Томас Харрис – Червоний Дракон (страница 30)

На кухні згасло світло. Крізь сітчасті двері він бачив темний силует Моллі, відчував тягар її присуду. Його поводження з Віллі відбивалося на її серці.

Віллі явно не знав, що питати далі. Ґрем зробив це за нього.

– Лікарня була вже після того випадку з Гоббсом.

– Ти його пристрелив?

– Так.

– Як це сталося?

– Почну з того, що Ґаррет Гоббс був божевільним. Він нападав на студенток і… убивав їх.

– Як?

– Ножем. А я знайшов маленьку металеву стружечку на одязі, що був на одній з дівчат. На кшталт обрізок з-під трубонарізного верстата – пам’ятаєш, як ми з тобою лагодили душ надворі? Я зустрівся з багатьма слюсарями з парового опалення, водогінниками тощо. Багато часу на них витратив. Гоббс лишив заяву на звільнення на одному з будівництв, що я перевіряв. Я її побачив, і заява видалася мені… специфічною. Він тоді ніде не працював, довелося йти до нього додому. Я піднімався сходами в багатоквартирному будинку Гоббса. Зі мною був офіцер у штатському. Певно, Гоббс побачив, що ми йдемо. Я вже майже дістався його сходового майданчику, коли він виштовхнув крізь двері свою дружину, і вона повалилася вниз сходами, мертва.

– Він її вбив?

– Так. Тож я попросив офіцера викликати SWAT, аби нам допомогли. Та потім почув у квартирі дітей, почув крики. Хотів зачекати, та не зміг.

– Ти зайшов у квартиру?

– Зайшов. Гоббс схопив дівчину, зі спини, в руках у нього був ніж. Він її різав. І я його підстрелив.

– Дівчина померла?

– Ні.

– Одужала?

– Так, згодом. Тепер із нею все гаразд.

Віллі мовчки перетравлював почуте. З якоїсь яхти на якорі долинала тиха музика.

Ґрем міг опустити певні подробиці для Віллі, але не міг зупинити образи, що виринали в його власній голові.

Він не розповів Віллі, як на сходовому майданчику за нього хапалася місіс Гоббс, стільки разів проштрикнута ножем. Як побачив, що життя її покинуло, як почув крики з квартири Гоббсів, як розчепив слизькі червоні пальці жінки, як тріснуло плече, коли він вибив двері. Як Гоббс схопив свою доньку й заходився різати їй шию, щойно зміг дотягнутися, як вона опиралася й нахиляла підборіддя, як револьвер 38-го калібру вирвав із нього шматки плоті, а він усе різав і різав і ніяк не падав долі. Як Гоббс у сльозах опустився на підлогу, як хрипіла дівчина. Ґрем пам’ятав, як намагався стлумити її судоми й побачив, що Гоббс перерізав їй трахею, проте не дістався артерій. Як дочка глянула на нього розчахнутими затуманеними очима, а її батько сидів на підлозі й кричав: «Бачиш? Бачиш?» – доки не повалився без духу.

Саме тоді Ґрем утратив віру в револьвери 38-го калібру.

– Віллі, той випадок із Гоббсом мене дуже непокоїв. Розумієш, я не міг викинути його з голови, бачив знов і знов. Дійшло до того, що я ні про що інше не міг думати. Усе розмірковував, що мав би якимось кращим чином розв’язати цю ситуацію. А потім перестав узагалі щось відчувати. Не міг їсти, не міг ні з ким говорити. Поринув у глибоку депресію. Тож лікар порадив мені лягти в лікарню, я так і зробив. З часом зміг дистанціюватися. Дівчина, яку порізали в квартирі Гоббса, прийшла мене провідати. Вона вже одужала, і ми багато говорили. Зрештою, я зміг відокремитися від тої події та повернувся на роботу.

– Коли когось убиваєш, навіть якщо так треба, невже після цього так погано?

– Віллі, більш огидного вчинку бути не може.

– Слухай, я тут на кухню хочу збігати. Ти хочеш чогось, ко`ли, наприклад?

Віллі любив приносити Ґрему якісь дрібнички, але завжди вдавав, ніби прихопить їх разом із чимось іншим, що йому насправді потрібно. Ніяких навмисних ходок абощо.

– Так, звісно, ко`ли.

– Треба покликати маму, хай на вогні подивиться.

Уже пізно ввечері Ґрем і Моллі сиділи на гойдалці на задньому ґанку. Мрячив дощик, вогні на човнах відкидали крізь туман зернисті гало. Від бризу із затоки руки вкривалися сиротами.

– Це може надовго затягнутися, так? – спитала Моллі.

– Сподіваюся, що ні, але дійсно може.

– Вілле, Евелін сказала, що нагледить за крамничкою цього тижня та ще чотири дні наступного. Але мені доведеться повернутися в Марафон, принаймні на день чи два, коли клієнти прийдуть. Я можу зупинитися в Сема й Евелін. І на ринок в Атланті доведеться самотужки їхати. Треба готуватися до вересня.

– Евелін знає, де ти?

– Я сказала їй, що у Вашингтоні.

– Добре.

– Так важко чимось володіти, правда? Насилу знайдеш, потім ледве втримаєш. Такий ненадійний світ.

– Слизький, мов чорт.

– Ми ж повернемося на Шуґарлоуф?

– Так, повернемося.

– Ти не поспішай, не переступай межі. Ти ж не будеш ризикувати?

– Ні.

– Ти завтра рано поїдеш?

Ґрем із півгодини говорив із Кроуфордом телефоном.

– Незадовго до ланчу. Якщо ти взагалі збираєшся до Марафона, то нам зранку треба владнати кілька справ. А Віллі може порибалити.

– Він мусив тебе попитати про все.

– Знаю, все в порядку.

– Клятий журналіст, як його там?

– Лаундз. Фредді Лаундз.

– Мені здається, ти його ненавидиш. І я не хотіла торкатися цієї теми. Ходімо в ліжко, я тобі спинку помасажую.

У душі Ґрема здійнявся невеличкий пухирець обурення. Він щойно виправдовувався перед одинадцятирічною дитиною. Хлопець сказав, що перебування Ґрема в «мʼякій Рамаді»63 – то не проблема. І тепер Моллі збиралася пом’яти йому спинку. Ходімо в ліжко – з Віллі вже все в порядку.

Як відчуваєш напругу – по спромозі тримай рота на замку.

– Якщо хочеш трохи подумати, я лишу тебе на самоті, – запропонувала Моллі.

Ґрему не хотілося думати. Аж ніяк.

– Ти помнеш мене ззаду, а я тебе – спереду, – сказав він.

– То берися до роботи, халамиднику!

Вітер у верхніх шарах атмосфери відніс дощ геть із затоки, і вже на дев’яту ранку земля парувала. Далекі мішені на стрільбищі шерифського відділку немов здригалися в збуреному повітрі.

Офіцер-наглядач тиру дивився в бінокль, доки не пересвідчився, що чоловік і жінка на протилежному кінці лінії вогню дотримуються правил безпеки. Аби отримати допуск на стрільбище, чоловік показав посвідку від міністерства юстиції, у якій значилося «слідчий». Це що завгодно могло означати. У мистецтві орудування зброєю наглядач не довіряв нікому, крім кваліфікованих інструкторів.

Однак він мусив визнати, що федерал знається на справі.

Вони використовували всього лиш револьвер 22-го калібру, але чоловік уже вчив жінку бойової стрільби в стійці Вівера – ліва нога трохи попереду, міцний затиск револьвера обома руками, ізометричне скорочення м’язів. Вона стріляла в силуетну мішень із відстані семи ярдів64. Раз у раз вихоплювала зброю із зовнішньої кишені сумки, що висіла в неї через плече. Наглядач дивився на невпинну стрілянину, аж доки не набридло.

Звук змінився, і наглядач знову припав до бінокля. Тепер парочка надягла навушники, і жінка тримала в руках короткий і товстенький револьвер. Наглядач пізнав тріскіт легких спортивних набоїв.

Він побачив револьвер у її простягнутих руках, і зброя його зацікавила. Офіцер пройшов уздовж лінії вогню та зупинився за кілька ярдів позаду від парочки.

Йому хотілося оглянути револьвер, проте наразі був неслушний час переривати. Він зумів краще роздивитися, коли жінка витрусила пусті гільзи й уставила п’ять набоїв із швидкозарядної обойми.

Дивна зброя як на федерала – «бульдог спешл» 44-й, куций і бридкий, з приголомшливо великим дулом. Серйозна модифікація компанії Mag Na Port. Ствол із прорізами біля жерла, аби дуло не стрибало при віддачі, зуб курка спиляний, добрі протиковзові накладки на руків’ї. Наглядач мав підозру, що напрямну рампу було розширено. Достобіса небезпечна пушка, якщо зарядити її тим, що наготував федерал. Офіцер замислився, як жінка впорається з таким револьвером.

Поруч із ними, на стенді, у цікавій послідовності було викладено боєприпаси. Першою лежала коробка матчевих куль65 із легким зарядом. Потім ішли стандартні військові кулі з суцільнометалевою оболонкою, і наостанок – щось таке, про що наглядач багато читав, але нечасто бачив. Рядочок Glaser Safety Slugs66. Наконечники скидалися на гумки на олівцях. Під кожним наконечником містилася мідяна оболонка з дробом № 12 у рідкому тефлоні.

Цей легкий набій було спроектовано таким чином, аби розвивати неймовірну швидкість, врізатися в ціль і випускати заряд. Для живої плоті наслідки просто нищівні. Наглядач навіть пригадав статистику. Поки що в людей поцілило дев’яносто «ґлейзерів». Усі дев’яносто спинили ціль з одного пострілу. У вісімдесяти дев’яти випадках настала миттєва смерть. Один чоловік вижив, чим дуже здивував лікарів. Також «ґлейзер» має переваги в безпечності – жодних рикошетів, куля не може пройти крізь стіну й убити когось у сусідній кімнаті.