Тарас Шевченко – Садок вишневий коло хати (страница 7)

Нехай ще раз послухаю, Як те море грає, Як дівчина під вербою Гриця заспіває. Нехай ще раз усміхнеться Серце на чужині, Поки ляже в чужу землю, В чужій домовині.

[1839, С.-Петербург]

Тополя

По діброві вітер виє, Гуляє по полю, Край дороги гне тополю До самого долу. Стан високий, лист широкий — Нащо зеленіє? Кругом поле, як те море Широке, синіє. Чумак іде, подивиться Та й голову схилить; Чабан вранці з сопілкою Сяде на могилі, Подивиться — серце ниє: Кругом ні билини! Одна, одна, як сирота На чужині, гине! Хто ж викохав тонку, гнучку В степу погибати? Постривайте, все розкажу, Слухайте ж, дівчата. Полюбила чорнобрива Козака дівчина. Полюбила — не спинила, Пішов та й загинув. Якби знала, що покине, — Була б не любила; Якби знала, що загине, — Була б не пустила; Якби знала — не ходила б Пізно за водою, Не стояла б до півночі З милим під вербою; Якби знала!.. І то лихо — Попереду знати, Що нам в світі зустрінеться... Не знайте, дівчата! Не питайте свою долю... Само серце знає, Кого любить... Нехай в’яне, Поки закопають! Бо не довго, чорнобриві, Карі оченята; Біле личко червоніє Не довго, дівчата! До полудня, та й зав’яне, Брови полиняють... Кохайтеся ж, любітеся, Як серденько знає. Защебече соловейко В лузі на калині, — Заспіває козаченько, Ходя по долині. Виспівує, поки вийде Чорнобрива з хати;