Тесс Герритсен – Двійник (страница 25)
— Тут так тихо, — мовила вона.
— Так, далеко від містечка. Саме тому цей пагорб такий цінний. Бачте, бум на нерухомість буде рухатися саме сюди. За кілька років уздовж усієї цієї дороги стоятимуть будинки. Зараз саме час купувати.
Мора так і чекала, що вона додасть «тому що тут
— У мене тут по сусідству розчищають ділянку під будинок, — сказала міс Клозен. — Коли ваша сестра в’їхала сюди, я вирішила, що саме час готувати інші ділянки. Бачиш, що хтось один тут живе, і все запускається. Скоро вже всі хочуть мати будиночок десь тут.
Вона задумливо глянула на Мору.
— То що ви за доктор? Лікар?
— Патологоанатом.
— Це що таке? У лабораторії працюєте?
Ця жінка почала її дратувати, і Мора вельми грубо відповіла:
— Я працюю з мерцями.
Схоже, ця відповідь анітрохи не збентежила агентку з нерухомості.
— То, певно, за графіком працюєте. Маєте вихідні. Вас може зацікавити місце для літнього відпочинку. Знаєте, на сусідній ділянці вже скоро можна буде будуватися. Якщо ви колись думали про те, щоб завести літній будинок, — саме час, дешевше не буде.
То он воно як, лишитися наодинці з людиною, яка продає нерухомість.
— Мене це не цікавить, міс Клозен.
— А. — Жінка видихнула, тоді розвернулася й ступила на ґанок. — Ну, тоді заходьте. Якщо ви вже тут, скажете мені, що робити з речами вашої сестри.
— Я не впевнена, що маю таке право.
— Я все одно не знаю, що ще з ними робити. Точно не хочу платити за зберігання деінде. А якщо вже надумаю колись продати будинок, чи хоч здати, мушу забрати з нього все. — Вона перебирала ключі, шукаючи потрібний. — Я опікуюся орендою більшості нерухомості в місті, і цей непросто було здати. Знаєте, ваша сестра підписала договір на півроку.
Мора спитала себе: «Невже смерть Анни значить для неї тільки це? Тільки відсутність орендної платні й потребу шукати нового пожильця?» Їй не подобалася ця жінка з її брязкотом ключів та корисливим поглядом. Королева нерухомості Фокс Гарбор, яку, схоже, турбували лише щомісячні чеки.
Нарешті міс Клозен відчинила двері.
— Заходьте.
Мора ступила всередину. Хоча вікна у вітальні були великі, близькість дерев та пообідня година наповнювали будинок тінями. Вона побачила темну соснову підлогу, потертий килим, продавлену тахту. Усю кімнату обвивали зелені лози на вицвілих шпалерах, ще сильніше душачи Мору.
— Він повністю вмебльований, — завважила міс Клозен. — Зважаючи на це, я дала їй хорошу ціну.
— Скільки? — запитала Мора, дивлячись із вікна на стіну дерев.
— Шість сотень за місяць. Могла б отримати вчетверо більше, якби дім стояв ближче до води. Але чоловік, який його збудував, цінував приватність. — Міс Клозен поволі оцінююче оглянула кімнату, наче тривалий час по-справжньому не бачила її. — Я здивувалася, коли вона зателефонувала та спитала про це місце, бо тоді були вільні інші будинки, на узбережжі.
Мора розвернулася до неї. Світло дня вже згасало, і міс Клозен стояла в тіні.
— Моя сестра питала саме про цей будинок?
Її співрозмовниця знизала плечима.
— Гадаю, їй ціна підійшла.
Вони вийшли з похмурої вітальні й рушили коридором. Якщо будинок відображав особистість свого мешканця, тоді в цих стінах мусило лишитися щось від Анни Леоні. Але тут були й інші пожильці, і Мора питала себе, які дрібниці, які картинки на стінах належали Анні, а які були залишені тут ще до неї. Малюнок пастеллю із заходом сонця — точно не Анни. «Моя сестра не повісила б у себе такий жах», — подумала вона. І застояний запах сигаретного диму, яким просочився увесь дім, — це точно не Анна курила. Близнюки часто до страшного подібні; напевно Анна поділяла Морину відразу до сигарет. Теж починала кашляти й хлюпати носом від диму.
Жінки увійшли до спальні з голим матрацом на ліжку.
— Здається, цією кімнатою вона не користувалася, — сказала міс Клозен. — Шафа та шухляди були порожні.
