Стивен Кинг – Що впало, те пропало (страница 47)
Мозок Морріса, який перебував у байдужій розслабленості, раптом знову напружився, і його затуманені очі почали прояснюватися. Тримайся від мене подалі, або я сам викличу поліцію, сказав Енді… Але це не все, що він сказав того дня. Ще він дав йому пораду.
Чи справді сказав Енді Халлідей, чи це всього лише його уява?
— Він сказав це, — шепоче Морріс. Він дивиться на свої руки й бачить, що вони згорнулися в забруднені грязюкою кулаки. — О так, він вимовив ці слова. «Сховай їх, — сказав він. —
Наприклад, кому одному було відомо, що записники Ротстайна були в нього?
Наприклад, хто той єдиний чоловік, який
Наприклад, хто знав, де тоді жив Морріс?
І — питання найсерйозніше — кому було відомо про занедбану ділянку, про зарослі декілька акрів землі, предмет нескінченних судових розглядів, якими ніхто ніколи не користувався, крім молоді, що скорочувала по ній шлях до Залу відпочинку на Березовій вулиці?
Відповідь на всі ці питання одна.
«Можливо, ми повернемося до цього років через десять, — говорив його приятель. — Або через двадцять».
Вийшло до біса довше, ніж десять або навіть двадцять, чи не так? Час пронісся галопом. І його було достатньо, щоб його давній приятель міг замислитися про ці безцінні записники, які так і не спливли, ні тоді, коли Морріса заарештували за зґвалтування, ні пізніше, коли його будинок було продано.
Його давній приятель одного прекрасного дня вирішив навідатися до місця, де жив Морріс? Чи, можливо, він не раз ходив доріжкою між Сикоморовою вулицею і Березовою? Чи, можливо, що він ходив тут із металошукачем, сподіваючись, що той відчує металеві застібки скрині й запищить?
Згадував взагалі Морріс про скриню того дня?
Може, і ні, але що ще це могло бути? Що ще могло підійти? Навіть великого сейфа не вистачило б. Папір чи полотняний мішок згнили б. Цікаво, скільки ям довелося викопати, перш ніж він знайшов те, що потрібно? Дюжину? Чотири дюжини? Чотири дюжини це багато, але в сімдесятих Енді був більш-менш у формі, це зараз він перетворився на в’ялу гладку свиню. До того ж він знав, що воно того варте. А може, йому й не довелося рити жодної ями. Може, тут сталася якась весняна повінь, і берег розмило настільки, що оголився край скрині, що лежала у своїй колисці з коренів. Таке цілком можливо.
Морріс підводиться і йде далі, знову думаючи про МакФарланда й час від часу обертаючись, аби переконатися, що його немає поруч. Тепер це знову має значення, тому що він знову знайшов те, заради чого варто жити. Мета. Його давній приятель міг продати записники, адже він займається торгівлею, так само, як Джиммі Ґолд у «Утікач зменшує оберти», однак цілком можливо, що він досі зберігає в себе деякі з них або навіть усі. Є лише один вірний спосіб це з’ясувати й дізнатися, чи залишились у старого вовка зуби. Він мусить навідатися до свого друзяки.
До свого давнього приятеля.
Частина 3
Пітер і вовк
1
У місті субота, і Ходжес із Холлі віддаються жвавим переговорам, вивчаючи розклад сеансів у фойє «Ей-Ем-Сі Сіті Центр 7». Його пропозиція «Судна ніч 2» відкидається як щось занадто страшне. Холлі любить жахастики, але тільки вдома, перед комп’ютером, коли можна зупинити фільм і відволіктися на кілька хвилин, щоб зняти напруження. Її зустрічна пропозиція «Винні зірки» відкидається Ходжесом, який заявляє, що для нього такий фільм занадто сентиментальний. Насправді він має на увазі занадто емоційний. Історія про те, як хтось помирає молодим, змусить його думати про Джейні Паттерсон, яка покинула цей світ у мить вибуху, метою якого був він. Зійшлися на «Мачо і ботан 2», комедії з Джона Гіллом і з Ченнінгом Татумом. Фільм непоганий. Вони багато сміються й разом з’їдають відерце попкорну, але думки Ходжеса постійно повертаються до розповіді Тіни про гроші, які допомогли її батькам пережити важкі роки. Де, в ім’я всього святого, Пітер Сауберс міг нарити двадцять із гаком тисяч доларів?
Коли починаються титри, Холлі кладе свою руку на руку Ходжеса, і той з тривогою помічає, що в неї на очах сльози. Він запитує, що з нею.
— Нічого. Просто так приємно, коли можна з кимось піти в кіно. Я так рада, що в мене є такий друг, як ти, Білле.
Ходжес більш ніж зворушений.
— А я радий, що в мене є ти. Що збираєшся робити із залишком суботи?
— Увечері замовлю китайської їжі й засяду дивитися «Помаранчевий — хіт сезону»[84], — говорить вона. — Але до цього мені ще треба в інтернеті пошукати пограбування. У мене вже чималенький список зібрався.
— Щось є підхоже, на твій погляд?
Вона хитає головою.
