Стивен Кинг – Сплячі красуні (страница 9)
Втома нарешті почала опановувати Лайлу й розгладжувати її відчай. Нарешті вона попускалася, і це було добре. Все здаватиметься простішим після п’яти-шести годин сну; вона почуватиметься тверезіше; буде здатна поговорити з ним; і, можливо, Клінт допоможе їй зрозуміти. Це ж його робота, хіба не так? Логічно розв’язувати плутанки життя. Ну, а в неї є для нього ще та плутанка! Котячий пісок по всій дорозі. Котяче лайно в секретному коридорі, котячий пісок
По щоці скотилася сльоза, і Лайла зітхнула, близька до втрати сну.
Щось лоскотало їй обличчя, ніби окрема волосина чи якась нитка, що висмикнулася з пошивки. Вона змахнула ту заваду й зісковзнула трішки глибше до справжнього сну, і вже його майже досягла, коли засурмив її телефон на службовому ремені, кинутому поперек кипарисової скрині біля підніжжя ліжка.
Вона розплющила очі і зринула в сидячу позицію. Та нитка чи волосина, чи хтозна що воно там, лоскотало їй щоку; вона її відкинула. Якщо це ти, Клінте…
Вона взяла телефон, подивилася на екран. Не Клінт. Єдине слово: БАЗА. Годинник показує 7:57 ранку. Лайла натисла «ПРИЙНЯТИ».
— Шерифе? Лайло? Ви вже прокинулися?
— Ні, Лінні, це все сон.
— Я думаю, в нас велика проблема.
Лінні була лаконічною і професійною. Лайла її за це високо цінувала, але знову в її голос проліз той акцент, не «
— Заявниця телефоном повідомила про вбивства поза лісопильнею Адамса. Вона могла в цьому помилятися або збрехати чи навіть галюцинувати, але там точно стався ще той, збіса, вибух. Ви його не чули?
— Ні. Розкажи мені достеменно, що там у тебе.
— Я можу прокрутити запис…
— Просто розкажи.
Лінні розказала: нетвереза жінка, в істериці, каже про два трупи, вбивця Пані Ейвон, вибух, видно дим.
– І ти послала…
— Патруль Чотири. Террі й Роджер. Судячи з їхнього останнього виходу на зв’язок, вони менш ніж за три милі звідти.
— Гаразд. Добре.
— А ви…
— Уже їду.
3
Вона була вже на півдорозі до припаркованого на заїзді крузера, коли усвідомила, що на неї уважно дивиться Антон Дубчек. М’язи грудей блищать, штани (ледь-ледь) тримаються на рангоуті тазових кісток — цей чистильник басейнів мав такий вигляд, неначе на кастингу травневого пінап-боя для календаря «Чіппендейлз»[34]. Він стояв на тротуарі біля свого вена, дістаючи з машини якесь знаряддя для чистки басейну.
— На що це ти так роздивляєшся?
— Ранкове сяйво, — промовив Антон і подарував їй сліпучу усмішку, яка, либонь, причаровувала кожну барменку в Три-Окружжі.
Вона опустила очі й побачила, що не застебнула і не заправила в штани свою сорочку. Простий білий бюстгальтер на Лайлі виказував значно менше, ніж кожен з ліфчиків її двох бікіні (і значно менш гламурно), але щось таке малося в чоловіків до нижньої білизни; побачить дівчину в ліфчику, і це для нього наче п’ятдесят баксів виграв по п’ятидоларовій скретч-картці в лотереї «Долари-З-Землі»[35]. Чорти забирай, Мадонна колись собі кар’єру на цьому збудувала. Мабуть, ще до того, як народився цей Антон, усвідомила Лайла.
– І ця фраза працює, Антоне? — застібаючись і заправляючись. — Досі?
Його усмішка стала ще ширшою.
— Ви б здивувались, як.
Ах, які білі зуби. Їй і не дивно.
— Якщо захочеш випити газованки, задні двері не замкнені. Замкни їх за собою, коли виходитимеш, гаразд?
— Прийнято до виконання, — віддав він хвацький салют. — Й жодного пива. Ще зарано навіть для тебе.
— Десь завжди п’ята годи…[36]
— Позбав мене від слів пісень, Антоне. Ніч видалася довгою, і якщо не пощастить трохи десь подрімати, в мене попереду довгий день.
– І це прийняв також. Але ж, агов, шерифе, маю погану новину: майже певен, отам у вас голландщина в’язів[37]. Хочете, я дам вам телефон мого спеца з дерев?
— Як знаєш, дякую.
Лайлі до лампочки були ті дерева, особливо сьогодні, хоча вона змушена оцінити глибину недобрих збігів: власна брехня, замовчування Клінта, виснаженість, пожежа, трупи, а тепер ще й хворі дерева — хоча ще й дев’ятої ранку нема. Єдине, чого не вистачає: щоб Джаред зламав собі руку чи ще щось, і тоді Лайла не матиме вибору, окрім як піти до Святого Луки й прохати отця Лафферті взяти її на сповідь.
Здавши задом із заїзду, вона вирушила на схід по Тримейнстрит, загальмувала по-каліфорнійському[38] (за що, якби не була шерифом, отримала б штрафний талон), побачила там, у напрямку 17-го шосе, дим і ввімкнула свою світломузику. Сирену приберегла для тих трьох кварталів, що складали центр Дулінга. Щоб у всіх там зайнявся дух.
