Уильям Янг – Хижа (страница 2)
У світі, де так багато балаканини, Мак аналізує й діє. Він висловлює свою думку лише тоді, коли його про це просять, хоча більшість знайомих намагається його ні про що не запитувати. Бо коли він говорить, то здається чужинцем, який сприймає людські ідеї й досвід не так, як інші.
Річ у тім, що у світі, де більшість людей прагне чути те, до чого вони звикли, Мак нічого не приховує. Тим, хто його знає, він зазвичай подобається, але за умови, що тримає язик за зубами. Коли ж він починає говорити, люди не стільки змінюють свою думку про нього, скільки відчувають раптом певне незадоволення собою.
Одного разу Мак визнав, що в юнацькі роки дещо вільніше висловлював свою думку, проте це було більше засобом виживання, який допомагав йому приховати душевні рани. Адже він неодноразово виливав свій біль на інших. Мак не заперечує, що полюбляв викривати огріхи оточуючих і навіть принижувати їх, вдаючи, що контролює ситуацію. Не надто гарно з його боку!
Поки я пишу ці рядки, думаю про Мака, яким його завжди знав. Він був особливим лише для тих, хто достатньо близько з ним спілкувався. Це непримітний чоловік невеликого зросту, з лисиною й трохи надмірною вагою, він нагадує багатьох чоловіків, яким ось-ось має виповнитися п’ятдесят шість років. Ви навряд чи звернете на нього увагу в натовпі чи громадському транспорті, коли раз на тиждень він вирушає на нараду до міста. Адже працює він переважно в себе вдома на Вайльд-роуд, продає там усілякі високотехнологічні пристрої, які я навіть не намагаюся зрозуміти, ніби життя й так не летить із шаленою швидкістю.
Ви зможете усвідомити, який Мак розумний, лише тоді, коли почуєте його розмову з фахівцем на професійну тему. Мені неодноразово доводилося бути свідком того, як мова починала все менше нагадувати англійську, а сам я ледь вловлював думку, що виривалася, наче водограй із кольорового каміння. Мак — інтелектуал практично в усьому. Відчувається, що в нього непохитні переконання, проте він висловлює їх делікатно, і це не заважає вам дотримуватися власних.
Найбільше Мак полюбляє говорити про Бога, творіння та віру. У такі моменти в нього починають виблискувати очі, на обличчі з’являється ледь помітний усміх, і, несподівано позбувшись утоми й відчуття віку, він більше не в змозі стримуватися. Водночас Мак — не надто релігійна людина. Здається, що релігію він то любить, то ненавидить. Так само, мабуть, можна описати його стосунки з Богом, який, на його думку, занадто далекий і байдужий. Час від часу невеликі колючки сарказму, наче гострі отруйні стріли, вилазять крізь тріщини муру, яким він себе огородив. Хоча ми відвідуємо одну й ту саму церкву («П’ятдесят п’яте незалежне об’єднання святого Іоана Хрестителя», як ми любимо її називати), можна сказати, що він почувається там не надто комфортно.
Мак і Нен живуть у загалом щасливому шлюбі вже понад тридцять п’ять років. За словами Мака, Нен врятувала йому життя, сплативши за це високу ціну. Чомусь, а чому саме – не зовсім зрозуміло, нині вона любить його більше, ніж колись. І це незважаючи на те, що, як я чув, спочатку він неабияк її ображав. Гадаю, що зцілення випливає зі стосунків так само, як, до речі, й образи. Безсумнівно, для тих, хто спостерігає за таким перетворенням зовні, все це навряд чи має хоч якийсь сенс.
Хоч би там як, але Мак таки одружився. Нен — це розчин, завдяки якому тримаються цеглинки їхньої сім’ї. Життя Мака сповнене відтінків сірого, а Нен, на відміну від нього, проходить переважно через біле й чорне. Здоровий глузд для неї такий природний, що вона не завжди вбачає в цьому щось особливе. Піклування про рідних завадило їй реалізувати свою мрію стати лікарем, проте вона досягла значних успіхів як медсестра. Її робота з хворими на рак, що ось-ось мають померти, заслужила загальне визнання. Якщо Мак має широкі взаємини з Богом, то Нен — глибокі.
Такі різні люди — батьки п’яти надзвичайно симпатичних дітей. Мак полюбляє повторювати, що красу вони успадкували від нього, оскільки «у Нен залишається її власна». Двоє з трьох хлопців уже мешкають окремо. Джон щойно одружився і працює в місцевій торговельній компанії. Тайлер тільки-но закінчив коледж і вступив до магістратури. Джош і Кетрін (Кейт) живуть із батьками й навчаються в місцевому коледжі. Найменша — Мелісса, або Міссі, як ми любили її називати. Вона… Ви краще з нею познайомитеся на сторінках цієї книжки.
На мою думку, останні кілька років життя для Мака виявилися не просто особливими. Він тепер так відрізняється від того, ким був раніше, що його вже не впізнати. Упродовж усього часу нашого знайомства він завжди був добрим і лагідним, проте після виписки з лікарні три роки тому… він став іще добрішим і лагіднішим. Він належить до тих небагатьох людей, які почуваються цілком зручно в своєму тілі. У компанії з ним я сам почуваюся так комфортно, як ні з ким іншим. Після наших зустрічей у мене складається враження, що кращої розмови в моєму житті не було, хоча говорю переважно я. Що ж до його взаємин із Богом, то вони стали не лише ширшими, а й значно глибшими, втім, це йому дорого коштувало.
Сьогодні життя Мака відрізняється від того, яке він провадив сім чи більше років тому, коли його вірним супутником був Великий Сум, а сам він припинив спілкуватися з людьми. Тоді, наче за взаємною згодою, ми не «зависали» років зо два. Я бачився з ним лише час від часу чи то в магазині, чи то в церкві. Хоча ми й обмінювалися формальними обіймами, на цьому все зупинялося. Макові було непросто дивитися мені у вічі. Можливо, він не хотів починати розмову, яка могла поглибити його й так глибоку душевну рану.
Однак усе змінилося після жахливої аварії… От! І знову я випереджаю події. До цього ми ще повернемося свого часу. Коротко кажучи, упродовж останніх років Мак, здається, позбувся тягаря Великого Суму й розпочав повноцінне життя. Те, що трапилося три роки тому, повністю змінило мелодію його життя, і я з нетерпінням прагну виконати її для вас.
На відміну від безпосереднього спілкування, Мак не дуже вправний у письмі, проте чудово знає про моє захоплення писемним словом. Тому він попросив мене викласти цю розповідь — його розповідь, як він сказав, «для Нен і дітей». Він бажав, щоб ця історія не лише віддзеркалила глибину його любові до рідних, а й допомогла їм зрозуміти, що коїлося в його душі. Ви чудово знаєте, що йдеться про місце, де ви можете побути наодинці або сам на сам із Богом, якщо, звісно, вірите в нього. Щоправда, він може там бути, навіть якщо ви і не вірите в нього. Це так на нього схоже. Його ж не дарма назвали Всемогутнім.
Те, що ви прочитаєте, ми з Маком намагалися «вдягнути у слова» впродовж місяців. Усе це трохи, або й не трохи, зі сфери фантастики. Наскільки правдиві окремі епізоди розповіді — судити не мені. Достатньо сказати, що, хоча деяким речам бракує наукових доказів, у певному сенсі вони все ж таки правдиві. Якщо відверто, то згадка про мене в цій книжці в місцях, де я ніколи не бував і навіть не підозрював про їх існування, зворушила мене до глибини душі. Не буду приховувати, що мені хочеться, аби все, сказане Маком, було правдою. Коли він поруч, я в цьому не сумніваюся, коли ж його немає, а видимий світ із бетону й комп’ютерів здається справжнім, в серце закрадаються сумніви.
І наостанок кілька застережень. По-перше, Мак дуже хотів, аби ви знали: якщо ви прочитаєте цю розповідь і вона вам не сподобається, знайте, що «вона призначалася не вам». А можливо, й вам… Події, про які ви дізнаєтесь, — все, що Мак зміг пригадати. Це — його розповідь, не моя, тому в кількох епізодах, де згадується моє ім’я, звертатимусь до себе від третьої особи, так, начебто автор — Мак.
Бувають моменти, коли пам’ять — не найкращий помічник, особливо, коли йдеться про трагедію. Тому не здивуюся, якщо, незважаючи на наші зусилля відтворити всі деталі, ви знайдете певні невідповідності у фактах. Якщо таке трапилося, то ненавмисно. Даю слово, що всі розмови та події відтворено настільки точно й правдиво, наскільки Мак зміг їх пригадати. Просто будьте до нього поблажливі. І як ви самі зможете переконатися, писати про такі речі непросто.
Віллі
1. РОЗДОРІЖЖЯ
Після незвично посушливої зими березень виявився багатим на зливи. Холодний фронт прийшов із Канади, зі східного Орегону, у вигляді буревію, який із ревом пронісся вздовж Колумбійської ущелини. Хоча весна, без сумніву, була вже на порозі, бог зими не мав наміру без боротьби поступатися своїм пануванням, завойованим так тяжко. Каскадні гори вкрилися ковдрою свіжого снігу, і краплинки дощу, доторкаючись до замерзлої землі, перетворювалися на крижинки. Для Мака цих обставин було достатньо, щоб затишно влаштуватися біля каміна, в якому потріскували дрова, з книжкою та чашкою гарячого сидру.
Натомість добрячу частину ранку він провів за офісною роботою, сумлінно виконуючи свої обов’язки менеджера з продажу. Зручно вмостившись у кабінеті в домашніх штанях і футболці, він зробив кілька телефонних дзвінків, переважно в напрямку Східного узбережжя. Він часто переривався, прислухаючись до дзенькоту кришталевого дощу за вікном та спостерігаючи, як на вулиці повільно, але рівномірно всюди намерзає лід. Мак поступово опинився у крижаній пастці, перетворився на в’язня у власному будинку, що, відверто кажучи, йому навіть сподобалося.