Стивен Кинг – Кінець зміни (страница 15)
— Побий мене грім! — каже він. — Повідомлення з «Блакитної парасольки Деббі»!
Значно молодший товариш Джером Робінсон завантажив йому на комп’ютер додаток Blue Umbrella майже шість років тому. Брейді Хартсфілд, він же містер Мерседес, забажав спілкуватися з поліцейським, який не зміг його спіймати. І хоча Ходжес був на пенсії, говорити він був готовий. Бо щойно вдається розговорити такого покидька, як містер Мерседес (подібних до нього небагато, і слава Богу) — до того, щоб його зловити, залишається тільки крок. Це особливо вдається із самовпевненими типами — а Хартсфілд був втіленням самовпевненості.
Вони обидва мали причини спілкуватися на безпечному і, як вважалося, неможливому для стеження чаті, сервери якого ховалися десь у найтемніших глибинах Східної Європи. Ходжес хотів зробити так, щоб призвідник бійні в центрі припустився якоїсь помилки, котра допоможе його викрити. Містер Мерседес хотів довести Ходжеса до самогубства. Адже з Олівією Трелоні в нього це вдалося, то чом би й ні.
З великою допомогою Джерома Робінсона і Холлі Джібні Ходжес вийшов на слід Брейді, а Холлі нанесла злочинцю рішучий удар. Джером і Холлі отримали право на безкоштовне користування муніципальними послугами на десять років; Ходжес отримав електронний кардіостимулятор. Були на тому шляху такі печалі й утрати, про які Ходжес не хоче думати — навіть і зараз, через стільки років, — але треба сказати, що для міста, а надто для тих, хто пішов на той концерт у «Мінго», все скінчилося добре.
У якийсь момент між 2010 роком і нинішнім часом іконка з блакитною парасолькою зникла з нижньої частини його монітора. Якщо Ходжес колись і замислювався, що з нею сталося (сам він не може пригадати такої думки), то, певне, гадав, що Джером або Холлі прибрали її з нижньої панелі під час котрогось візиту, під час якого виправляли чергове неподобство, яке спіткало його беззахисний «макінтош». Натомість той, хто прибрав ту іконку, міг сунути її в папку «Програми», де та парасолька й лишилася, то її всі ці роки не було видно. Чорт, та, може, він і сам її туди перетягнув і забув. Після шістдесяти п’яти пам’ять, буває, губить якісь детальки, коли життєвий матч уже далеченько перейшов за середину другого тайму.
Він веде курсор до блакитної парасольки, вагається, клацає мишкою. Замість робочого столу на екрані з’являється картинка з юною парою на летючому килимі над нескінченним морем. Сіється срібний дощик, але молоді люди в затишку й безпеці під блакитною парасолькою.
Ах, які спогади викликає ця картина…
Він вводить «kermitfrog19» і як ім’я користувача, і як пароль — хіба не так він робив це раніше за вказівкою Хартсфілда? Він не певен, але є лише один спосіб перевірити. Ходжес б’є по клавіші «Ввести».
Машина замислюється на одну-дві секунди (здається, що на довше) — і, вуаля, він уже увійшов. Ходжес бачить — і зводить брови: що за знак? Брейді Хартсфілд підписувався «merckill» (Мерседес-кілер) — це Ходжес добре пам’ятає, — а тут хтось інший. Це й не мало б його дивувати, адже Холлі перетворила збоченський мозок Хартсфілда на кашу, але все одно щось є в цьому дивне.
Z-Boy бажає з вами балакати!
Чи бажаєте ви балакати з Z-Boy?
ТАК/НІ
Ходжес тисне «ТАК», і за мить з’являється повідомлення. Одне-єдине речення, півдюжини слів, але Ходжес перечитує його кілька разів, відчуваючи не страх, а хвилювання. Щось йому відкривається. Що саме, він іще не розуміє, але відчуває чималий масштаб.
Z-Boy: Між вами ще не все скінчено.
Ходжес насуплено роздивляється послання. Урешті нахиляється до екрана і пише:
kermitfrog19: Між мною і ким? Хто це пише?
Відповіді немає.
Ходжес і Холлі зустрілися з Пітом та Ізабель у «Їдальні Дейва», забігайлівці, розташованій на відстані кварталу від ранкової божевільні під вивіскою «Starbucks». З огляду на те, що метушня з ранніми сніданками скінчилася, у них є вибір — і вони обирають столик у глибині. На кухні по радіо звучить пісенька групи «Badfinger», офіціантки сміються.
— У мене є лише півгодини, — каже Ходжес. — Потім біжу до лікаря.
Піт нахиляється до нього, вигляд у нього стурбований:
— Маю надію, нічого серйозного?
— Та ні, я добре почуваюся. — І справді, цього ранку так і є, йому наче знову сорок п’ять. Повідомлення на комп’ютері, хоч яке загадкове й зловісне, виявилося кращими ліками, аніж гелюсил. — Перейдімо до наших знахідок. Холлі, їм потрібні об’єкт А й об’єкт Б. Передай-но їх.
