Тесс Герритсен – Асистент (страница 40)
Ці три óбрази спалахували перед нею по черзі, мов у стробоскопі, і вона не могла їх позбутися. Не могла заглушити дзижчання у вухах. То он воно яке, божевілля?
Кілька тижнів тому доктор Цукер наполегливо радив їй звернутися по психологічну допомогу. Ріццолі тоді роздратовано відмахнулася від нього. А тепер розмірковувала про те, чи не вловив він у її словах і погляді чогось такого, чого навіть сама вона тоді не відчувала. Перші тріщинки в її здоровому глузді, які невпинно поглиблювалися й розбігалися далі, відколи Хірург перевернув її життя.
Її розбудив телефон. Вона думала, що ледь устигла заплющити очі, тому, коли схопила слухавку, першою емоцією була лють. Невже їй навіть на хвилинку не можуть дати спокій?
— Ріццолі, — кинула вона.
— Е-е-е… Детективе Ріццолі, це Йошима із відділу медичної експертизи. Доктор Айлс чекала на вас. Ми мали проводити аутопсію Каренни Гент…
— Я приїду.
— Розумієте, доктор Айлс уже почала, і…
— Котра година?
— Майже четверта. Ми надсилали вам повідомлення на пейджер, але ви не передзвонили.
Ріццолі так різко сіла на ліжку, що кімната закрутилася перед очима. Хитнувши головою, подивилася на годинник. Шістнадцята п’ятдесят дві. Вона спала й не чула ані будильника, ані сигналів пейджера.
— Вибачте, — сказала вона, — вже їду.
— Секунду. Доктор Айлс хоче з вами поговорити.
Ріццолі почула в слухавці брязкіт інструментів на таці, а потім голос доктора Айлс:
— Детективе Ріццолі, ви будете?
— Мені потрібно півгодини, щоб до вас дістатися.
— Тоді ми на вас почекаємо.
— Я не хочу затримувати вас.
— Доктор Тірні також їде. Ви обоє маєте це побачити.
Відбувалося щось дуже дивне. Якщо доктору Айлс знадобилася допомога колеги, чому вона вирішила з усіх патологоанатомів вибрати саме доктора Тірні, який нещодавно вийшов на пенсію?
— Щось не так?
— На животі в жертви дуже незвична рана. Не простий розтин, а хірургічне втручання.
Коли приїхала Ріццолі, доктор Тірні уже стояв біля столу в халаті. Як і доктор Айлс, він зазвичай не використовував респіратор. Цього разу його обличчя захищав лише пластиковий щиток, крізь який Ріццолі бачила похмуру гримасу. Коли жінка увійшла, усі зустріли її напруженою мовчанкою. І вигляд усі мали однаково серйозний. Тепер присутність агента Діна вже не дивувала її, і вона лише коротко кивнула у відповідь на його погляд, намагаючись визначити, чи встиг він поспати хоча б декілька годин. Ріццолі вперше бачила в його очах утому. Навіть Гебріел Дін поступово розсипався під тягарем цієї справи.
— Що я пропустила? — запитала Ріццолі.
Вона ще не набралася мужності дивитися на труп, тому зосередила погляд на докторі Айлс.
— Ми завершили зовнішній огляд. Криміналісти обробили клейкою стрічкою поверхню шкіри. Обрізали нігті і зібрали волосини.
— Проби з піхви?
— Свіжа сперма, — кивнула Айлс.
Ріццолі нарешті набрала в груди повітря і поглянула на тіло Каренни Гент. Важкий сморід майже переміг пахощі ментолу: вона вперше намастила «Віксом» шкіру під носом. Тепер вона вже не довіряла власному шлункові. Останнім часом стільки всього пішло шкереберть, що вона втратила певність у своїх силах, які підтримували її впродовж інших розслідувань. Заходячи до цього приміщення, вона боялася не аутопсії як такої, а власних реакцій. Не могла ані передбачити, ані контролювати їх. І це лякало її більше, ніж усе інше.
Вдома вона з’їла жменю крекерів — принаймні не з порожнім шлунком приїхала на це випробування. І тепер з полегшенням відзначила, що не відчуває навіть натяку на нудоту, попри страшний стан тіла на столі. Ріццолі зберігала спокій, роздивляючись жовтувато-зелений живіт. Y-подібний розтин іще не робили. На тілі була лише одна рана, і Ріццолі не могла змусити себе глянути на неї. Натомість вона звела погляд на шию, на дископодібні синці праворуч і ліворуч під нижньою щелепою, помітні навіть на знекровленій смертю шкірі. Ці сліди залишилися від пальців, які стискали плоть.
— Її задушили руками, як Ґейл Їґер, — сказала Айлс.
«
— Рентґен робили?
— Розірвано лівий відросток щитоподібного хряща.
