Тарас Шевченко – Кобзар (страница 64)

Ще три дні осталось. Ох, як довго!.. «Загрібай, мамо, жар, жар, Буде тобі дочки жаль, жаль… Ох, як весело на світі! А тобі, бабусю, Чи весело?» «Я тобою, Пташко, веселюся». «А чом же ти не співаєш?» «Я вже одспівала…» Задзвонили до вечерні; Оксана осталась, А черниця, помолившись, В храм пошкандибала. Через тиждень в Лебедині У церкві співали: Ісаія, ли й куй! Вранці Ярему вінчали; А ввечері мій Ярема (От хлопець звичайний!), Щоб не сердить отамана, Покинув Оксану: Ляхів кінча; з Залізняком Весілля справляє В Уманщині, на пожарах. Вона виглядає, Виглядає, чи не їде З боярами в гості — Перевезти із келії В хату на помості. Не журися, сподівайся Та богу молися. А мені тепер на Умань Треба подивитись.

ҐОНТА В УМАНІ

Хвалилися гайдамаки, на Умань ідучи: «Будем драти, пане-брате, З китайки онучі». Минають дні, минає літо, А Україна, знай, горить; По селах голі плачуть діти — Батьків немає. Шелестить Пожовкле листя по діброві; Гуляють хмари; сонце спить; Нігде не чуть людської мови; Звір тілько виє по селу, Гризучи трупи. Не ховали, Вовків ляхами годували, Аж поки снігом занесло Огризки вовчі… Не спинила хуртовина Пекельної кари: Ляхи мерзли, а козаки Грілись на пожарі. Встала й весна, чорну землю Сонну розбудила, Уквітчала її рястом, Барвінком укрила; І на полі жайворонок, Соловейко в гаї Землю, убрану весною, Вранці зустрічають Рай, та й годі! А для кого? Для людей. А люде? Не хотять на його й глянуть,