Уильям Блэтти – Екзорцист (страница 53)

І нерідко цього досягає.

Замислившись, священик підійшов до столу, узяв сигарету й запалив. «Ну гаразд, у неї фізичний синдром демонічної одержимості. То як же її вилікувати? — Він загасив сірника. — Усе залежить від того, що стало причиною синдрому». Він сів на край столу й почав міркувати про те, що сталося з черницями Лілльського монастиря у Франції на початку ХVII століття. Ці нібито одержимі черниці «зізнавалися» своїм екзорцистам у своїй безпомічності в стані одержимості та про регулярну участь у сатанинських оргіях, де еротичні забави видозмінювалися залежно від днів тижня: у понеділки й вівтірки це були гетеросексуальні злягання, у четверги — содомія, феляція й кунілінгус із гомосексуальними партнерами, а в суботи — скотолозтво з домашніми тваринами й драконами. І драконами? Єзуїт сумовито похитав головою. Як і з Ліллем, у багатьох випадках, на його думку, причиною одержимості була суміш шахрайства й міфоманії, а іноді до цього спричинялися нервові хвороби: параноя, шизофренія, неврастенія, психастенія. І саме через це, як він знав, церква вже роками рекомендувала екзорцистам виконувати ритуал у присутності психіатра або невролога. Проте не в усіх випадках одержимості причина була очевидна. Багато з них змусили Естеррайха охарактеризувати одержимість як цілком окремий різновид розладу, а також відкинути традиційний для психіатрії термін «роздвоєння особистості» як такий, що мало чим відрізняється від окультних замінників таких понять, як «демон» і «дух мерця».

Каррас потер указівним пальцем складку біля носа. У клініці Беррінджера, за словами Кріс, були схильні визнати причиною розладу Реґани навіювання, щось таке, що було певним чином пов’язане з істерією. І Каррас теж схилявся до цього висновку. Більшість випадків, що він дослідив, була, на його думку, спричинена саме цими двома факторами. По-перше, це найчастіше ставалося з жінками. А по-друге, усі ці спалахи одержимості, що переростали в епідемії. А ще ті екзорцисти… Каррас спохмурнів. Екзорцисти нерідко й самі ставали жертвами одержимості, як це відбулося 1634 року у французькому Лудені, в урсулинському жіночому монастирі. З чотирьох екзорцистів-єзуїтів, посланих туди, щоб покласти край епідемії одержимості, троє — отці Люка, Ляктанс і Транкілль — не лише стали одержимими, але й невдовзі померли, судячи з усього, від зупинки серця, спричиненої невпинною психомоторною гіперактивністю: вони безперестанно сипали лайками, нестямно ревіли й кидалися в конвульсіях на ліжку. А четвертий, отець Сурен, якому в той час було тридцять три роки і якого вважали одним із найяскравіших інтелектуалів Європи, збожеволів і потім двадцять п’ять років свого життя провів у притулку для божевільних. Каррас замислено кивнув сам до себе. Якщо хвороба Реґани істеричного характеру і якщо перші симптоми одержимості з’явилися внаслідок навіювання, тоді єдиним вірогідним джерелом цього навіювання міг бути лише розділ про одержимість у книжці про чаклунство. Він погортав сторінки. Чи прочитала це Реґана? Чи є якісь разючі подібності між описаними тут деталями й поведінкою Реґани? Невдовзі він знайшов деякі збіги.

…Описаний у розділі випадок із восьмирічною дівчинкою, що «ревла, наче бугай, низьким оглушливим басом». Реґана мукала, як віл.

…Випадок із Гелен Сміт, яку лікував видатний психолог Флорнуа. Він описав, як вона з «блискавичною швидкістю» змінювала свій голос і риси обличчя, перетворюючись на багатьох інших осіб. «Вона це робила при мені. Особа, що говорила з британським акцентом. Швидкі зміни. Миттєві».

…Випадок у Південній Африці, що описав очевидець, відомий етнолог Жуно. Він розповідав про жінку, яка однієї ночі зникла зі своєї домівки. Наступного ранку її знайшли «прив’язаною до верхівки» дуже високого дерева «тонкими ліанами», а згодом вона почала «сповзати з дерева головою донизу, із сичанням вистромлюючи язика, наче змія. Висячи на дереві, вона говорила мовою, якої ніхто ніколи не чув». Реґана плазувала змією слідом за Шерон. Верзла якусь нісенітницю. Спроба «невідомої мови»?

…Випадок із Жозефом і Тібо Бернерами, восьми й десяти років, які «лежали на спині й раптом починали крутитися з шаленою швидкістю, мов дзиґи». Це звучить як абсолютна вигадка або перебільшення, але дуже скидається на Реґану, що оберталася, наче дервіш.

Була ще подібність де в чому, додаткові підстави, щоб запідозрити навіювання: згадка про ненормальну силу, непристойні вислови, а ще свідчення про одержимість у Євангелії, що стали, мабуть, причиною, припускав Каррас, на диво релігійного характеру Реґаниної маячні в клініці Беррінджера. Ба більше, у розділі була згадка про початкові стадії одержимості: «…Перша стадія, інфестація, полягає в атакуванні оточення жертви звуками, запахами, пересуванням предметів без очевидних причин. А друга, власне одержимість, характеризується атаками на саму жертву з метою вселити в неї жах завданням травм та інших ушкоджень ударами рук і ніг». Стукіт. Жбурляння. Атаки капітана Говді.

«Гаразд, можливо… можливо, вона це прочитала», — думав Каррас. Але він не був певний. Ні, зовсім ні! І навіть Кріс. Вона також вагалася щодо ймовірності цього.

Каррас знову підійшов до вікна. Яка ж тоді відповідь? Справжня одержимість? Демон? Він опустив голову й похитав нею. Ой, та годі вже! Це неможливо! А от паранормальні явища? Звісно. Чому б ні? Про це повідомляло забагато компетентних очевидців. Лікарі. Психіатри. Узяти хоча б Жуно. Але як пояснити ці явища — ось у чому проблема. Він подумав про згаданого Естеррайхом шамана на Алтаї в Сибіру, що навмисне впадав ув одержимість для виконання «магічного акту». Коли його обстежили в клініці перед самим актом левітації, його пульс був на рівні ста ударів за хвилину, а потім узагалі підскочив до неймовірних двохсот ударів. Були також зафіксовані разючі зміни температури його тіла й частоти дихання. Отже, його паранормальні дії були тісно пов’язані з фізіологією! Їх спричиняла якась невідома тілесна енергія або сила! Але як докази одержимості, довідався Каррас, церква вимагає чітких і підтверджених свідчень про такі зовнішні феномени, що дозволяли б… Він забув точне формулювання, але, провівши пальцем по сторінці з книжки «Сатана», що лежала в нього на столі, Каррас це знайшов: «…підтверджених свідчень про такі зовнішні феномени, що дозволяли б припустити можливість екстраординарного втручання відмінного від людини інтелекту». Чи це стосувалося випадку з шаманом? Ні, не обов’язково. А з Реґаною? Чи це її випадок?

Каррас перечитав підкреслене олівцем місце в «Римському ритуалі»: «Екзорцист повинен пильнувати, щоб жоден із проявів хвороби пацієнта не залишився без пояснення». Каррас замислено кивнув. «Ну гаразд. Подивимося». Почав ходити по кімнаті, згадуючи всі прояви Реґаниної хвороби й намагаючись дати їм можливе пояснення. Перераховував їх подумки один за одним.

Разюча зміна рис обличчя Реґани.

Частково її хвороба й частково недостатнє харчування, хоча здебільшого, дійшов він висновку, причина цього — те, що психічна конституція людини знаходить вираження в її фізіономіці.

Разюча зміна голосу Реґани.

Йому ще треба почути її «справжній» голос, подумав Каррас. Навіть якщо він був високим, як стверджує її мати, постійне верещання могло огрубити голосові зв’язки, зробивши голос низьким. Єдина проблема, міркував він, це оглушлива й нез’ясована потужність цього голосу, бо навіть з огрублими зв’язками це неможливо пояснити фізіологічно. Але в патологічному стані вияви паранормальної сили, що перевищує потенційні властивості м’язів, — явище відоме й досить поширене. Можливо, цей загадковий ефект вплинув і на її голосові зв’язки та гортань.

Раптове збільшення словникового запасу й знань Реґани.

Криптомнезія: приховані уривки слів та фактів, які вона колись могла почути, навіть у немовлячому віці. У сновид, а також у людей на грані смерті приховані спогади нерідко виходять на поверхню з мало не фотографічною докладністю.

Здогад Реґани про те, що він священик.

Могла просто вгадати. Якщо вона справді читала розділ про одержимість, то, можливо, і чекала візиту священика. А згідно з Юнґом, підсвідоме сприйняття й чутливість хворих на істерію пацієнтів бувають часом у п’ятдесят разів гостріші, ніж у нормальних людей, і саме цим, на думку Юнґа, пояснювалося нібито автентичне «читання думок» медіумами під час спіритичних сеансів, адже їхня підсвідомість медіума насправді «читала» на столі майже невловні тремтіння й вібрації, створені руками особи, чиї думки нібито «читалися». Ці тремтіння творили своєрідні матриці літер або цифр. Так і Реґані, можливо, вдалося «прочитати», хто він такий, на підставі його поведінки або навіть пахощів мира на його руках.

Знання Реґани про смерть його матері.

Також могла вгадати. Адже йому вже сорок шість.

«Допомошіть стагому слушителю вівтагя, очче!»

Підручники в католицьких семінаріях допускали існування телепатії як цілком реального природного феномена.

Ранній розвиток інтелекту Реґани.

Це було найважче пояснити. Однак персонально досліджуючи випадки множинної особистості разом із нібито окультними феноменами, психіатр Юнґ дійшов висновку, що в стані істеричного сомнамбулізму загострюються не тільки підсвідомі сприйняття та відчуття, але й функціонування інтелекту, унаслідок чого нова особистість виявляється набагато розумнішою за стару. Але чи звичайний опис феномена пояснює його?