— Я буду продовжувати шукати, але мені здається, це щось зовсім інше, хоч я і не уявляю, що. Думаєш, брат Тіни тобі зізнається?
Він відповідає не одразу, і вони йдуть по ряду до виходу. Скоро вони покинуть цей оазис вигаданого життя й повернуться до реального світу.
— Білле? Земля — Біллу, дайте відповідь.
— Я дуже на це сподіваюся, — нарешті вимовляє він. — Заради нього ж. Гроші, які незрозуміло звідки взялися, майже завжди супроводжуються неприємностями.
2
Тіна, Барбара й мама Барбари проводять суботній день на кухні Робінсонів, готуючи попкорнові кульки, заняття це клопітке й кумедне. Вони веселяться щосили, і вперше за все її перебування тут з личка Тіни злітає тривожний вираз. Таня Робінсон вважає, що це добре. Вона не знає, що гнітить Тіну, але дюжина різних дрібниць — наприклад, те, як дівчинка здригається, коли протяг грюкає дверима нагорі, або підозріле я-довго-плакала почервоніння її очей — вказують Тані на те, що відбувається щось недобре. Вона не знає, велике це «щось» або маленьке, але в одному вона впевнена: зараз Тіні Сауберс трохи веселощів зовсім не зашкодить, і навіть навпаки.
Вони вже закінчують — погрожуючи одне одному липкими від сиропу долонями, — коли здивований голос вимовляє:
— Ви тільки-но подивіться, на що цей жіночий батальйон перетворив кухню! Їй-бо.
Барбара розвертається, бачить брата, який стоїть, притулившись плечем до кухонних дверей, і з вереском «Джером!» кидається вперед і стрибає на нього. Він її підхоплює, кружляє два рази й ставить назад.
— А я думала, ти поїхав на
Джером посміхається.
— На жаль, мій фрак повернувся до пункту прокату невдягненим. Після повного й щирого обміну поглядами ми з Прісциллою вирішили розлучитися. Це довга історія й не вельми цікава. Коротше, ма, я вирішив приїхати додому й наїстися твоїх смаколиків.
— Не називай мене ма, — каже Таня. — Це вульгарно. — Але вона явно теж дуже рада бачити Джерома.
Він повертається до Тіни й відпускає їй уклін.
— Щасливий познайомитися з вами, маленька пані. Будь-яка подруга Барбари, і таке інше.
— Я Тіна.
Їй вдається вимовити це майже звичайним голосом, хоч це й нелегко. Джером, високий і широкоплечий, справжній красень, і Тіна Сауберс миттєво в нього закохується. Скоро вона підраховуватиме, скільки їй має бути років, щоб він зміг подивитися на неї, як на щось більше, ніж на маленьку пані у великому не за розміром фартуху й з липкими від попкорнових кульок руками. Але поки вона занадто приголомшена його красою, щоб упоратися з цифрами. А пізніше, увечері, Барбарі не довелося довго просити Тіну розповісти про все Джерому. Хоча їй нелегко вести зв’язну розповідь, коли на неї дивляться його темні очі.
3
У Піта субота проходить далеко не так райдужно. А краще сказати, зовсім паскудно.
О другій годині старости класів і виборні представники трьох середніх шкіл збираються в найбільшому актовому залі «Рівер-бенду», щоб послухати довгу й нудну промову одного з двох сенаторів штату, яка називається «Управління в середній школі: ваші перші кроки в політиці та державній службі». Цей тип у костюмі-трійці і з густим зачесаним назад сивим волоссям (які Піт про себе називає «волосся лиходія з мильної опери»), здається, готовий продовжувати до обіду. А то й довше. Головний його месидж — щось на кшталт, що вони НОВЕ ПОКОЛІННЯ, і що посада старости класу підготує їх до вирішення проблем забруднення, глобального потепління, виснаження природних ресурсів і, можливо, до першого контакту з прибульцями з Проксима Центавра. Поки він так бубонить, кожна хвилина цього нескінченного суботнього дня помирає повільною й болісною смертю.
Пітера найменше за все хвилює можливість одягти мантію студентського віце-президента в Нортфілдській середній школі в наступному вересні. Для нього наступний вересень так само далекий, як Проксима Центавра з її прибульцями. Єдине майбутнє, яке має значення, це вечір найближчого понеділка, коли йому доведеться розмовляти з Ендрю Халлідеєм, людиною, про знайомство з якою він тепер усім серцем шкодує.
«Але нічого, я знайду вихід, — думає він. — Якщо збережу холодну голову, звичайно. І буду пам’ятати, що літня тітонька Джиммі Ґолда говорить в „Утікач піднімає прапор“».
Піт вирішив, що почне розмову з Халлідеєм із такої цитати:
Піт знає, чого хоче Халлідей, і запропонує йому більше, ніж шмат, він запропонує йому половину, але він абсолютно точно не віддасть усього. Цього просто не буде. Тепер, коли записники надійно заховані в підвалі закритого залу на Березовій вулиці, він може й поторгуватися, і якщо Халлідей хоче, узагалі, щось отримати, йому доведеться з ним торгуватися.