Холлі принесла на зустріч свій маленький картатий портфель. Звідти (без надто великого бажання) вона видобуває «Zappit Commander» і кришечку від лінзи, знайдену в гаражі будинку 1588. Обидві — у поліетиленових пакетах, хоча кришечка й досі загорнута в серветки.
— Що це ви таке замислили? — дивується Піт. Поліцейський щосили намагається тримати жартівливий тон, але Ходжес чує в його словах і звинувачувальні нотки.
— Розслідування, — каже Холлі і, хоча зазвичай вона не схильна дивитися людям в очі, швидко зиркає на Іззі Джейнз, немовби кажучи: «Що, зрозуміла?»
— Поясніть, — говорить Іззі.
Ходжес так і чинить, а Холлі сидить поряд, опустивши очі, безкофеїнова кава (вона п’є лише таку) стоїть неторкана. Жінка рухає щелепами, і Ходжес розуміє: вона знову повертається до «нікоретте».
— Неймовірно! — каже Іззі, коли Ходжес закінчує свою оповідь. Вона показує на торбу із «заппітом». — Ви це просто
Холлі немов зменшується на своєму стільці. Її руки складені на колінах у настільки тугий замок, що кісточки побіліли.
Ходжесові зазвичай Ізабель подобається, хоч одного разу вона мало не збила його з пантелику запитаннями в кімнаті для допитів (то було під час справи містера Мерседеса, коли він по самий зад був у розслідуваннях за межами закону), а от зараз вона йому не надто до вподоби. Він не може добре ставитися до того, хто змушує Холлі настільки зменшуватися.
— Із, дивись на речі розумно. От поміркуй. Якби Холлі не знайшла цю штуку — і то суто випадково, — вона б там так і залишилася. Ви ж, друзі мої, не збиралися обшукувати будинок.
— Ви б, мабуть, економці також телефонувати не стали, — каже Холлі, і, хоча вона ще не підводить очей, у її голосі з’являється метал.
Ходжесові приємно це чути.
— Ми б у свій час відшукали б ту Елдерсон, — каже Іззі, але погляд її оксамитових сірих очей рухається вгору й ліворуч. Класична ознака брехні — і Ходжес одразу бачить: вони з Пітом навіть не говорили ще про економку, хоча, мабуть,
Холлі щось ледь чутно шепоче, і Ходжес згадує, що коли вони вперше зустрілися (він тоді абсолютно недооцінював її), то думав про неї як про бурмотливу Холлі.
Іззі нахиляється, очі в неї стають зовсім не оксамитовими:
— Що ти сказала?
— Вона сказала, що це — дурниці, — відповідає Ходжес, добре зрозумівши, що колега вжила слово «ідіотизм». — І вона має рацію. Ця штука була між бильцем крісла Еллертон і подушкою. То будь-які відбитки там вже розмазалися б, ви це розумієте. А ви
— Мабуть, — дещо кислим тоном відповідає Іззі. — Залежно від результатів експертизи.
Крім спальні Мартіни Стовер і ванної,
— Розслабся, — звертається Піт до Ізабель. — Я запросив Керміта і Холлі туди, ти погодилася.
— Ну я ж не знала, що вони звідти винесуть…
Вона замислюється. Ходжес із цікавістю чекає, чим же вона закінчить. Невже скаже: «…речовий доказ»? Речовий доказ чого? Згубної пристрасті до комп’ютерних пасьянсів, «сердитих пташок» і «жабок»?
— … Власність місіс Еллертон, — незграбно завершує вона.
— Ну так, зараз ви зрозуміли, — каже Ходжес. — Можемо рухатися далі? Може, поговоримо про чоловіка, який вручив покійній цю штуку в супермаркеті, стверджуючи, що йому потрібні відгуки користувача про ґаджет, який уже знято з виробництва?
— А також про чоловіка, який за ними стежив, — додала Холлі, не підводячи очей. — У бінокль із другого боку вулиці.
Старий колега Ходжеса показує на пакет із кришечкою від лінзи:
— Я спробую зняти відбитки пальців, але особливої надії не маю, Керм. Ти ж знаєш, як такі кришечки чіпляють і знімають.
— Атож, — каже Ходжес, — за краї. І там у гаражі був такий зусман, пару з рота видно. Той, напевне, й рукавичок не знімав.
— Той, який у супермаркеті, скоріш за все, за якоюсь схемою працював, — мовила Іззі. — Пахне цим. Мабуть, прийшов через тиждень, спробував переконати її, що, взявши застарілий ігровий пристрій, вона зобов’язана купити новий, а вона сказала йому, щоб ішов своїми папірцями займатися. А може, він використав її інформацію з анкети для хакерської атаки на комп’ютер.