Стивен Кинг – Сплячі красуні (страница 23)

— Отже, Ерік кривдник.

— Був кривдником, — сказала Мері. — П’ятий дуже давно.

— Кривого дерева не виправиш, — Джаред почув ту педантичну інтонацію, яку інколи помічав у свого батька, і пошкодував про сказане.

Сірі очі Мері вдивилися в нього, оцінюючи.

– І це означає що?

Стоп, наказав собі Джаред, просто здвигни плечима, скажи нічого, та й поготів. Він часто давав собі такі добрі поради, але його рот зазвичай їх ігнорував. Так сталося й тепер.

— Означає, що люди не змінюються.

— Змінюються інколи. Мій тато колись забагато але ж припинив. Тепер він ходить на збори АА[98].

— Гаразд, дехто змінюється. Я радий, що твій батько належить до таких.

— Тим краще для тебе.

Ті сірі очі так само не відривались від нього.

— Але більшість людей — ніколи. Просто подумай про це. В п’ятому класі хамло — як Ерік — назавжди лишається клас був пив, хамлом. Була ти розумницею тоді, то й тепер ти розумна людина. Діти, які потрапляли в халепу в п’ятому, втраплятимуть у халепи і в одинадцятому, і в дванадцятому. Ти бачила коли-небудь Еріка й Біллі разом? Ні? Справу закрито.

Цього разу Курт спромігся прийняти подачу Еріка, але відбив її, як лох, і Ерік стерв’ятником кинувся до сітки, май-же перевісившись через неї. Відбитий ним м’яч — явний нетфол — поцілив Курту в пряжку ременя.

— А йди ти! — гукнув Крут. — Може, мені схочеться колись мати дітей!

— Погана ідея, — відповів Ерік. — А тепер піди й підбери, це мій щасливий м’яч. Апорт, песику.

Курт похнюплено поплівся до сітчастої огорожі, де влігся м’яч, а Ерік обернувся до Мері й виконав черговий уклін. Вона відповіла йому стоватною усмішкою. Усмішка збереглася на обличчі й коли вона обернулася до Джареда, але її потужність значно зменшилася.

— Я люблю тебе, Джаре, за те, що ти прагнеш мене оберігати, але я вже велика дівчинка. Це лише концерт, а не довічна пов’язаність.

— Просто…

— Просто що? — усмішка погасла.

«Просто будь з ним обачною, — хотілося сказати Джареду. — Тому що написати на руці в Біллі — то була дрібниця. Дитиняча витівка. У старшій школі вже траплялися огидні витівки у перевдягальні, про які я не хочу говорити. І зокрема тому, що я ні разу не втрутився. Я просто дивився».

Знов добра порада, але, перш ніж його зрадливий язик встиг її вимовити, Мері крутнулася на сидінні, дивлячись у бік школи. Мабуть, вловила краєм ока якийсь рух, а тепер те побачив і Джаред: якась брунатна хмарка здійнялася з даху спортивного залу. Достатньо велика, щоб налякати ворон, які порозсідалися на дубах, що оточували вчительську парковку.

Пил, подумав Джаред, але замість того, щоб розсіятися, та хмарка зробила різкий віраж і полетіла в північному напрямку. Повелася, неначе пташина зграя, але то не були пташки. Вони були надто дрібними навіть для горобців.

— Якесь затьмарення нетлі! — скрикнула Мері. — Вау! Хто б міг подумати?

— Це так ти називаєш цілу купу їх? Затьмаренням?

— Так! Хто знав, що вони збираються в зграї? І більшість нетлів залишають денний час метеликам. Нетлі ж — нічні політухи. Принаймні зазвичай.

— Звідки ти все це знаєш?

— У восьмому класі я робила проект з біології на тему нетлів; давньоанглійською мовою нетля називалася mott, що означало maggot — гробачок. Тато умовив мене взяти цю тему, бо я їх зазвичай боялася. Коли ще була малою, хтось мені був розповів: якщо пилок із крилець нетлі потрапить комусь в очі, той осліпне. Тато сказав, що це просто старої баби казки, і, якщо я зроблю свій проект про нетлів, можливо, я з ними потоваришую. Він сказав, що денні метелики — королеви краси комашиного світу, вони завжди готові летіти на бал, а бідні нетлі залишаються в тіні, як Попелюшка. Він ще тоді випивав, але все одно це була захоплива оповідка.

Ці сірі очі вдивляються в нього, провокуючи не погодитися.

— Звісно, класна, — сказав Джаред. — А ти?

— Що я?

— Потоваришувала з ними?

— Не зовсім, але дізналася чимало цікавого. Метелики, коли вони відпочивають, складають крильця над спинками.

