізсередини невимовною радістю й славою.