Тарас Шевченко – Кобзар (страница 50)

Не плачте, братія: за нас І душі праведних, і сила Архістратига Михаїла. Не за горами кари час. Молітесь, братія!» Молились, Молились щиро козаки, Як діти, щиро; не журились, Гадали теє… а зробилось — Над козаками хусточки! Одно добро, одна слава — Біліє хустина, Та й ту знімуть… А диякон: «Нехай ворог гине! Беріть ножі! освятили». Ударили в дзвони, Реве гаєм: «Освятили!» Аж серце холоне! Освятили, освятили! Гине шляхта, гине! Розібрали, заблищали По всій Україні.

ТРЕТІ ПІВНІ

Ще день Украйну катували Ляхи скажені; ще один, Один, останній, сумували І Україна, і Чигрин. І той минув – день Маковія, Велике свято в Україні. Минув – і лях, і жидовин Горілки, крові упивались, Кляли схизмата, розпинали, Кляли, що нічого вже взять. А гайдамаки мовчки ждали, Поки поганці ляжуть спать. Лягли, і в голови не клали, Що вже їм завтра не вставать. Ляхи заснули, а іуди Ще лічать гроші уночі, Без світла лічать бариші, Щоб не побачили, бач, люде. І ті на золото лягли І сном нечистим задрімали. Дрімають… навіки бодай задрімали! А тим часом місяць пливе оглядать І небо, і зорі, і землю, і море Та глянуть на люде, що вони моторять, Щоб богові вранці про те розказать. Світить білолиций на всю Україну, Світить… а чи бачить мою сиротину, Оксану з Вільшани, мою сироту? Де її мордують, де вона воркує? Чи знає Ярема? чи знає, чи чує? Побачимо потім, а тепер не ту, Не ту заспіваю, іншої заграю; Лихо – не дівчата – буде танцювать. Недолю співаю козацького краю; Слухайте ж, щоб дітям потім розказать, Щоб і діти знали, внукам розказали, Як козаки шляхту тяжко покарали За те, що не вміла в добрі панувать. Гомоніла Україна, Довго гомоніла, Довго, довго кров степами Текла-червоніла.