«Ой гоп, гопака!
Полюбила козака,
Та рудого, та старого —
Лиха доля така.
Іди ж доле, за журбою,
А ти, старий, за водою,
А я – так до шинку.
Вип`ю чарку, вип`ю другу,
Вип`ю третю на потуху.
П`яту, шосту, та й кінець.
Пішла баба у танець,
А за нею горобець
Викрутасом-вихилясом…
Молодець горобець!
Старий рудий бабу кличе,
А та йому дулі тиче:
«Оженився, сатано,
Заробляй же на пшоно;
Треба діток годувать,
Треба діток одягать.
А я буду добувать,
А ти, старий, не гріши,
Та в запічку колиши,
Та мовчи, не диши».
«Як була я молодою преподобницею,
Повісила хвартушину над віконницею;
Хто йде – не мине,
То кивне, то моргне.
А я шовком вишиваю,
В кватирочку виглядаю:
Семени, Івани,
Надівайте жупани,
Та ходімо погуляймо,
Та сядемо заспіваймо».
«Заганяйте квочку в бочку,
А курчата в вершу … … І… гу!
Загнув батько дугу,
Тягне мати супоню.
А ти зав'яжи, доню».
«Чи ще? чи годі?» «Ще, ще!
Хоч погану! самі ноги носять»
«Ой сип сирівець
Та криши опеньки:
Дід та баба,
То й до ладу, Обоє раденькі.
Ой, сип сирівець
Та криши петрушку:
Ой, сип сирівець
Та накриши хріну:
Ой, сип воду, воду
Та пошукай броду, броду…»
«Годі, годі! – кричить Ґонта.
Годі, погасає.
Світла, діти!.. А де Лейба?
Ще його немає?
Найти його та повісить.
Петелька свиняча!
Гайда, діти! погасає
Каганець козачий».
А Галайда: «Отамане!
Погуляймо, батьку!
Дивись – горить; на базарі
І видко, і гладко.
Потанцюєм. Грай, кобзарю!»
«Не хочу гуляти!
