Сьюзен Коллинз – Переспівниця (страница 35)

Стріляв не він, не той обвуглений юнак, який стояв навколішках на майдані. Не він натиснув на гачок. Це був хтось із натовпу. Я не відчула нічого, ніякого поранення, от тільки здалося, що мене вдарили величезною

кувалдою… Після удару в мене в голові все перемішалося й постійно лунала кулеметна черга. Я спробувала сісти, але спромоглася тільки на стогін.

Біла фіранка, яка відділяла мене від ліжка іншого пацієнта, раптом відсунулася вбік, і на мене подивилася Джоанна Мейсон. Спочатку я злякалася, адже на арені вона напала на мене. А тоді я нагадала собі, що вона зробила це для того, щоб урятувати мені життя. Такий був план у повстанців. Але все одно це не означає, що вона не зневажає мене. Може, вона допомогла мені, просто щоб насолити Капітолію.

— Я жива, — мовила я хрипко.

— Ще б пак, дурило, — Джоанна підійшла та всілася на моє ліжко, матрац стрибнув, і мене прошив біль. Збагнувши, що зробила мені боляче, Джоанна посміхнулася, і я зрозуміла, що радісної сцени возз’єднання не буде. — Досі трохи болить? — швидким професійним рухом вона витягнула крапельницю з морфлієм із моєї руки і приєднала до голки, яка стирчала з її власної вени. — Кілька днів тому мені зменшили дозу. Бояться, що я стану морфліністкою, як ті двоє з Округу 6. Коли на обрії все було чисто, я трохи зичила в тебе. Ти ж не проти?

Чи я проти? Як я могла бути проти, якщо після Червоної чверті Джоанну мало не закатував до смерті президент Снігоу? Просто не маю на це права, і вона чудово це знає.

1

Щойно морфлій потрапив у кров, Джоанна полегшено зітхнула.

— А може, ці двоє з Округу 6 не такі й дурні. Затуманили собі голову морфлієм — і гайда розмальовувати себе квітами. Не таке уже й погане життя. В будь-якому разі краще, ніж у нас.

За пару тижнів моєї відсутності вона набрала кілька фунтів. На голеній голові виросло коротеньке волосся, затуляючи більшість шрамів. Але якщо вона краде мій морфлій, значить, не все так добре — їй боляче.

— Щодня до мене ходить психолог. Має, так би мовити, допомогти мені одужати. Так ніби чоловік, який провів усе життя в цій заячій норі, здатен мене вилікувати. Повний ідіот. Щонайменше двадцять разів за розмову нагадує мені, що я в безпеці.

Я вичавила з себе посмішку. Справді дурість таке казати колишньому переможцю Голодних ігор. Так ніби бути в безпеці взагалі можливо.

— А як ти, Переспівнице? Почуваєшся в цілковитій безпеці?

— О так. Почувалася, поки мене не підстрелили, — мовила я.

— Та годі тобі. Та куля нізащо в світі не дістала б тебе. Цинна все передбачив, — сказала вона.

Я подумала про шари захисної тканини, з якої був зроблений костюм Переспівниці. Але біль не міг взятися нізвідки.

— А зламані ребра?

— Ні. Просто синці. А ще в тебе розрив селезінки. Її неможливо зашити, — Джоанна байдуже махнула рукою. — Однак не хвилюйся, вона тобі не конче потрібна. А якби й була потрібна, то для тебе б обов’язково знайшли селезінку, чи не так? Завдання всіх і кожного — вберегти тебе від смерті.

— Саме через це ти ненавидиш мене? — запитала я.

— Частково, — визнала вона. — Я тобі трохи заздрю. А ще я вважаю тебе нестерпною. Драма в особистому житті, готовність пожертвувати собою заради інших…

І головне, це ж не награне, а це ще гірше. Можеш сприймати це за особисту образу.

— Переспівницею мала бути ти. Тобі б не довелося диктувати промови, — сказала я.

— Твоя правда. Але я нікому не подобаюся, — мовила вона.

— Однак тобі довірилися. Коли треба було витягнути мене з арени, — нагадала я. — І ще тебе всі бояться.

— Може, тут. Але не в Капітолії. Капітолій — ось кого зараз усі бояться.

У дверях з’явився Гейл, і Джоанна обережно витягнула крапельницю зі своєї руки і встромила у мою.

— Твій кузен не боїться мене, — прошепотіла вона, немов по секрету. А тоді зіскочила з мого ліжка й рушила до дверей; проходячи повз Гейла, вона штовхнула його стегном. — Чи не так, чудовий мій?

До нас іще довго долинав її гортанний сміх.

Гейл узяв мене за руку, а я вигнула брову.

— Ще й як боюся, — промовив він самими губами.

Я хотіла засміятися, а натомість поморщилася.

— Тихше, — Гейл погладив мене по обличчю, і біль потроху відступив. — Припиняй шукати собі неприємності на голову.

— Ага. Але ж це не я підірвала гору, — відповіла я.

Замість відсторонитися, він нахилився ще ближче до

мене.

— Ти вважаєш мене безсердечним.

— Ні, я знаю, що ти не такий. Але не можу просто відмахнутися від того, що сталося, — мовила я.

Тепер він нетерпляче відсторонився.