4
Перед світлофором навпроти старшої школи барабанив пальцями по керму Френк Ґірі. Він прямував до обійстя судді Сілвера. Старий суддя подзвонив йому на мобільний, і з голосу було чутно, що той ледве стримується. Машина збила його кицьку Какао.
Одна тутешня бездомна жінка, закутана в таку кількість одяганок, що вони навіть прикривали їй ступні, перейшла дорогу перед його пікапом, штовхаючи поперед себе магазинний візок. Вона балакала сама до себе виразним, радісним голосом. Можливо, одна з її особистостей планувала сюрпризну вечірку на день народження якоїсь з інших її особистостей. Френк інколи думав: як гарно бути божевільним, не таким навіженим, яким його, либонь, вважає Ілейн, а справдешнім, таким, що «балакає-сам-із-собою-і-штовхає-магазинний-візок-завантажений-пакетами-з-мотлохом-і-верхньоюполовиною-чоловічого-манекена» божевільним.
Які причини можуть турбувати причинних? Безумні причини, мабуть, хоча Френк любив уявляти, що в тому божевіллі, яке він собі нафантазовував, усе простіше. Вилити собі молочну кашу на голову чи вилити всю її в оцю поштову скриньку? Певне, якщо ти навіжений, це стресовий вибір. Для Френка ж стресом було щорічне скорочення Дулінгського муніципального бюджету, термін якого наближався і яке могло позбавити його роботи, і стресом було терпіти до вікендів, коли він міг побачитися зі своєю дочкою, а ще ж був стрес розуміння того, що Ілейн очікує — колись він не стерпить. Його власна дружина копає під нього, хіба це не стрес? Порівняно з цим, думав він, вирішити: молочну кашу на голову чи в поштову скриньку — це взагалі не проблема. Крупу на голову, молоко — в скриньку. Все. Проблему розв’язано.
Світло перемкнулося на зелене, і Френк завернув ліворуч, на Маллой.
5
На протилежному боці вулиці та бездомна жінка, для волонтерів у притулку Стара Ессі, а колись Ессі Вілкокс, попхала свій візок угору коротким, трав’янистим схилом, що оточував шкільну автомобільну парковку. Досягши замощеного плато, вона спрямувала візок у бік спортивних полів і чагарнику поза ними, де в теплі місяці мала дім.
— Приспішайте, дітки! — примовляла Ессі поперед себе, немов до торохтливого вмісту магазинного візка, але насправді кажучи це своїй невидимій родині з чотирьох однакових маленьких дівчаток, які вервечкою, наче каченята, тягнулися слідом за нею. — Нам треба встигнути додому до вечері — бо інакше ми самі можемо стати вечерею! У відьми в казані!
Ессі захихотіла, але дівчатка почали плакати й труситися. — Ох, ви ж мої дрібненькі-дурненькі дитятка! — промовила вона. — Я просто жартую.
Ессі дійшла до краю парковки і попхала свій візок на футбольне поле. Дівчатка позаду неї прояснішали. Вони знали: мати ніколи не дозволить, щоб з ними щось трапилося. Гарні дітки.
6
Євка стояла між двох штабелів щойно напиляних соснових дощок у лівому кутку Адамсової лісопильні, коли повз пронісся Четвертий Патруль. Її не видно було роззявам, які скупчилися напроти головної будівлі, але видно було з шосе. Утім, патрульні не звернули на неї уваги, хоча на тілі в неї досі не було нічого, крім сорочки Трумена Мейвезера і крові Трумена Мейвезера на її обличчі та руках. Очі копів були націлені тільки на дим, що здіймався на краю геть сухого лісу.
Здвигнувшись уперед, Террі Кумс показав:
— Бачиш оту велику скелю, де аерозолем намальовано: «ТІФФАНІ ДЖОНС СМОКЧЕ»?
— Ну.
— За нею побачиш ґрунтовку. Повернеш туди.
— Ти певен? — запитав Роджер Елвей. — Здається, дим щонайменше на милю далі.
— Повір мені. Я тут бував раніше, коли ще Мейвезер вважав себе повносправним трейлерним сутенером і джентльменом, який у вільний час вирощує траву. Гадаю, він піднявся вище у цім світі.
Патруль Чотири занесло на путівці, та потім колеса вчепилися в дорогу. Роджер правив уперед на сорока, перевальцем, попри жорстку підвіску, казенна машина інколи чіпляла дном ґрунт. Високе лабуззя, яким поріс центральний бурт цієї просіки, скреготіло об ходову. Тепер вони вже відчували запах диму.
Террі вхопив мікрофон.
— Патруль Чотири Базі. Базо, це Патруль Чотири.
— Четвертий, це База, — відповіла Лінні.
— Ми будемо на місці хвилини за три, якщо Роджер не доправить нас у рівчак. — Роджер відірвав одну руку від керма на мить, достатню щоб тицьнути напарнику пальця. — Як там справи в пожежній частині?
— Вони виводять усі чотири машини, плюс виїжджає швидка. Дехто з волонтерів — також. Мусять з’явитися відразу за вами. Дивіться десь там ту Пані Ейвон.