Тарас Шевченко – Кобзар (страница 78)

Серед степу помолюся Зорям яснооким, Щоб без мене доглядали Тебе, одиноку. Серед степу одпочину». «Хіба сю ніч кинеш? Хіба зараз?..» – «Я жартую. Тепер Україну Ні москалі, ні татари — Ніхто не воює». «А я чула, що ляхи йдуть». «То вони жартують. Розійдемось, моє серце, Поки не світає. Чого ж знову заплакала?» «І сама не знаю».

[1841, С.-Петербург]

УТОПЛЕНА

Вітер в гаї не гуляє — Вночі спочиває; Прокинеться – тихесенько В осоки питає: «Хто се, хто се по сім боці Чеше косу? хто се?.. Хто се, хто се по тім боці Рве на собі коси?.. Хто се, хто се?» – тихесенько Спитає-повіє Та й задріма, поки неба Край зачервоніє. «Хто се, хто се?» – спитаєте, Цікаві дівчата. Ото дочка по сім боці, По тім боці мати. Давно колись те діялось У нас на Вкраїні. Серед села вдова жила У новій хатині, Білолиця, кароока І станом висока, У жупані; кругом пані, І спереду, й збоку. І молода – нівроку їй, А за молодою, А надто ще за вдовою, Козаки ордою Так і ходять. І за нею Козаки ходили, Поки вдова без сорома Дочку породила; Породила, та й байдуже; Людям годувати В чужім селі покинула: Отака-то мати!.. Постривайте, що ще буде! Годували люди Малу дочку, а вдовиця В неділю і в будень З жонатими, з парубками Пила та гуляла, Поки лихо не спіткало, Поки не та стала: Незчулася, як минули Літа молодії…