Нетлі ж прикривають крильцями собі черевця. У нетлів є френулуми — це такі вуздечки для зчеплення крилець — а в метеликів їх нема. Метелики виробляють лялечок, і вони тверді. Нетлі виробляють кокони — м’які й шовковисті.

— Здоров!

Це був Кент Дейлі, він їхав на велосипеді через софтбольне поле від чагарів пустиря поза ним. На спині в нього був рюкзак, а на плечі висіла тенісна ракетка.

— Норкроссе! Пак! Ви бачили, як оті птахи злетіли?

— То нетлі, — сказав Джаред. — У них є френулуми. Чи френули.

— Га?

— Не зважай. Де це ти був? Школа ж сьогодні працює.

— Матуся попросила вивезти сміття.

— Чимало його там було, мабуть, — сказала Мері. — Вже третій урок.

Кент вищирився до неї, потім побачив на центральному корті Еріка з Куртом і опустив свій велосипед на траву.

— Сядь посидь, Курте, поступися місцем чоловіку. Ти не зможеш відбити Ерікову подачу, навіть якщо твоє собаче життя залежатиме від цього.

Курт звільнив свій кінець корту для Кента, такого собі бонвівана, який, схоже, не відчував жодної нагальної потреби завітати до учительської, щоб пояснити своє запізнення. Ерік зробив подачу і Джаред зрадів, коли новоприбулий Кент легко відбив її просто в нього.

— Ацтеки вірили, що чорні нетлі — провісниці злої долі, — сказала Мері. Вона втратила інтерес до тенісного матчу, який тривав унизу. — І зараз є люди по гірських байраках, які вірять, що біла нетля в хаті означає, ніби хтось помре.

— Мері, ти солідна нетлезнавиця.

Мері прогуділа сумним тромбоном.

— Чекай-но, ти ж ніколи в житті не була в гірському байраці. Ти просто вигадала все це, щоб настрашити. Добре вийшло, до речі.

— Ні, я не вигадала! Я прочитала це в книжці!

Вона стусонула його в плече. Трохи боляче, але Джаред прикинувся, що ні.

— Ці були брунатні, — сказав Джаред. — А що означають брунатні?

— О, це цікаво, — сказала Мері. — За віруваннями індіанців племені Чорноногих, брунатні нетлі приносять сон і сновидіння.

6

Джаред сидів на лавці в дальньому кінці перевдягальні і взувався. Недоумки Софомори вже ретирувалися, побоюючись побиття мокрими рушниками — вправа, якою уславився Ерік зі своїми поплічниками. Чи, може, правильніше було б сказати: знеславився. «Ти кажеш „френулум“, я кажу „френула“, — подумав Джаред, взуваючи кросівки. — Краще все це послати геть».

У душі Ерік, Курт і Кент ухкали, хлюпали й волали всі ті стандартні приказки: «йоб тебе, матір твою йоб, твою вже йоб, ніде ставить проб, поцілуй мене у гузно, підар тебе пестив, шльондра твоя сестра, у неї менстра» і таке інше. Це було нудно, а йому ще так довго вчитися в цій школі до випуску.

Воду закрили. Ерік з іншими двома почалапали мокрими підошвами до тієї зони у перевдягальні, яку вони вважали їхнім приватним заповідником — тільки для сеньйорів, на вашу ласку — це означало, що, перш ніж вони зникли за рогом, Джаред зазнав лиш короткого покарання видом їхніх голих сідниць. От і добре. Він понюхав свої тенісні шкарпетки, скривився, запхнув їх собі до спортивної сумки і зашморгнув на ній блискавку.

— Дорогою сюди я бачив Стару Ессі, — говорив Кент.

Курт:

— Оту бездомну лялю? Ту, що з магазинним візком?

— Еге. Мало не наїхав на неї, а то б завалився у той сральник, де вона живе.

— Хтось мусив би вичистити її звідси геть, — сказав Курт.

— Мабуть, вона учора ввечері розпакувала свою заначку Двобаксового Чака[99], — сказав Кент. — У повнім вирубоні. І, певне, ще й у чомусь викачалася. Усе обличчя в якійсь гиді, типу павутиння. Погань, нахер. Я бачив, як воно ворушиться, коли вона дихає. Ну, я їй і крикнув, авжеж: «Гей, Ессі, як воно справи, дівко? Як справи, ти, беззуба стара пиздо?» Нуль реакції. Мертво, нахер.

Курт сказав:

— От, якби існувало таке магічне зілля для приспання дівчат, щоб трахати їх без попередніх улещувань.

– Є таке, — сказав Ерік. — Називається руфіз[100].