Сьюзен Коллинз – У вогні (страница 30)

Щоранку ми робили вправи, щоб укріпити тіло. Бігали, піднімали тягарі та розминали м’язи. По обіді відпрацьовували бойові прийоми, метали ножі, бились навкулачки, я навіть навчала Піту й Геймітча лазити по деревах. Офіційно трибутам заборонено тренуватися, але ніхто не намагався нас зупинити. Навіть у звичайні роки трибути з Округів 1, 2 і 4 добре володіють списом і мечем. У порівнянні з цим наше тренування взагалі не рахується.

Геймітч так довго знущався з власного тіла, що тепер воно опиралося. Він і досі був напрочуд дужий, але коротенька пробіжка викликала в нього задишку. Ви, мабуть, думаєте, що людина, яка щоночі спить із ножем у руках, здатна поцілити бодай у стіну, але Геймітчеві руки так тремтіли, що у нас забрало тижні, аби навчити його влучно метати ніж.

Ми з Пітою цілком підкорились новому ритму життя. Завдяки цьому я повсякчас була зайнята. Завдяки цьому ми всі повсякчас були зайняті й не думали про поразку. Мати посадила нас на спеціальну дієту, щоб ми набрали вагу. Прим лікувала нашу крепатуру. Мадж крала для нас у батька капітолійські газети. Ставки на переможців свідчили, що ми — серед фаворитів. Навіть Гейл, хоч як він не любив Піти і Геймітча, по неділях підключався до гри і навчав нас ставити пастки. Мені було дивно спілкуватись одночасно з Гейлом і Пітою, але вони, здавалося, забули про своє суперництво.

Одного вечора, коли я проводжала Гейла назад у місто, він навіть зізнався:

— Мені було б легше, якби Піту було за що ненавидіти.

— І це ти мені розповідаєш, — погодилась я. — Якби на арені я змогла його зненавидіти, зараз у країні не було б такого безладу. Він би помер, і переможець був би

— А що було б із нами, Катніс? — запитав Гейл.

Я ненадовго замовкла, не знаючи, що відповісти. Що було б зі мною та моїм удаваним двоюрідним братом, який не став би моїм братом, якби не Піта? Чи цілував би він мене, а я його, і ніхто б нам за це не дорікав? Чи змогла б я дозволити собі відкритися йому, і жити, зачарована грішми і ситістю, тішачись із того, що я — переможець? Але все одно над нами б завжди нависали Жнива, над нами й над нашими дітьми. Хай про що б я мріяла…

— Ми б полювали, як і щонеділі,— відповіла я.

Знаю, Гейл питав не про це, але по щирості, на більше

я не готова. Гейл має усвідомлювати, що з них двох я вибрала саме його, адже не втекла з округу. Як на мене, немає сенсу мріяти про щось, що могло би бути, якби… Навіть якби на арені я вбила Піту, все одно б я не вийшла заміж. Я заручилася, щоб урятувати людям життя, але несподівано це привело до неочікуваних, прямо протилежних наслідків.

Я побоювалася, що варто мені виявити емоційність із Гейлом — і його дії важко буде передбачити. Наприклад, він підніме повстання в копальнях. Але, як сказав Геймітч, Округ 12 до бунту ще не готовий. Власне кажучи, зараз округ готовий до бунту гірше, ніж перед оголошенням Червоної чверті, бо вже наступного ранку потяг привіз іще сотню миротворців.

Оскільки я не сподівалась удруге повернутися з Ігор живою, що раніше Гейл відступиться від мене, то краще. Ні, я не відмовлюсь поговорити з Гейлом після Жнив, коли нам дадуть годину на прощання. Я маю сказати йому, скільки він важив для мене всі ці роки. Наскільки на моє життя вплинуло знайомство з ним. Любов до нього — навіть така обмежена, на яку я здатна.

Але такий шанс мені не випав.

День Жнив був спекотним і задушливим. Населення Округу 12 в очікуванні мовчки потіло на площі. З дахів на людей були націлені дула автоматів. На майданчику, обгородженому канатом, я стояла сама, а праворуч у такій самій загорожі стояли Піта і Геймітч. Жеребкування заледве забрало хвилину. Еффі, в сяючій золотій перуці, була не схожа сама на себе — сьогодні їй бракувало звичної жвавості. їх довелося трохи покопирсатись у дівочій кулі, щоб витягнути єдину картку, на якій було написане і так відоме всім ім’я — моє. А потім вона витягла ім’я Геймітча. Він заледве встиг кинути на мене нещасний погляд, як Піта зголосився добровольцем.

Нас негайно доправили в Будинок правосуддя, де вже чекав старший миротворець Тред.

— Процедура змінилася, — з посмішкою промовив він.

Нас вивели через чорний хід, усадовили в машину

і відвезли до потяга. На платформі не було камер, не було юрми, яка зібралася б нас провести. З’явились Еффі та Геймітч у супроводі вартових. Миротворці загнали нас у потяг, і двері з клацанням зачинилися. Колеса почали крутитись.

Я дивилась у вікно, як зникає вдалині Округ 12, а всі мої прощальні слова так і залишилися невисловлені.

РОЗДІЛ 5

Я ще довго стояла біла вікна, хоча ліси давно проковтнули останні відблиски моєї домівки. Цього разу в мене не було навіть найменшої надії знову туди повернутись. Перед першими Іграми я пообіцяла Прим, що зроблю все, залежне від мене, аби перемогти, а цього разу я за-присяглася сама собі, що зроблю все, аби переміг Піта. А я вже не повернуся.

Нарешті я збагнула, якими мусили бути мої останні слова тим, кого я люблю. Як найкраще було з ними попрощатись і зачинити по собі двері, залишивши їх у зажурі, але в безпеці. Та Капітолій украв у мене навіть цю можливість.

— Катніс, ми напишемо їм листи, — промовив у мене за спиною Піта. — Так навіть краще. Щось від нас таки залишиться. Геймітч передасть листи, якщо… буде потрібно.

Я кивнула і рушила просто до свого купе. Там я сіла на ліжко, чудово розуміючи, що ніколи не напишу жодних листів. Буде та ж сама історія, як із промовою, що нею я намагалась ушанувати Руту і Трача в Окрузі 11. У голові слова здаються простими і ясними, навіть перед натовпом я здатна їх висловити, а от на папері вони виходять беззмістовними й заплутаними. До того ж слів замало — я мала б обіймати й цілувати рідних, гладити по голові Прим, пестити Гейлове обличчя, потиснути руку Мадж. А якщо натомість приїде дерев’яний ящик із моїм холодним закостенілим тілом…

Занадто пригнічена, щоб плакати, я хотіла одного — скрутитися калачиком на ліжку і спати до ранку — доки ми не прибудемо в Капітолій. Але в мене є мета. Ні, навіть більш ніж мета. Моє передсмертне бажання. Піта має вижити. І хай як це недосяжно зараз, коли весь гнів Капітолія спрямований на мене, я маю бути на висоті. Та якщо я горюватиму за своїми близькими, нічого в мене не вийде. «Я повинна викинути їх із голови, — сказала я собі.— Попрощатися і забути». Я згадала кожного з них, одного по одному, в уяві випускаючи, як пташок із клітки, і замикаючи дверцята, щоб вони не повернулися.

Коли Еффі постукала в двері, щоб покликати на вечерю, всі клітки вже спорожніли. І та легкість, яку я тепер відчувала, радувала мене.

За вечерею панувала пригнічена атмосфера. Настільки пригнічена, що нескінченне мовчання розбивалося тільки тоді, коли забирали одні страви та приносили нові. Холодний суп із перетертих овочів. Рибні пироги з густим як крем соусом з лайма. Маленькі пташки, запечені з апельсиновим соусом, які подаються з диким рисом і крес-салатом. Шоколадний крем із вишнями.

Час від часу Піта з Еффі робили спроби розговорити присутніх, але розмови швидко сходили нанівець.

— Чудовий колір волосся, Еффі,— казав Піта.

— Дякую. Я хотіла, щоб він пасував до брошки Катніс. Може, тобі теж зробити золоту пов’язку на щиколотку, а Геймітчу — золотий браслет чи щось таке, аби зразу було видно, що ми — команда? — запропонувала Еффі.

Очевидячки, Еффі й гадки не мала, що переспівниця з моєї брошки стала символом повстанців. Принаймні в Окрузі 8. А от у Капітолії переспівниця була тільки

КТГ А ТІЛ # ТТЛ ПЛ ІТГПЛТТТТП 1-г *-Ч Л і ггп /ч а Л V Л\ ГТ А ТІТ1 1 ТЛ * Л і Тії ігри. А як інакше могло бути? Справжні бунтівники не помістять секретний символ на прикрасах — занадто їх важко знищити. Вони прикрашають ним хліб, який у разі чого можна просто ковтнути.

— Чудова ідея! — оживився Піта. — Геймітчу, а що ви на це скажете?

— Та нехай, — байдуже промовив той.

Він більше не пиячив, але було видно, що йому дуже хочеться. Побачивши, як він старається, Еффі навіть попросила офіціантів прибрати її склянку вина, та все одно Геймітч був у жалюгідному стані. Якби він був трибутом, не почувався б зобов’язаним Піті й міг би жлуктити, скільки влізе. Але тепер йому доведеться напружитися, щоб Піта вижив на арені, повній старих Геймітчевих друзів, — і скоріш за все, він цю справу провалить.

— Може, вам ми також перуку вдягнемо, — зробила я спробу пожартувати. Але Геймітч кинув на мене такий погляд, що я миттю облишила його, і доїдали ми крем у тиші.

— Переглянемо запис сьогоднішніх Жнив? — запропонувала Еффі, витираючи куточки губ білою лляною серветкою.

Піта пішов до свого купе по блокнот, у якому він робив нотатки' про переможців, і ми зібрались у купе, де був телевізор, аби нарешті дізнатися, хто ж складе нам конкуренцію на арені. Коли заграв гімн і почалася щорічна₍церемонія жеребкування в дванадцятьох округах, ми саме розсілися по місцях.

За всю історію Голодних ігор було сімдесят п’ять переможців. Досі живі п’ятдесят дев’ять. Чимало з них я впізнала —* когось пам’ятала з попередніх Ігор як трибутів чи менторів, когось бачила у записах, які ми нещодавно переглянули. Деякі були такі старі та хворі, знищені наркотиками чи випивкою, що робити ставку на них сенсу не було. Як і очікувалося, трибутів-кар’єристів з Округів 1,