Тарас Шевченко – Том 5. Автобиография. Дневник. Избранные письма (страница 39)

Як тую волю на роздоллі,

Туманом сивим сповила,—

І колихала, і співала,

І чари діяла... і я...

О, чарівниченько моя!

Мені ти всюди помагала,

І всюди, зоренько моя,

Ти не марніла, ти сіяла!

В степу безлюднім, в чужині,

В далекій неволі,

Ти в кайданах пишалася,

Як квіточка в полі;

Із казарми смердячої

Чистою, святою

Вилетіла, як пташечка,

І понадо мною

Полинула, заспівала,

Моя сизокрила...

Мов живущою водою

Душу окропила...

І я живу, і надо мною

Своєю божою красою

Витаєш ти, мій херувим,

Золотокрилий серафим,

Моя парадонька святая!

Моя ти доле молодая!

Не покидай мене; вночі,

I вдень, і ввечері, і рано

Витай зо мною... і учи,—

Учи неложними устами

Хвалити правду! Поможи

Молитву діяти до краю...

А як умру, моя святая,

Моя ти мати, положи

Свого ти сина в домовину...

И хоч єдиную сльозину,

В очах безсмертних покажи.

III. СЛАВА

А ти задрипанко, шинкарко,

Перекупко п’яна!

Де ти в ката забарилась

З своїми лучами?

У Версалі над злодієм

Набор розпустила?

Чи з ким іншим мизкаєшся

З нудьги та з похмілля?

Горнись лишень коло мене,

Та витнемо з лиха,

Гарнесенько обіймемось,

Та любо, та тихо

Пожартуєм, чмокнемося,

Та й поберемося,

Моя крале мальована.

Бо я таки й досі

Коло тебе мизкаюся.

Ти хоча й пишалась

І з п’яними королями

По шинкам шаталась

І курвила з Миколою

У Севастополі...

Та мені про те байдуже...

Мені, моя доле,

Дай на себе надивитись,

Дай і пригорнутись

Під крилом твоїм, і любо