Далі ванна. Мора ввійшла, відчинила аптечку. На полицях лежали «Адвіл», «Судафед» та льодяники від кашлю «Рікола» — вражаюче знайомі марки. Ті ж самі ліки лежали в її власній аптечці. Вона подумала: «Ми були однакові навіть у виборі ліків від застуди».
Зачинила дверцята. Пішла далі коридором, до останніх дверей.
— Тут вона спала, — мовила агентка.
Кімната була охайна, ліжко застелене, на комоді порядок. «Наче моя спальня», — подумала Мора. Підійшла до шафи, відчинила її. Усередині висіли брюки, випрасувані блузи та сукні. Шостий розмір. Той, що й у Мори.
— Поліція штату була тут минулого тижня, обшукала весь будинок.
— Знайшли щось цікаве?
— Мені не доповідали. У неї небагато було речей. Прожила тут лише кілька місяців.
Мора відвернулася, визирнула з вікна. Ще не стемніло, однак від мороку навколишнього лісу сутінки здавалися неминучими.
Міс Клозен стала просто в дверях, наче збиралася взяти з Мори платню, перш ніж випустити звідси.
— Цей дім не такий уже й поганий, — сказала вона.
«Оце вже ні, — подумки заперечила Мора. — Огидна хатина».
— У цей час вибір щодо оренди невеликий. Практично все вже зайнято — готелі, мотелі. Вільних кімнат немає.
Мора не зводила очей із лісу. Що завгодно, аби тільки уникнути розмови з цією неприємною жінкою.
— Та я так, просто кажу. Гадаю, ви вже знайшли, де сьогодні зупинитися.
— Насправді ні, не знайшла. У «Виді на затоку» вільних кімнат не було.
Жінка відповіла їй стриманою посмішкою.
— Як і всюди.
— Мені сказали, що в Елсворті є житло.
— Справді? Ну, якщо вам хочеться їхати туди. У темряві на це піде більше часу, ніж ви думаєте, дорога дуже звивиста. — Міс Клозен указала на ліжко. — Я можу дістати вам свіжу білизну, узяти з вас стільки ж, скільки за номер у мотелі. Якщо вам цікаво.
Мора подивилася на ліжко й відчула холодок по спині.
— Ну ж бо. Вирішуйте.
— Я не знаю…
Міс Клозен пирхнула.
— Здається, вибір у вас невеликий.
Мора стояла на ґанку й дивилася, як світло фар пікапа Брітти Клозен зникає за темною завісою дерев. Мить постояла в смерканні, послухала цвіркунів, шурхіт листя. Почула за спиною рипіння, обернулася й побачила, що гойдалка колихається, наче під рукою привида. Здригнулася й повернулася до будинку, і саме збиралася замкнути двері, коли раптом завмерла. І знову відчула холодок на шиї.
На дверях було чотири замки.
Мора дивилася на два ланцюжки, клямку та засув. Латунні пластини блищали, гвинти ще не потьмяніли.
Жінка пішла на кухню, увімкнула світло. Побачила потертий лінолеум, невеликий стіл, укритий пощербленим пластиком. У кутку загарчав холодильник. Але увагу привернули задні двері — на них було три замки із сяйливими латунними пластинами. Замикаючи їх, Мора відчула, як серце забилося швидше. Розвернувшись, вона помітила ще одні двері із засувом. Куди вони вели?
Вона відімкнула їх, відчинила. Побачила вузькі дерев’яні сходи, що йшли донизу, у пітьму. Звідти піднімалася прохолода, вчувався запах вологої землі. Волосинки на шиї стали дибки.
Мора зачинила двері, замкнула. А тоді збагнула, що цей замок був інакшим: іржавий, старий.
Їй захотілося перевірити, чи на вікнах теж є засуви. Анна була така налякана, що перетворила будинок на фортецю, і Мора досі відчувала цей страх у кожній кімнаті. Перевірила кухонні вікна, перейшла до вітальні.
Тільки переконавшись, що вікна замкнені у всьому будинку, вона нарешті взялася оглядати спальню. Стоячи перед відчиненою шафою, роздивлялась одяг. Вішаки ковзали перекладиною, а Мора оглядала кожну річ, відзначаючи, що всі вони були саме її розміру. Зняла з вішака сукню — чорний трикотаж, прості, чіткі лінії, які й вона сама любила. Уявила собі, як Анна тягнеться до цієї сукні в крамниці в торговому центрі. Дивиться на цінник, прикладає вбрання до тіла, розглядає себе в дзеркалі, думаючи: хочу саме цю.