— Нам ідеться не про її шию, — втрутився доктор Тірні. — Я пропоную, щоб ви одягнули рукавички і оглянули рану, детективе. Ви маєте самі переконатися.
Ріццолі відійшла до шафи, де зберігалися рукавички, і взяла найменший розмір, користаючись із цієї паузи, щоб набратися певності. Потім повернулася до столу.
Доктор Айлс уже спрямувала світло на нижню частину живота. Краї рани розійшлися, мов почорнілі розтулені губи.
— Шкіру було розрізано одним точним рухом, — сказала Айлс. — Лезо не серейторне. Розітнувши шкіру, почали різати глибше. Спочатку поверхневу фасцію, потім м’язи і, нарешті, очеревину.
Ріццолі дивилася в глибину рани й думала про руку, яка тримала лезо. Тверду руку, яка розітнула живіт одним точним ударом.
— Жертва була жива, коли він це робив? — тихо запитала Джейн.
— Ні. Він не зашивав судини, і кровотечі не було. Тіло різали вже після смерті, коли серце і кровообіг зупинилися. Стиль виконання цієї процедури — методичне пошарове проникнення в глибину тіла — свідчить про те, що виконавець має досвід. Він таке вже робив.
— Детективе, огляньте рану, — сказав доктор Тірні.
Ріццолі не одразу послухалася. У неї заклякли пальці. Нарешті вона повільно ввела руку в рану, просуваючись дедалі глибше серед тазових органів Каренни Гент. Вона достеменно знала, що на неї чекає, і все-таки була приголомшена. Поглянувши на доктора Тірні, побачила в його очах підтвердження.
— Так, їй видалили матку, — констатував він.
Ріццолі витягнула руку з рани.
— Це він, — тихо мовила вона. — Воррен Гойт.
— Але все решта відповідає роботі Домінанта, — сказав Гебріел Дін. — Її викрали і задушили. Злягалися з трупом…
— А тут дещо інше, — сказала Ріццолі, не відводячи погляду від рани. — Це фантазія Гойта. Його це заводить. Різати. Забирати той самий орган, що робить їх жінками і дає їм ту силу, якої він ніколи не матиме. — Вона поглянула просто у вічі Дінові. — Я знаю, як він працює. Я це вже бачила.
— Я теж, — звернувся доктор Тірні до Діна. — Торік я проводив аутопсії жертв Гойта. Це його техніка.
— Двоє убивць? — ошелешено похитав головою Дін. — Дві об’єднані техніки?
— Домінант і Хірург, — сказала Ріццолі. — Вони знайшли один одного.
14
Вона сиділа у своїй машині. З вентиляційної системи дуло тепле повітря. На обличчі крапельками виступив піт. Але навіть парка ніч не могла розігнати все ще відчутного холоду зали для аутопсії. «Мабуть, я підхопила якийсь вірус, — думала вона, розтираючи скроні. — Воно й не дивно. Цілими днями на ногах, а тепер хвороба наздоганяє». Боліла голова. Хотілося просто заповзти в ліжко і проспати тиждень.
Ріццолі поїхала додому. Увійшла і знову провела ритуал, без якого не могла зберігати дієздатність. Замки й ланцюжок було приведено в належний стан, і лише коли Ріццолі ретельно все перевірила, замкнулася на всі замки і зазирнула в кожну шафу, вона скинула взуття і вилізла із сорочки і штанів.
Роздягнувшись до білизни, сіла на ліжко, розтираючи скроні й намагаючись пригадати, чи лишився в аптечці аспірин. Утім, не мала сил встати й подивитися.
Подзвонили в домофон. Ріццолі випросталася, пульс пришвидшився, кожна нервова клітина била на сполох. Вона нікого не очікувала і не хотіла бачити.
Ще раз подзвонили — як дротом по нервах.
Ріццолі підвелася і вийшла до вітальні.
— Це Гебріел Дін. Можна піднятися до вас?
Вона аж ніяк не очікувала почути цей голос. На мить у неї відібрало мову від подиву.
— Детективе Ріццолі?
— Що у вас, агенте Дін?
— Ми маємо поговорити про аутопсію і дещо з’ясувати.
Натиснувши кнопку, Ріццолі майже одразу пожаліла про це. Вона не довіряла Діну, а тепер збиралася впустити його до своєї зони безпеки, до свого життя. Один бездумний рух пальця — і тепер передумати вона вже не могла.
Ледь устигла натягнути халат, коли він постукав. Крізь товсте скельце у дверях його обличчя здавалося спотвореним. Зловісним. Поки вона повідмикала всі замки, це перекошене обличчя стояло в неї перед очима. Реальність виявилася набагато менш страшною. У чоловіка, який стояв на порозі, були втомлені очі й обличчя людини, яка останнім часом бачила надто багато страхіть або надто мало спала.
Однак він перш за все запитав про неї: