Тарас Шевченко – Садок вишневий коло хати (страница 10)

Рости тонка та висока До самої хмари, Спитай Бога, чи діжду я, Чи не діжду пари? Рости, рости, подивися За синєє море: По тім боці — моя доля, По сім боці — горе. Там десь милий чорнобривий По полю гуляє, А я плачу, літа трачу, Його виглядаю. Скажи йому, моє серце, Що сміються люде; Скажи йому, що загину, Коли не прибуде. Сама хоче мене мати В землю заховати... А хто ж її головоньку Буде доглядати? Хто догляне, розпитає, На старість поможе? Мамо моя, доле моя! Боже милий, Боже! Подивися, тополенько, Як нема — заплачеш До схід сонця ранісінько, Щоб ніхто не бачив. Рости ж, серце-тополенько, Все вгору та вгору; Плавай, плавай, лебедонько, По синьому морю!» Таку пісню чорнобрива В степу заспівала. Зіллє дива наробило — Тополею стала. Не вернулася додому, Не діждала пари; Тонка-тонка та висока — До самої хмари. По діброві вітер виє, Гуляє по полю, Край дороги гне тополю До самого долу.

[1839, С.-Петербург]

Утоплена

Вітер в гаї не гуляє — Вночі спочиває; Прокинеться — тихесенько В осоки питає: «Хто се, хто се по сім боці Чеше косу? хто се?.. Хто се, хто се по тім боці Рве на собі коси?.. Хто се, хто се?» — тихесенько Спитає-повіє Та й задріма, поки неба Край зачервоніє. «Хто се, хто се?» — спитаєте, Цікаві дівчата. Ото дочка по сім боці, По тім боці — мати. Давно колись те діялось У нас на Вкраїні. Серед села вдова жила