Уильям Янг – Хижа (страница 36)

Він навіть заспівав кілька старовинних гімнів і народних пісень, просто тому, що йому цього хотілося. Коли він отак співав востаннє — уже важко було й згадати. Думки повернули його в далеке минуле, Мак почав наспівувати смішну пісеньку, яку колись придумав для Кейт: «К-К-Кейті… прекрасна Кейті. Люблю лише тебе». Він похитав головою, згадавши доньку, таку вперту, але й вразливу, замислився, як йому знайти шлях до її серця. Він уже й не дивувався, що сльози на очах з’являються так легко.

Коли він на мить відвернувся, розглядаючи хвильки, що здіймало весло, на носі каное з’явилася Сарайю. Від несподіванки Мак ледь не підскочив на місці.

— Ой! — вигукнув він. — Ти мене налякала.

— Вибач, Маккензі, — мовила вона. — Але вечеря майже готова, тому час повертатися до хижі.

— То ти постійно була зі мною? — поцікавився Мак, поступово приходячи до тями після викиду адреналіну.

— Авжеж. Я завжди з тобою.

— Чому ж я про це не знав? — запитав Мак. — Адже останнім часом я міг тебе бачити поруч.

— Твоя здатність мене бачити, — пояснила Сарайю, — не має нічого спільного з моєю присутністю. Я завжди з тобою, проте інколи мені хочеться, щоб ти відчув це по-особливому.

Мак кивнув на знак згоди й розвернув каное в напрямку хижі. Він явно відчував присутність Сарайю — спиною пройшло легеньке поколювання, і вони обоє усміхнулися.

— Чи зможу я завжди бачити й відчувати тебе так, як зараз, навіть після повернення додому?

— Маккензі, ти завжди можеш розмовляти зі мною. Я завжди є і буду поруч, незалежно від того, відчуваєш ти це чи ні.

— Я вже знаю, але як мені тебе почути?

— Ти навчишся вирізняти мої думки посеред своїх.

— А я не помилюся? А якщо я не зможу відрізнити твій голос від інших голосів?

Сміх Сарайю був, немов дзвінкий перелив водограю, покладений на музику.

— Звичайно, ти помилятимешся. Від помилок ніхто не застрахований. Але ти дедалі краще впізнаватимеш мій голос, коли розвиватимуться наші з тобою стосунки.

— Я не хочу помилятися, — поскаржився Мак.

— О, Маккензі! — вигукнула Сарайю. — Помилки — то невід’ємна складова життя. Згідно із задумом Тата, вони також мають свою мету. — Сарайю мала такий задоволений вигляд, що Мак мимоволі їй усміхнувся. Він чудово розумів, про що вона каже.

— Сарайю, це так відрізняється від усього, що я знав раніше. Зрозумій мене правильно, я в захваті від цих вихідних, які ви мені подарували. Проте я й гадки не маю, як повернутися до свого буденного життя. Із Богом жити легше, коли уявляєш його вимогливим наглядачем. Це також стосується й Великого Суму.

— Ти справді так думаєш? — запитала вона.

— Принаймні тоді все, здається, було під моїм контролем.

— «Здається» — ось ключове слово. І що це тобі принесло? Великий Сум та нестерпний біль, який поширився на рідних.

— На думку Тата, це через те, що я боюся своїх емоцій, — відверто визнав Мак.

Сарайю розсміялася.

— Я гадала, що ваша розмова була веселою.

— Я боюся своїх емоцій, — повторив Мак, дещо збентежений таким легковажним коментарем. — Я не можу довіряти їм, оскільки ображав інших. Тому мені не подобається те, що я відчуваю. Ви створили всі почуття чи тільки хороші?

— Маккензі, — Сарайю наче піднялася в повітрі. Йому й так було складно дивитися їй у вічі, а в променях післяобіднього сонця, що відбивалися від води, робити це було ще важче. — Емоції — це барви душі, дивовижні й захоплюючі. Коли ти нічого не відчуваєш, світ стає сумним і безбарвним. Подумай, як Великий Сум звів нанівець усі відтінки кольорів у твоєму житті, перетворивши його на монохром чорного та сірого.

— Можеш пояснити? — попросив Мак.

— Насправді тут немає нічого складного. Відтінки різних кольорів не можуть бути ані добрими, ні поганими. Вони просто існують, та й усе. Ось що допоможе тобі розкласти все по поличках, Маккензі: парадигми живлять сприйняття, а сприйняття живить почуття. Більшість емоцій є реакцією на сприйняття — те, що ти вважаєш правдивим у певній ситуації. Якщо твоє сприйняття неправильне, то й емоційна реакція буде хибною. Тому перевір спочатку своє сприйняття, а потім – істинність своїх парадигм, тобто того, у що ти віриш. Проте пам’ятай: якщо ти щиро у щось віриш, це не означає, що воно обов’язково виявиться правдою. Будь готовий переглянути свої переконання. Що більше ти житимеш у правді, то більше твої емоції допомагатимуть тобі бачити виразніше. Але й тоді ти не повинен довіряти їм більше, ніж мені.

Мак трохи відпустив весло, дозволивши йому погойдатися на хвилях.

— Створюється враження, що мати близькі стосунки, тобто довіряти тобі й розмовляти з тобою, набагато складніше, ніж виконувати певні правила.

— Які правила ти маєш на увазі?

— Усе те, що Святе Письмо наказує нам виконувати.

— Добре… — вагалася Сарайю, — і що це може бути?

— Ти ж знаєш, — відповів Мак із сарказмом. — Робити добро й уникати зла, допомагати бідним, читати Біблію, молитися, ходити до церкви тощо.

— Зрозуміло. І як це тобі вдається?

Мак засміявся.

— Насправді, виконувати все від початку й до кінця мені ніколи не вдавалося. Часом я був зовсім близько, але мені безперестанку доводилося з чимось боротися, відчувати докори сумління… Я зрозумів, що потрібно просто докладати більше зусиль, але на довго зберігати таку мотивацію нелегко.

— Маккензі! — ніжно дорікнула Сарайю. — Біблія не вчить вас виконувати якісь правила. Біблія — це картина, на якій зображено Ісуса. Якщо слова можуть допомогти описати Бога й навіть з’ясувати, чого він від тебе хоче, самотужки ти все одно нічого не зробиш. Життя полягає не в комусь іншому, а в ньому. Слухай, ти ж не думаєш, що можеш мати Божу праведність сам собою?

— Якщо відверто, то щось таке я припускав… — зніяковіло зізнався Мак. – Але погодься: правила й принципи простіші, ніж стосунки.

— Те, що стосунки заплутаніші, — це правда, але, з іншого боку, правила й постанови ніколи не дадуть відповіді на глибинні потреби серця й ніколи не будуть тебе любити.

Мак занурив руку у воду й спостерігав за візерунками, що утворювалися на ній від руху пальців.

— Я вже розумію, як мало в мене відповідей. Знаєте, ви мене або поставили з ніг на голову, або вивернули навиворіт.

— Маккензі, суть релігії — давати правильні відповіді, й деякі з них справді правильні. Але я маю на увазі процес, що веде до живих відповідей. Варто тобі лишень долучитися до нього, як ти змінишся зсередини. Існує чимало розумних людей, здатних висловлювати правильні твердження, народжені в їхньому розумі, тільки через те, що їх так навчили, але вони взагалі мене на знають. Тому скажи, як їхні відповіді можуть бути правильними, хоча вони й правильні, ти розумієш, про що я? — вона зраділа власній грі слів. — Тому, хоча вони висловлюються правильно, все одно помиляються.

— Розумію… Я чинив так упродовж багатьох років після семінарії. Інколи в мене були правильні відповіді, але я не знав тебе. Дні, проведені з вами, пояснили більше, ніж усі колишні відповіді разом узяті.

Вони й далі дрейфували за течією.

— То чи зможу я тебе знову побачити? — ризикнув запитати Мак.

— Звичайно. Ти зможеш мене побачити у витворах мистецтва, музиці, людях, Творінні, тиші, у радості чи скорботі. Моя здатність спілкуватися — безмежна, гнучка й жива, завжди налаштована на Татову любов і доброту. І ти побачиш і почуєш мене в Біблії зовсім по-новому. Не шукай правил і принципів, шукай справжніх стосунків — це шлях єднання з нами.

— Чи так, чи інак, але це не одне й те саме, що бачити тебе у своєму човні.

— Ні, це буде набагато краще, ніж ти можеш собі уявити, Маккензі. А коли ти нарешті заснеш для цього світу, у нас буде спільна вічність, яку ми проведемо разом віч-на-віч.

Раптом Сарайю зникла, хоча він уже знав, що насправді це не так.

— Допоможи мені, будь ласка, жити в правді! — промовив він уголос. — «І чим це не молитва?» — подумалося.

* * *

Коли Мак зайшов до хижі, то побачив, що Ісус і Сарайю вже сидять за столом. Тато, як завжди, була заклопотана – приносила великі тарілки зі стравами, які чудово пахли. Мак упізнав лише деякі з них, але тільки після того, як двічі добряче на них поглянув, щоб упевнитися, на що це схоже. Увагу також привертала відсутність зелені. Коли Мак повернувся з ванної кімнати, де мив руки, усі вже їли. Він підсунув четвертий стілець і приєднався до них.

— Насправді вам їсти необов’язково, чи не так? — запитав він, наливаючи собі в тарілку рідину, що нагадувала суп із морепродуктів — кальмарів, риби та інших невідомих делікатесів.

— Нам узагалі необов’язково будь-що робити, — заявила Тато.

— Чому ж ви тоді їсте? — поцікавився Мак.

— Щоб бути з тобою, любий. Тобі ж потрібно їсти, а кращу нагоду для спілкування годі й уявити.

— Зрештою, усі ми любимо куховарити, — додав Ісус. — Я одержую неабияку насолоду від їжі. Ніщо так не задовольнить твої смакові рецептори, як шаомай2, угалі3 або корі бананьє4. А потім — вершковий пудинг або тірамісу з гарячим чаєм. Немає нічого кращого. Смакота!

Усі розсміялися й продовжили передавати одне одному страви та накладати їх собі в тарілки. Поки Мак насолоджувався їжею, він слухав, як ці троє перекидалися жартами. Вони спілкувалися й реготали, наче давні друзі, які знають одне про одного все. Мак усвідомив, що саме ця риса властива його господарям більше, ніж будь-кому у Всесвіті чи поза його межами. Він заздрив їхній невимушеній, але шанобливій розмові та замислювався, чи зміг би він так само спілкуватися з Нен і, можливо, з найближчими друзями.