Уильям Янг – Хижа (страница 33)
— Але постривай…
У Мака раптом з’явилося безліч запитань. Можливо, він щось не так зрозумів. Усе чомусь видавалося надто простим. Однак він стримався. Люди роблять прості речі надзвичайно складними тому, що, напевне, остаточно загублені й надто незалежні. Він вирішив не поспішати із запитанням, бо почав уже потрохи розуміти. Запитувати про це тепер — немов жбурнути грудку землі у криницю з чистою водою.
— Забудь, — це було все, що він спромігся вимовити.
— Маку, тобі зараз не обов’язково все розуміти. Просто будь зі мною.
Наступної миті Мак вирішив наслідувати Ісуса і ліг поруч із ним на дошки причалу, прикривши рукою очі від сонця, щоб мати можливість милуватися передобідніми хмаринками.
— Якщо відверто, — визнав він, — для мене «вимощені золотом вулиці» не мають якогось особливого значення. Мені вони завжди видавалися нудними, позбавленими краси, яку можна побачити в тобі.
Поки Мак насолоджувався моментом, панувала майже цілковита тиша. Вчувався лише шепіт вітру, що пестив дерева, та сміх струмка, який ніс свою воду до озера. День був надзвичайним, а краєвиди захоплювали подих неймовірною красою.
— Хотілося б з’ясувати… Здається, у тебе мало спільного з ретельно спланованою релігійною діяльністю, яка мені добре знайома.
— Ретельно спланована, як ти кажеш, релігійна машина може поглинати людей! — відрізав Ісус. — Безліч справ, які роблять в моє ім’я, насправді часто не мають зі мною нічого спільного і, нехай ненавмисно, але суперечать моїм задумам.
— Отож, тобі не подобаються ані релігія, ані релігійні установи, — зробив висновок Мак, сам не впевнений у тому, чи поставив він запитання, чи висловив спостереження.
— Я не створюю інституції, ніколи цього не робив і не буду.
— А як щодо інституту сім’ї?
— Сім’я — це не інститут, а стосунки, — Ісус пояснював упевнено й терпляче. — Як я вже сказав, я не створюю установи. Цим займаються ті, хто вдає із себе Бога. Так, мені не дуже подобається релігія, — визнав він із сарказмом і додав, – так само, як, до речі, економіка й політика, — його обличчя помітно спохмурніло. — А чому, власне кажучи, вони мають мені подобатися? Ця людська «трійця» спустошує землю та ошукує тих, про кого я піклуюся. Скільки сум’яття й неспокою вона приносить тим, хто з нею не пов’язаний!
Мак вагався, не знаючи, що й сказати. Це сягало вище за його розуміння. Помітивши, що погляд Мака дещо потьмянів, Ісус зменшив оберти.
— Якщо простіше, то ці людські установи — інструменти, які люди використовують для створення ілюзії захищеності й контролю. Адже вони бояться невизначеності, тремтять перед майбутнім. Установи, структури та ідеології — це марна спроба відчути впевненість і безпеку там, де їх нема. Це справжнісінька підробка! Лише я, а не системи, можу гарантувати безпеку.
«Неймовірно!» — це було все, що встиг подумати Мак. Схему, за якою він, а також усі, кого він знав, намагалися скеровувати своє життя, було зруйновано.
— Отже, — Мак розмірковував над почутим, але ще далеко не все міг зрозуміти. — Отже? — роздуми-таки довелося перетворити на запитання.
— У мене немає порядку денного, Маку. Зовсім навпаки. Я прийшов, щоб дати Життя. Життя з подостатком. Моє життя, — Мак усе ще силкувався зрозуміти. — Просту й щиру насолоду від дружби, що зароджується.
— Зрозумів!
— Робити спроби жити без мене, без постійного діалогу супутників на життєвому шляху, те саме, що намагатися ходити по воді наодинці. Ти просто не зможеш! А коли спробуєш, хай би якими добрими були твої наміри, однозначно потонеш, — заздалегідь знаючи відповідь, Ісус запитав: — А ти колись рятував людину, яка тоне?
Усі м’язи Мака інстинктивно напружилися. Він не любив згадувати про Джоша, про каное, про страх, що охопив його тієї миті.
— Дуже складно врятувати того, хто тобі не може довіритися.
— Саме так. Це все, про що я прошу. Коли почнеш тонути, дозволь мені тебе врятувати.
На перший погляд прохання було нескладним, але Мак був рятувальником, аж ніяк не потерпілим.
— Ісусе, я не впевнений, що знаю, як…
— Я покажу. Дай мені лише невеличку насінину, і ми зростимо її разом.
Мак почав натягати шкарпетки й черевики.
— Сидіти поруч із тобою тут і тепер приємно. Але коли я згадую своє щоденне життя вдома, то навіть не знаю, чи зможу його зробити таким простим, як ти кажеш. Я загруз у своїх намаганнях усе контролювати, як, до речі, й решта людей. Політика, економіка, соціальні системи, рахунки, сім’я, обов’язки… — усе це так затягує. Навіть не знаю, як це змінити.
— Ніхто про це тебе й не просить, — лагідно зауважив Ісус. – Таке завдання стоїть перед Сарайю, а вона знає, як його виконати, не вдаючись до грубощів і жорстокості. Це процес, а не одноразова дія. Усе, що я хочу від тебе, щоб ти мені хоч трохи довіряв, скільки зможеш, і зростав у любові до людей, які тебе оточують, так само, як це роблю я. Змінювати чи переконувати — не твоя справа. Ти вільний любити їх безумовно.
— Саме цього я хотів би навчитися.
— Навчишся, — підморгнув Ісус.
Він підвівся й потягнувся, Мак зробив те саме.
— Виявляється, мені стільки брехали.
Ісус подивився на нього й прихилив до себе.
— Мені теж, Маку, але я їм просто не вірив.
Наблизившись до берега, вони уповільнили крок. Ісус знову поклав руку Макові на плече, ніжно обернув його до себе так, щоб їхні погляди зустрілися.
— Маку, світова система така, якою вона є. Установи, схеми, ідеології оточують людство усюди, тому уникнути цих марних спроб чогось досягти неможливо. Проте я даю силу перемогти будь-яку з владних систем, в яких ви перебуваєте: релігійну, економічну, політичну чи соціальну. Немає значення, всередині ви чи зовні, ви зростатимете в свободі, вільно пересуваючись між ними. Тільки ми разом, ти і я, зможемо вільно жити всередині цих систем і не залежати від них.
— Але стільки небайдужих мені людей повністю залежать від цих систем! — Макові одразу спали на думку його друзі, церква, що виявили любов до нього та його сім’ї. Він не сумнівався, що вони люблять Ісуса, однак були залучені до релігійної діяльності й сповнені патріотизму.
— Маку, я їх теж люблю. Ти засуджуєш багатьох із них неправомірно. А щодо тих, хто існує всередині систем і залежить від них, то нам слід служити їм, віднаходити спосіб, як вилити на них свою любов. Що скажеш? — запитав Ісус. – Не забудь, що той, хто знає мене, може жити в свободі й любити безумовно.
— Це, мабуть, і означає бути християнином? — запитання прозвучало трохи безглуздо, але Мак намагався підсумувати все сказане.
— Хто казав щось про християн? Я не християнин.
Ця думка вразила Мака своєю несподіваністю, тому він не зміг втриматися від усмішки.
— А й справді!
Вони підійшли до дверей майстерні, коли Ісус знову зупинився.
— Той, хто мене любить, може належати до будь-якої з існуючих систем. Це буддисти, мормони, баптисти, мусульмани, республіканці, демократи, а також ті, хто взагалі не голосує, не слухає недільних проповідей і не працює в релігійній організації. Серед моїх послідовників є убивці і добропорядні люди досить високої думки про себе. Це банкіри й букмекери, американці й іракці, євреї й палестинці. У мене немає бажання робити з них християн, але я хочу бачити, як вони перетворюються на Татових синів і доньок, моїх улюблених братів і сестер.
— Чи означає це, що всі дороги ведуть до тебе? — запитав Мак.
— Не зовсім, — усміхнувся Ісус, взявшись за ручку дверей. — Більшість доріг взагалі нікуди не веде. Це означає, що я готовий вирушити будь-якою дорогою, аби тільки знайти тебе, — він замовк. — Маку, мені потрібно дещо завершити в майстерні. Побачимося пізніше.
— Добре. Що мені робити?
— Що хочеш. Це твій пообідній час.
Ісус поплескав його по плечі й усміхнувся.
— І останнє. Пам’ятаєш, ти дякував мені за можливість бачитися з Міссі? Це, до речі, була Татова ідея, — із цими словами він розвернувся, помахав Макові через плече й увійшов до майстерні.
Мак одразу зрозумів, що йому потрібно робити, і пішов до хижі дізнатися, чи є там Тато.
13. ЗУСТРІЧ СЕРДЕЦЬ
Біля хижі витав запах коржиків, гарячої здоби та ще чогось смачненького. Після обіду, згідно із часовим виміром Сарайю, минула, мабуть, лише година, але Макові здалося, що він не їв цілу вічність. Навіть якби він був сліпий, і тоді легко знайшов би дорогу до кухні. Але коли він увійшов усередину, то розчарувався й здивувався: кімната була порожньою.
— Тут є хто-небудь?
— Я на ґанку, Маку, — крізь відчинене вікно почувся голос Тата. — Візьми щось попити й приходь до мене.
Мак налив собі кави та вийшов на ґанок. Тато із заплющеними очима відпочивала в старому кріслі-гойдалці й насолоджувалася теплим сонячним промінням.
— Що діється? У Бога є час засмагати на сонці? У вас більше немає чим зайнятися?
— Маку, ти навіть не уявляєш, що я зараз роблю.
Напроти стояло ще одне крісло, і, коли Мак у ньому вмостився, вона розплющила одне око. Їх розділяв невеличкий стіл із тацею, повною апетитної випічки з маслом, джемом і желе.
— Чудово пахне! — не втримався Мак.
— Пригощайся. Цей рецепт я запозичила у твоєї прапрапрабабусі. З усякої всячини, — усміхнулася вона.