— Катніс, скажи, невже не байдуже, як знешкодити ворога: підірвати його в копальні чи збити в небі стрілою Біпера? Результат той самий.

— Не знаю. В Окрузі 8 нас обстрілювали. Шпиталь бомбардували, — мовила я.

— Так. І ті винищувачі прилетіли з Округу 2,— сказав Гейл. — Тому, знищивши їх, ми запобігаємо подальшим атакам.

— Але за твоєю логікою… вбити можна будь-кого. Так можна виправдати, що ми посилаємо дітей на Голодні ігри, аби округи не забували свого місця, — сказала я.

— От тільки не треба, — відповів він.

— Треба, — мовила я. — Знаєш, після арени я трохи змінилася.

— Чудово. У нас завжди є про що посперечатися, — відтяв Гейл. — Завжди. Можливо, це й на краще… Байдуже, тепер Округ 2 у наших руках.

— Справді? — на якусь мить мене охопив тріумф. А тоді я згадала про людей на майдані.— Потому як мене підстрелили, була сутичка?

— Недовго. Робітники Горішка повстали проти солдатів Капітолія. Повстанці здебільшого сиділи й дивилися, — мовив він. — Власне, уся країна сиділа й дивилася.

— Так, це у нас виходить найкраще, — мовила я.

Я гадала, що після втрати важливого органа мені доведеться провести в ліжку не один тиждень, однак невідь-чому лікарі майже одразу підняли мене і звеліли якнайбільше рухатися. Незважаючи на те, що я постійно отримувала морфлій, перші кілька днів біль був просто нестерпний, але згодом почав потроху вщухати. Однак забиті ребра ще довго нагадували про себе. Мені було прикро, що Джоанна краде мій морфлій, та я все одно з нею ділилася.

Почали поширюватися чутки про те, що я померла, тому в мою лікарняну палату прислали знімальну групу.

Я продемонструвала усі свої шрами і переконливі синці та привітала округи з виграною битвою за єдність. А тоді попередила Капітолій, щоб готувався до нашого приходу.

Щодня я прогулювалася на свіжому повітрі — це входило в курс реабілітації. Одного дня до мене приєднався Плутарх і ввів мене в курс справи, ознайомив із подальшими планами. Тепер, коли Округ 2 став нашим союзником, повстанці вирішили перепочити, щоб перегрупуватися. Поповнити запаси, підлікувати поранених, реорганізувати війська. Капітолій, як і Округ 13 за Чорних часів, опинився відрізаним від зовнішнього світу, однак не міг пригрозити ворогові ядерною атакою. І, на відміну від Округу 13, не був самодостатнім.

— Місто ще трохи протягне, — мовив Плутарх. — Там є склади припасів, такий поворот подій передбачили. Однак разючою відмінністю між Капітолієм та Округом 13 є очікування населення. Округ 13 звик до постійних труднощів і нестатків, тоді як у Капітолії знають лише одне — Рапет еі сігсеп$е$.

— Що це означає?

Звісно, я впізнала слово Панем, але решта…

— Це вислів тисячолітньої давності, написаний про місто Рим мовою, що називається латина, — пояснив він. — Рапет еі сігсепзев перекладається як «Хліба й видовищ». Автор цього вислову мав на увазі, що народ не цікавить нічого, окрім їжі та розваг, люди забувають про політичні справи, а через це втрачають і владу.

Я подумала про Капітолій. Перебірливість у їжі. Постійні розваги.¹ Голодні ігри.

— Виходить, ось для чого округи — щоб забезпечувати хліб і видовища.

— Так. І поки все працювало, Капітолій підтримував свою маленьку імперію. Тепер він не може забезпечити своїх мешканців, а ти ж знаєш, до якого життя вони звикли, — мовив Плутарх. — Натомість у нас є їжа, і я збираюся трохи розважити людей в округах, знявши ролик, який, без сумніву, матиме розголос. Зрештою, хто ж не любить весіль!

Я завмерла; мені стало зле, коли я втямила, що він пропонує. Невже він збирається знімати наше з Пітою весілля? З часу Пітиного повернення я дивилася на Піту тільки крізь однобічне скло, а всі новини про його стан передавав мені Геймітч. І був при цьому небагатослівний. На Піті випробували вже різні методики, але так і не змогли вилікувати. А тепер хтось хоче, щоб я одружилася з ним заради агітки?

Плутарх поквапився все пояснити:

— О ні, Катніс. Мова не про твоє весілля. Одружуються Фіней з Енні. Все, що від тебе вимагається, це прийти на весілля і вдавати, що ти радієш за молодят, — мовив Плутарх.

— На цьому весіллі мені не доведеться нічого вдавати, Плутарху, — сказала я.

Наступні кілька днів усі бурхливо планували подію. Від Капітолія Округ 13 зараз відрізняло те, що він трохи розслабився і поринув у підготовку. Коли Коїн вимовляла слово «весілля», вона мала на увазі пі дпис на офіційному папері й окрему кімнату для новоствореної родини. Плутарх же розумів під цим сотні святково вбраних людей, які три дні розважаються. Було кумедно спостерігати за їхніми суперечками з приводу кожної найменшої деталі. Плутарху довелося боротися за кожного гостя, за кожну музичну ноту. Коли Коїн заборонила вечерю, розваги та спиртне, Плутарх образився: