Сьюзен Коллинз – Переспівниця (страница 39)

Куди тільки вся веселість поділася! Фіней шепотів щось Енні, поки вона не забрала руки від вух. А тоді запала довга тиша, і всі вдавали, що заклопотані їдою.

— Енні,— вигукнула Деллі Картрайт весело. — А ти знаєш, що саме Піта глазурував твій весільний торт? Удома його батьки тримали пекарню, і саме він завжди глазурував усі торти.

Енні обережно перехилилася через Джоанну.

— Дякую, Піто. Торт неперевершений.

— Дуже прошу, Енні,— мовив Піта, і я почула давні лагідні нотки в його голосі, які, як я гадала, зникли назавжди. Не те щоб він звертався до мене. Але все одно було приємно.

— Якщо ми хочемо ще й прогулятися, то йти слід зараз, — сказав Фіней до Енні. Він поскладав таці одну на одну, щоб нести їх однією рукою, а другою тримати Енні за руку. — Було приємно побачитися, Піто.

— Поводься з нею добре, Фінею. А то я візьму та вкраду її в тебе.

Це можна було сприйняти за жарт, якби Пітин тон не був таким холодним. Усе в ньому було якимсь неправильним. Відверта недовіра до Фінея, натяк на те, що Піта накинув оком на Енні, що Енні може покинути Фінея, що мене взагалі не існує…

— Ой Піто, — мовив Фіней весело. — Не змушуй мене шкодувати через те, що я тебе відкачав!

Він схвильовано глянув на мене, а тоді вивів Енні геть.

Коли вони зникли з очей, Деллі з докором сказала:

— Він таки врятував тобі життя, Піто. І не один раз.

— Він зробив це заради неї,— Піта кивнув на мене. — Заради повстання. А не заради мене самого. Я нічого йому не винен.

Я не повинна була втручатися, але я не витримала.

— Можливо, ти правий. Але Магс мертва, а ти живий. Це щось таки значить.

— Ага, усе щось значить, хоча й не повинне, Катніс. У мене є спогади, які я досі не прояснив, і не думаю, що Капітолій до них дістався. Наші ночі в потязі, наприклад, — мовив він.

Знову натяки. Наче в потязі сталося щось особливе. Те, що сталося, — ті ночі, коли Піта тримав мене в своїх обіймах, щоб я не збожеволіла, — більше нічого не означали. Все це брехня, ще один спосіб використати Піту.

Піта накреслив ложкою в повітрі коло, об’єднуючи мене з Гейлом.

— То ви вже офіційно пара чи й досі притримуєтеся старої версії про Ромео та Джульєтту?

— Вони притримуються старої версії,— мовила Джоанна.

Пітину руку прошив нервовий спазм, і вона стиснулася в кулак, а тоді пальці різко випросталися. Може, він уявляє, як душит'ь мене? Я відчула, як у Гейла напружилися м’язи: він був готовий щомиті стати на мій захист. Однак стримався і сказав:

— Я б не повірив, якби не бачив цього на власні очі.

— Ти про що? — не втямив Піта.

— Про тебе, — відповів Гейл.

— Говори конкретніше, — сказав Піта. — Що про мене?

— Що не Катніс, а тебе підмінили на лютого мутанта, — мовила Джоанна.

Гейл допив своє молоко.

— Ти вже? — запитав він мене.

Ми підвелися й віднесли наші таці. Біля дверей мене зупинив літній охоронець, бо я досі стискала в долоні намочений в підливі хліб. Щось у моєму виразі, а головне, те, що я не намагалася приховати хліб, збентежило його, і чоловік відпустив мене. Я запхала хліб у рот і пішла далі. Ми з Гейлом уже майже дійшли до моєї кімнати, коли він знову заговорив:

— Я такого не очікував.

— Я ж казала тобі, що він ненавидить мене, — мовила я.

— Те, як він тебе ненавидить. Це… так мені знайомо. Раніше я сам так почувався, — визнав Гейл. — Коли я спостерігав на екрані, як ви цілуєтеся… От тільки я бачив, що це не зовсім справедливо щодо тебе. Він же цього не бачить.

Ми наблизилися до дверей.

— Можливо, він бачить мене такою, якою я є насправді… Мені треба поспати.

Я хотіла йти, але Гейл зловив мене за руку:

— Ось що ти думаєш?

Я знизала плечима.

— Катніс, я твій давній друг, повір мені: він бачить тебе не такою, якою ти є насправді.

Поцілувавши мене в щоку, Гейл розвернувся й пішов.

А я лишилася сидіти на ліжку, силкуючись бодай щось запам’ятати з підручника воєнної тактики, але спогади про час, проведений із Пітою в поїзді, не давали мені зосередитися. Приблизно за двадцять хвилин до кімнати увійшла Джоанна й лягла в ногах мого ліжка.

— Ти проґавила найцікавіше. Деллі розхвилювалася через те, як Піта говорив до тебе, і як розпищиться!

Так ніби хтось без упину штрикав мишу виделкою. У їдальні такий гармидер зчинився!

— А що Піта? — запитала я.

— Почав сперечатися сам із собою, так ніби в нього роздвоєння особистості. В конвойних не було іншого виходу, як забрати його геть. З іншого боку, ніхто не помітив, що я доїла його рагу, — і Джоанна провела рукою по натоптаному черевцю. Під нігтями у неї я помітила бруд і подумала: «Цікаво, жителі Округу 7 узагалі миються?»

Ми кілька годин перевіряли одна одну на знання військових термінів. Тоді я зазирнула до мами та Прим. Повернувшись у свою кімнату, я довго дивилась у темряву, та зрештою запитала:

— Джоанно, ти справді чула, як він кричав?

— Це теж тортури, — відгукнулася вона. — Як со-йкотуни на арені. От тільки ці зойки були справжні. І не припинялися за годину. Цок-цок.

— Цок-цок, — прошепотіла я у відповідь.

Троянди. Вовки-мутанти. Трибути. Глазуровані дельфіни. Друзі. Переспівниці. Стилісти. Я.

Сьогодні в моїх снах кричало все.

•^гоаділз

Я з головою поринула у тренування. їла, жила, дихала заради навчання, тренування, стрільби з вогнепальної зброї і лекцій з воєнної тактики. Незабаром кількох учнів, у тому числі й нас із Джоанною, перевели на вищий рівень, тож у мене з’явилася надія на участь у реальних бойових діях. Солдати називали цю вправу просто «квартал», але напис у мене на руці був М. В. Б., скорочено від «моделювання вуличних боїв». Глибоко під землею Округ 13 збудував копію Капітолія. Інструктор розділила нас на групи по восьмеро людей, і ми повинні були виконувати певні завдання — зайняти позицію, знищити ціль, відшукати житло, — так ніби ми справді в Капітолії. Копія столиці була оснащена всіма тими пастками, що й реальні вулиці Капітолія. Хибний крок активує міну, або на даху будинку з’являється снайпер, або твоя зброя раптом виходить із ладу, або плач дитини заманює тебе з засідку, або керівник групи (насправді лише механічний голос) смертельно поранений і тобі доводиться приймати рішення самостійно. Підсвідомо ти розумієш, що це не насправді й що ніхто не збирається нікого вбивати. Коли чуєш вибух, вдаєш, що ти мертвий, і падаєш. Однак відчуття дуже реалістичні: вороги переодягнені у форму миротворців, а димова шашка справжня. Одного разу нас навіть труїли газом. Ми з Джоанною єдині вдягнули протигази вчасно. Решта солдатів із нашої групи на десять хвилин знепритомніли. І хоча газ був начебто зовсім не шкідливий, після кількох вдихів голова боліла цілий день.

РОЗДIЛ 9

Кресида зі знімальною групою фільмувала нас із Джо-анною на стрільбищі. Гейла й Фінея також знімали. Такий був план — показати людям, як повстанці готуються до взяття Капітолія. Загалом усе було добре.

Піта теж почав з’являтися на ранкових тренуваннях. Кайдани з нього зняли, але за ним досі пильно наглядали два конвойні. По обіді я помітила його на тренувальному майданчику в гурті початківців. Не знаю, що замислили Коїн і її прибічники. Якщо сварка з Деллі здатна спровокувати в нього роздвоєння особистості, як можна навчати його збирати автомат?

Коли я запитала про це у Плутарха, той запевнив мене, що все це робиться тільки на камеру. Увесь Панем уже побачив, як одружилася Енні, як Джоанна вправ-ляється на стрільбищі, але найбільше усіх цікавить доля Піти. Люди повинні побачити, що він бореться на боці повстанців, а не президента Снігоу. І було б чудово, якби ми погодилися зняти кілька епізодів разом. Цілуватися не обов’язково, просто показати всім, що ми щасливі й…

Не дослухавши до кінця, я просто пішла геть. Чого-чого, а цього точно не буде.

Іноді у мене з’являлося кілька вільних хвилин, тоді я уважно спостерігала за підготовкою до наступу. За рихтуванням обладнання і провізії, за формуванням військ. Було неважко здогадатися, хто з солдатів братиме участь в атаці: всі вони мали дуже короткі стрижки — знак, що солдат готується до бойових дій. Було багато розмов про наступ і про тунелі, які вели до Капітолія.

За кілька днів до того, як повинні були виступити перші війська, Иорк несподівано повідомила нас із Джоанною, що рекомендувала нас на складання іспиту, і то негайно. Іспит складався в чотири етапи: фізичні вправи, письмова контрольна з тактики ведення бою, тест на знання зброї, а також моделювання сутички — «квартал». У мене навіть не було часу, щоб понервувати, мабуть, тому з трьома першими я впоралася на відмінно, а от із «кварталом» могли виникнути проблеми. Тут застосували якусь технічну новинку. Група солдатів обговорює тактику. Так буде і в реальному житті. Потім кожен має прориватися самостійно. Неможливо передбачити, в якій ситуації ти опинишся. Один хлопець шепнув мені: він чув, що це випробування спрямовано на індивідуальні слабкості кожного солдата.

Мої слабкості? У цей закапелок підсвідомості мені й зазирати не хочеться… Однак я, заховавшись у тихому місці, спробувала з’ясувати, які в мене слабкості. Довжина списку просто приголомшила мене. Брак фізичної сили. Мінімум тренувань. Та й мій образ Переспівниці не давав мені переваг у ситуації, де ми мали діяти як команда… Та в мене слабкостей — хоч греблю гати.