Стивен Кинг – Що впало, те пропало (страница 74)

Піт кидається до неї, по дорозі відфутболивши маленький автоматичний пістолет у глиб підвалу. Він прибиває вогники на її тліючому волоссі, після чого починає боротися з вузлами.

— Ні! — відчайдушно виє Морріс, але не Пітові. Він падає навколішки перед записниками, як релігійний фанатик перед палаючим вівтарем. Він тиче у вогонь руки, намагаючись розкидати купу. Від цього вгору здіймається новий стовп іскор. — Ні, ні, ні, ні!

Ходжес хоче підбігти до Пітера і його сестри, але в нього виходить тільки незграбна п’яна хода. Біль із промежини розтікається по ногах, розслабляючи м’язи, над зміцненням яких він так наполегливо працював. Проте він береться за один із вузлів на помаранчевому електричному дроті. Він знову шкодує, що не захопив ножа, але перерізати цей провід було б не так просто. Погань товста.

Навколо них обсипається вогненний дощ зі шмаття. Ходжес відбиває їх руками від дівчинки, побоюючись, щоб її тонка блузка не спалахнула. Вузол піддається, нарешті піддається, але дівчинка борсається…

— Припини, Тіно, — каже Піт. По обличчю його стікає піт. У підвалі стає спекотно. Там вузли, ти їх знову затягуєш. Не смикайся.

Зойки Морріса перетворюються на виття, як від нестерпного болю. У Ходжеса немає часу дивитися на нього. Петля, за яку він тягне, несподівано слабшає. Він відтягує Тіну від печі, руки її все ще зв’язані за спиною.

Вийти сходами не вдасться: нижні сходи горять, верхні вже займаються. Столи, стільці, коробки зі старими паперами — усе охоплено вогнем. Морріс Белламі теж охоплений вогнем. І спортивна куртка, і сорочка під нею горять. Але він продовжує копатися в багатті, сподіваючись дістати незгорілі записники, які ще залишились у глибині. Пальці його чорніють. Хоча біль має бути пекельним, він не зупиняється. Ходжес встигає згадати дитячу казочку, у якій вовк лізе крізь димар і падає в казан із окропом. Його дочка, Елісон, не хотіла її слухати, говорила, що вона занадто стра…

— Білле! Білле! Сюди!

Ходжес бачить Джерома в одному з вікон підвалу. Ходжес згадує свої слова: «Усі свої думки залишайте при собі», — і радіє, що вони цього не виконують. Джером лежить на животі, просунувши руки крізь вікно.

— Піднімайте! Піднімайте її! Швидше, поки ви всі там не підсмажилися.

Піт майже без допомоги Ходжеса несе Тіну через підвал до вікна крізь іскри й палаюче шмаття. Один шматок падає йому на спину, і Ходжес змахує його рукою. Піт піднімає сестру. Джером підхоплює її під пахвами і витягує назовні, кінець комп’ютерного шнура, яким Морріс зв’язав їй руки, волочиться, підстрибуючи, за нею.

— Тепер ти, — видихає Ходжес.

Піт киває головою.

— Спочатку ви. — Він дивиться нагору на Джерома. — Ви тягніть, я підштовхну.

— Добре, — каже Джером. — Підніміть руки, Білле.

Сперечатися часу немає. Ходжес піднімає руки й відчуває, як їх схопили. Він встигає подумати: «Неначе в наручниках опинився», після чого його починають тягнути нагору. Спочатку повільно — він набагато важчий за дівчинку, — але потім дві руки міцно впираються йому в сідниці й починають штовхати. Він піднімається в чисте, прозоре повітря, гаряче, але прохолодніше, ніж у підвалі, й опиняється поруч із Тіною Сауберс. Джером знову пірнає головою у вікно.

— Тепер ти, хлопче. Ворушися!

Піт піднімає руки, і Джером бере його за зап’ястя. Підвал заповнюється димом, Піт починає кашляти й мало не блює, коли перебирає по стінці ногами. Вислизнувши назовні, він повертається й зазирає назад у підвал.

Опудало, що повністю обвуглилось, сидить навколішках, зануривши вогняні руки в палаючі записники. Обличчя Морріса плавиться. Він видає несамовитий крик і починає притискати палаючі залишки роботи Ротстайна, що розсипаються, до палаючих грудей.

— Не дивися на це, хлопче, — говорить Ходжес, кладучи руку на плече Піта. — Не треба.

Але Піт хоче дивитися. Він повинен дивитися.

Він думає: «Це я міг зараз горіти».

Він думає: «Ні. Тому що я знаю різницю. Я знаю, що має значення».

Він думає: «Господи, якщо ти існуєш… зроби так, щоб це було правдою».

55

Піт дозволяє Джерому донести Тіну до бейсбольного поля, потім каже:

— Віддай її мені, будь ласка.

Джером уважно дивиться на нього: бліде, приголомшене обличчя, обпечене до пухирів вухо, обвуглені дірки на сорочці.

— Ти впевнений?

— Так.

Тіна вже тягне до нього руки. Після того як її витягли з палаючого підвалу, вона мовчала, але тепер, коли її взяв Піт, вона обхоплює його шию, притискається щокою до його плеча й починає голосно плакати.

Доріжкою до них біжить Холлі.

— Дякувати Богу! — вигукує вона. — Усі тут. А де Белламі?

— Там, у підвалі, — каже Ходжес. — І якщо він ще не вмер, то дуже про це шкодує. У тебе мобільник з собою? Виклич пожежних.

— Що з нашою мамою? — запитує Піт.

— Думаю, у неї все буде добре, — каже Холлі, знімаючи з пояса телефон. — Її на швидкій повезли до лікарні Кінер. Вона була при тямі й розмовляла. Лікарі сказали, життєві показники в неї непогані.

— Дякувати Богу, — говорить Піт. Тепер і він починає плакати. Сльози залишають чисті доріжки на плямах сажі в нього на щоках. — Якби вона померла, я б убив себе. Тому що це я в усьому винен.

— Ні.

Піт дивиться на нього. Тіна теж повертається до нього, не відпускаючи шиї брата.

— Ти знайшов записники й гроші, так?

— Так. Випадково. Вони були закопані в скрині біля струмка.

— Будь-хто вчинив би так само, як ти, — зауважує Джером. — Чи не так, Білле?

— Так, — каже Білл. — Для родини ти робиш все, що можеш. Як ти пішов за Белламі, коли він забрав твою сестру.

— Краще б я ніколи не знаходив цієї скрині, — говорить Піт. Але він не говорить, і ніколи не скаже, як йому шкода, що записники загинули. Усвідомлення цього пече як вогонь. Він розуміє, що відчував Морріс, і це теж обпікає вогнем. — Краще б вона залишилася в землі.

— Якби та якби, — говорить Ходжес. — Ходімо. Треба прикласти лід, поки не розпухло занадто сильно.

— Де не розпухло? — запитує Холлі. — Ти ж ніби цілий і неушкоджений.

Ходжес обіймає її однією рукою за плечі. Іноді Холлі клякне, коли він таке робить, але не цього разу, тому він ще й цілує її в щоку. Це викликає невпевнену посмішку.

— Він улучив тобі туди, де хлопчикам боляче?

— Так. Тепер помовч.

Вони йдуть повільно, через Ходжеса і через Піта. Сестра стає все важчою, але він не хоче опускати її на землю. Він хоче донести її на руках до самого будинку.

Після

У п’ятницю, перед вікендом, що передує Дню праці[136], «Джип Вранглер» — старий за віком, але улюбленець господаря — в’їжджає на стоянку над Макгінніс-парком із його ігровими полями малої ліги й зупиняється поруч із синім «Мерседесом», на якому теж помітні ознаки старіння. Джером спускається трав’янистим схилом до столика для пікніка, на якому вже розкладено наїдки. В одній руці в нього погойдується паперовий пакет.

— Йо, Холліберрі!

Вона повертається.

— Скільки разів тобі казати, щоб ти не називав мене так? Сто? Тисячу? — Але вимовляє це вона з посмішкою, і коли він обіймає її, обіймає його у відповідь. Джером долю не спокушає, гарненько один раз стискає її в обіймах, після чого запитує, що на обід.

— Курячий салат, салат із тунцем і салат зі свіжої капусти. Ще я принесла бутерброди зі смаженою яловичиною. Для тебе, якщо ти захочеш. Я не їм червоне м’ясо, воно руйнує мої добові ритми.

— Тоді я спробую зробити так, щоб вони тебе довго не спокушали.

Вони сідають. Холлі розливає «Снепл»[137] у пластикові стаканчики. Вони випивають за закінчення літа, а потім захоплюються розмовою й базікають про кіно та телепередачі, тимчасово уникаючи причини, через яку вони тут зустрілися: ця зустріч остання перед розставанням, принаймні на деякий час.

— Шкода, що Білл не зміг прийти, — каже Джером, приймаючи в Холлі шматочок шоколадного торта з кремом. — Пам’ятаєш, як ми всі зібралися тут на пікнік після його справи? Відсвяткувати рішення не відправляти його за ґрати.

— Пам’ятаю це чудово, — відповідає Холлі. — Ти хотів їхати автобусом.

— Тому що автобуса возить безкоштовна! — вигукує Тайрон Екстазний Кайф. — Моя їздити все безкоштовна, все, що може, міс Холлі!

— Це вже приїлося, Джероме.

Він зітхає.

— Напевно, так.

— До Білла зайшов Піт Сауберс, ось чому він не приїхав. Він просив передати тобі привіт і сказати, що хотів би побачитися з тобою до того, як ти повернешся в Кембридж. Витри ніс. Ти шоколадом вимазався.