Терри Пратчетт – Батько Вепр (страница 80)
— Гавейне? Твайло?
Приглушені голоси в сусідній кімнаті затихли. Почулися кроки, і з-за дверей з’явилося два серйозні урочисті обличчя.
— Ну,
Гавейн подарував йому металевий погляд.
«Ще одна помилка, — подумала Сюзен. — Якби він назвав їх маленькими негідниками, то відразу здобув би їхню прихильність. Але вони відчувають, коли хтось із них насміхається».
— Я впіймав цього бабая, — сказав Часначай. — Ну і що нам із ним робити, га?
Два обличчя повернулися до Смерті. Твайла запхала до рота великий палець.
— Це всього лише скелет, — критично заявив Гавейн.
Сюзен розтулила рота, і меч хитнувся в її напрямку.
Тож вона вирішила його стулити.
— Так, неприємний, моторошний, жахливий скелет, — сказав Часначай. — Лячно, правда?
Пролунав тихенький цмок — Твайла вийняла палець з рота.
— Він їсть пешево, — сказала вона.
— Печиво, — автоматично виправила Сюзен і почала бездумно похитувати чайником.
— Моторошний кістлявий чоловік у чорній мантії!
— Ти вовтузишся з цим чайником, — сказав він. — Схоже, надумала втнути щось креативне. Будь ласка, опусти його. Повільно.
Сюзен обережно клякнула й поклала чайник на камінну плиту.
— Ха, це не так уже й моторошно, звичайні кістки, — зневажливо сказав Гавейн. — От конюх Віллі з наших конюшень пообіцяв мені дістати справжній кінський череп. Я зроблю з нього капелюх, як у генерала Тактикуса, той, яким він лякав людей. А цей скелет просто стоїть. Навіть не підвиває. А от
— Дійсно? Тоді перевірмо, наскільки страшним я можу бути, — сказав Часначай і підняв меч. Його лезо зблиснуло блакитним вогнем.
Сюзен стиснула кочергу в руці.
Часначай побачив, що вона починає обертатися. Він ступив за спину Смерті, здійняв меч...
Сюзен замахнулася і швиргонула кочергу. Несучись крізь повітря, та зашипіла й заіскрилася.
Тоді вдарила в мантію Смерті й щезла.
Він моргнув.
Часначай посміхнувся Сюзен.
Він обернувся і мрійливо поглянув на меч у своїй руці.
Раптом той випав із його пальців.
Смерть обернувся і впіймав його за руків’я при падінні, перетворивши на висхідну криву.
Часначай витріщився на кочергу в грудях і склався навпіл.
— О, ні, — пробурмотів він. — Вона не могла пройти крізь вас. Крізь стільки ребер та інших кісток!
Знову цмок — Твайла витягнула палець із рота й мовила:
— Вона вбиває лише чудовиськ.
— Зупини час,
Смерть клацнув пальцями. Кімната набула сірувато-пурпурової барви знерухомленого часу. Годинник призупинився.
— Ти
— ТАК, ЗВІСНО. Я ПЛАНУВАВ ПОДИВИТИСЯ, ЩО ТИ РОБИТИМЕШ ДАЛІ.
— І більше
— ВСЕРЕДИНІ ТЕБЕ ПРИХОВАНО БАГАТО РЕСУРСІВ. ДО ТОГО Ж ТИ МАЄШ ОСВІТУ.
— А Я ДОДАВ БЛИСКУЧІ ЗІРОЧКИ ТА ШУМ. ГАДАВ, ЩО ЦЕ БУДЕ ДОРЕЧНИМ.
— А якби я нічого
— Це й була
— ЗАВЖДИ ЗНАЙДЕТЬСЯ ЧАС ДЛЯ ЩЕ ОДНІЄЇ ОСТАННЬОЇ ХВИЛИНИ.
— Дітям довелося це все побачити!
— І ЦЕ ПІШЛО ЇМ НА КОРИСТЬ. НЕЗАБАРОМ СВІТ ПОКАЖЕ ЇМ СПРАВЖНІХ ЧУДОВИСЬК. НЕХАЙ ПАМ’ЯТАЮТЬ, ЩО ЗАВЖДИ Є КОЧЕРГА.
— Але вони бачили, що він — людина...
— ГАДАЮ, ВОНИ ЧУДОВО ЗРОЗУМІЛИ, КИМ ВІН БУВ.
Смерть торкнувся Часначая ногою.
— ДОСИТЬ ВДАВАТИ З СЕБЕ МЕРТВОГО, ПАНЕ ЧАСУ-НЕ-ЧАЙ!
Привид найманця вистрибнув, мов чортик із табакерки, божевільно посміхаючись.
— Ви знаєте як правильно!
— ЗВІСНО.
Часначай почав зникати.
— Я ЗАБЕРУ ТІЛО, — сказав Смерть. — ЩОБ УНИКНУТИ НЕЗРУЧНИХ ЗАПИТАНЬ.
— Для чого він це все затіяв? — здивувалася Сюзен. — Заради грошей? Влади?
— ДЕЯКІ ЛЮДИ ГОТОВІ РОБИТИ ВСЕ ПРОСТО ТОМУ, ЩО ЦЕ ЗБІСА ЦІКАВО, — сказав Смерть. — АБО ЗАРАДИ СЛАВИ. АБО ТОМУ, ЩО ЦЕ ЗАБОРОНЕНО.
Смерть підняв труп і перекинув його через плече. Щось із гуркотом упало на камінну плиту. Він обернувся і не наважувався спитати.
— Е-Е... А ТИ СПРАВДІ ЗНАЛА, ЩО КОЧЕРГА ПРОЛЕТИТЬ КРІЗЬ МЕНЕ?
Сюзен усвідомила, що дрижить.
— Звичайно. У цій кімнаті вона має надзвичайну силу.
— І В ТЕБЕ ВЗАГАЛІ НЕ БУЛО СУМНІВІВ?
Сюзен замислилася, а потім усміхнулася.
— Я була доволі впевнена, — відповіла вона.
— А, — дідусь якийсь час споглядав її, і їй здалося, що вона побачила в його очах крихітну іскорку невпевненості. — ЗВІСНО, ЗВІСНО. СКАЖИ, А ТИ НЕ ДУМАЛА РОЗШИРИТИ МАСШТАБИ СВОГО ВЧИТЕЛЮВАННЯ?