Уильям Блэтти – Екзорцист (страница 74)
— Боже й Господи всього сущого… — Меррін буденно простягнув руку й притиснув до Реґаниної шиї краєчок єпітрахилі, не припиняючи молитву: — …чиєю могутністю сатана був скинутий із неба, мов блискавка, всели жах у звіра, що спустошує тепер Твій виноградник…
Ревіння стихло, і спочатку запанувала дзвеняча тиша, а тоді з Реґаниного рота почала короткими уривчастими цівками вивергатися густа й смердюча зеленкувата блювотина, що скрапувала з її губ на руку Мерріна. Але він її не забирав.
— Нехай Твоя всемогутня рука вижене цього лихого демона з тіла Реґани Терези Макніл, яка…
Каррас краєм вуха почув, що відчинилися двері й Кріс прожогом вилетіла з кімнати.
— Вижени цього мучителя невинних…
Ліжко почало хитатися спочатку ліниво, потім дедалі сильніше, аж раптом воно вже ходило ходором вгору й вниз. Блювота й далі сочилася з Реґаниного рота, а Меррін лише спокійно поправляв єпітрахиль, міцно притискаючи її до шиї Реґани.
— Дай мужність Твоїм слугам, щоб вони рішуче чинили опір цьому нечестивому драконові, не даючи йому сповнитися зневагою до тих, хто вірить у Тебе, і…
Раптом ліжко перестало хитатися й перед очима приголомшеного Карраса поволі й легко, мов пір’їнка, воно опустилося на підлогу, легенько гупнувши об килим.
— Господи, даруй цій…
Заціпенілий Каррас перевів погляд. Меррінова рука. Він не міг її бачити. Вона ховалася під цілою горою смердючого блювотиння, що парувало.
— Деміене?
Каррас звів очі.
— Господи, почуй мою молитву, — лагідно вимовив екзорцист.
Каррас обернувся.
— І нехай моє волання дійде до Тебе.
Меррін підняв єпітрахиль, відступив на крок назад, а тоді в кімнаті гучно пролунав його владний голос:
— Я виганяю тебе, нечистий духу, разом з усією ворожою силою! З усіма пекельними примарами! З кожним твоїм дикунським супутником! — З Меррінової руки на килим скрапувала блювотина. — Це тобі наказує Христос, який колись угамував вітер, море й бурю! Який…
Реґана перестала блювати й сиділа тепер мовчки й нерухомо, а білки її очей лиховісно виблискували до Мерріна. Каррас пильно вдивлявся в неї, тимчасом як вщухали його збудження й шок, а його мозок починав гарячково розмірковувати, пхаючи без дозволу свої пальці в найсокровенніші глибини й закутки логічних сумнівів: полтергейст, психокінетична активність, підліткова напруга, керована підсвідомістю енергія. Тоді, щось пригадавши, він нахмурився. Підійшов до ліжка, нахилився, узяв руку Реґани. І виявив те, чого боявся. Як у того шамана в Сибіру, Реґанин пульс бився з неймовірною швидкістю. Від цього відразу немовби померкло сонце, і, дивлячись на годинника, Каррас рахував удари серця, неначе аргументи проти свого власного життя.
— Це Він наказує тобі, Він, хто скинув тебе додолу з небесних висот!..
Голосні заклинання Мерріна відгукувалися десь на краю свідомості Карраса невблаганними ударами. Пульс дівчинки став іще частішим. Потім іще. Каррас глянув на Реґану. Вона лежала мовчазна. Нерухома. Тоненькі цівки пари піднімалися в крижане повітря від блювотиння, немовби смердюча пожертва. І тут на руках у нього почало підійматися волосся, коли страхітливо повільно, мов у кошмарному мареві, голова Реґани почала повертатись, як у манекена, зі скрипом іржавого механізму, аж поки в нього вп’ялися жахливі, палючі більма цих мертвотних очей.
— А тому тремти від страху, сатано…
Голова так само повільно знову повернулася до Мерріна.
— … ти, занапаснику справедливості! Ти, породжувачу смерті! Ти, зраднику людства! Ти, грабіжнику життя! Ти…
Каррас насторожено роззирнувся, бо світло в кімнаті почало мерехтіти, слабнути, а потім набрало кольору моторошного, мигтючого бурштину. Каррас здригнувся. У кімнаті стало ще холодніше.
— …ти, князю вбивць! Ти, творцю безчестя! Ти, вороже людського роду! Ти…
У кімнаті почулося приглушене гупання. Потім іще. Тоді, рівномірно струшуючи стіни, підлогу, стелю, розляглися страхітливі удари, немов пульсування величезного хворого серця.
— Зникни ти, потворо! Твоє місце — на відлюдді! Твоя оселя — у гадючому кублі! Іди й плазуй із гаддям! Це тобі наказує сам Бог! Кров…
Гупання ставало все гучнішим, лиховісно частішало й пришвидшувалося.
— Я заклинаю тебе, древній змію…
Ще частіше…
— …суддею живих і мертвих, твоїм Творцем, Творцем цілого Всесвіту…
Заверещала Шерон, притискаючи долоні до вух, бо гупання стало оглушливим і раптом пришвидшилося до просто страхітливого темпу.
Неймовірно частим був і пульс у Реґани. Його удари вже годі було злічити. Меррін нахилився над ліжком і спокійно перехрестив великим пальцем закаляні блювотиною Реґанині груди. Гупання заглушало слова його молитви.
Раптом Каррас відчув, що пульс сповільнився, і, коли Меррін, і далі ревно молячись, перехрестив чоло Реґани, жахливе гупання враз урвалося.
— О Володарю неба і землі, ангелів і архангелів… — Каррас уже міг почути молитву Мерріна, а пульс у Реґани ставав дедалі повільнішим…
— Пихатий байстрюче Мерріне! Покидьок! Ти програєш! Вона здохне! Свиня здохне!
Мерехтлива імла почала прояснюватися, а демон знову став несамовито клясти Мерріна.
— Чванливий фазан! Ветхий єретик, що сміє вірите в те, що Всесвіт одного разу стане Христом! Заклинаю тебе, подивись-но на мене! Так, на мене подивися, гнидо! — Демон смикнувся й плюнув Меррінові в обличчя, прохрипівши після цього: — Ось як твій господар зцілює сліпих!
— Боже й Господи всього сущого… — промовляв молитву Меррін, незворушно сягаючи по носову хустинку й витираючи слину.
— А тепер дотримайся його вчення, Мерріне! Нумо! Запхай свого освяченого хуя до рота свинці й очисти його, зроби помазання своєю зморщеною реліквією, і вона буде зцілена, святий Мерріне! Так, станеться чудо! Це…
— …порятуй рабу Твою…
— Лицемір! Тобі взагалі начхати на свиню. Начхати абсолютно! Вона просто черговий привід позмагатися зі мною!
— …я смиренно…
— Брехло! Брехливий байстрюк! Скажи нам, де твоя смиренність, Мерріне? У пустелі? Серед руїн? Серед могил, куди ти втік, ховаючись від побратимів? Від тих, хто недостойний тебе, від калік і вбогих духом? Чи ти спілкуєшся з людьми, побожна блювото?..
— …порятуй…
— Твоя оселя у фазанячому гнізді, Мерріне! Твоє місце в тобі самому! Вертайся на вершину гори й розмовляй із тим єдиним, хто рівний тобі!
Меррін незворушно промовляв молитви, а потік образливих лайок не вщухав:
— Чи ти зголоднів, святий Мерріне? Ось, я даю тобі нектар і амброзію, даю тобі хліб насущний від твого Бога! — глузливо гаркнув демон, а Реґана випустила струмінь проносу. — Бо це тіло моє! Освяти його, святий Мерріне!
Відчуваючи огиду, Каррас зосередив усю свою увагу на тексті. Меррін саме читав уривок зі святого Луки:
…І той відказав: «Леґіон», бо багато ввійшло в нього демонів. І благали Його, щоб Він їм не звелів іти в безодню. Пасся ж там на горі гурт великих свиней. І просилися демони ті, щоб дозволив піти їм у них. І дозволив Він їм. А як демони вийшли з того чоловіка, то в свиней увійшли. І череда кинулась із кручі до озера — і потопилась…
— Віллі, я приніс тобі благу вість! — прохрипів демон. Каррас звів очі й побачив біля дверей Віллі з оберемком чистих рушників і простирадл. — Я приніс вістку про спокуту! — зловтішався він. — Ельвіра жива! Вона жива! Вона…
Віллі приголомшено заклякла, а Карл обернувся й крикнув їй:
— Ні, Віллі! Ні!
— …наркоманка, Віллі, безнадійна…
— Віллі, не слухай! — закричав Карл.
— Сказати тобі, де вона живе?
— Не слухай! Не слухай! — Карл виштовхував Віллі з кімнати.
— Піди до неї в гості на День матері, Віллі! Зроби їй сюрприз! Піди і…
Раптово демон замовк і вп’явся очима в Карраса. Той іще раз помацав у Реґани пульс і побачив, що він уже достатньо сильний, отже, можна було знову ввести лібріум. Він рушив до Шерон, щоб попросити її підготувати все для ін’єкції.
— Каррасе, ти її хочеш? — вишкірився демон. — Вона твоя! Так, ця кобила твоя! Можеш її об’їздити! Вона ж і так щоночі фантазує про тебе, Каррасе! Так, про тебе й про твій довгий товстий священицький хуй!
Шерон почервоніла й відвернулася, поки Каррас пояснював їй, що вже безпечно давати Реґані лібріум.
— А також свічку компазину, якщо вона знову почне блювати, — додав він.
Шерон кивнула, не підводячи голови, і попрямувала до дверей. Коли вона проходила повз ліжко, Реґана гаркнула їй:
— Шльондра! — а тоді смикнулася й влучила їй в обличчя струменем блювоти. Шерон застигла, немов у паралічі, і тут з’явилася подоба Деннінґза й заволала: — Блядюга! Курва!
Шерон кинулася геть із кімнати.