Стефани Майер – Аптекар (страница 79)

Деніел напружився. Алекс не могла збагнути, у чім річ, можливо, щось на кшталт боротьби за територію? То був лише здогад. У Алекс був куций досвід спілкування з іншими жінками. У далекому минулому вона постраждала через кількох незрілих сусідок по кімнаті, уподобала кількох жінок-фанаток науки й кілька разів потеревенила з лаборантками, які не втікали, забачивши її поруч. Вона працювала переважно з чоловіками, тому не зналась на всіх правилах взаємодії осіб із подвійною хромосомою Х.

Розгубившись, вона змирилася з правдою, але, мабуть, варто було б почекати, аби дізнатись, що Кевін розповів жінці.

— Ні, це був найманий убивця від мафії, — заворушила Алекс щелепою, відчуваючи, як зсувається пов’язка. — А те, що старше, — то Кевін намагався мене вбити.

— Якби я справді хотів тебе вбити, ти б уже померла, — пробурмотів Кевін.

Алекс закотила очі.

— Ти хочеш улаштувати ще один раунд? — спитав Кевін, — хоч коли, любонько.

— Наступного разу я тебе присплю, — пообіцяла Алекс. — І то назавжди.

Кевін розреготався, і не насмішливо, як вона очікувала, а щиро й радісно.

— Бач, що я мав на увазі, Вал?

Жінка немов щосили стримувалась, щоб не розсміятись.

— Добре, ти розбурхав мою цікавість. Але в мене лише одна зайва кімната.

— Оллі знається на тому, як її тобі обтесати.

— Байдуже, — відповіла жінка. Мабуть, вони домовились. — Прибери безлад у моїй вітальні.

Проминаючи Деніела, вона зачепила його і, не озираючись, попростувала нагору. Кімоно було дуже коротким, тож обидва брати з роззявленими ротами спостерігали, як вона піднімається.

— Ти її відшив? — пробурмотіла Алекс, а в самої аж дух перехопило.

Почувши її запитання, Кевін розреготався.

— Нумо перенесімо речі, поки вона не повиганяла нас усіх.

Вільна спальня була більшою за колишню квартиру Алекс у Вашингтоні. А вона ж і не в кублі мешкала. Ріелтори її помешкання називали «розкішною квартирою». А це помешкання було на кілька щаблів вищим за «розкішне». Кевін ніби не обманював, кажучи, що ця жінка — повія, от тільки Алекс гадки не мала, що ця професія така високооплачувана.

Кевін склав сумки під стіною.

— Оллі, у тебе ж досі є розкладачка, га? За ванною кімнатою є великий прохідний туалет. Поглядь, чи тобі згодиться. Ти можеш лягти на канапах отам, але краще тобі триматись якомога далі від очей Вал і якомога довше.

— Певна річ, Алекс у ліжку спатиме, — відповів Деніел.

Кевін скептично звів брови.

— А ти заради Оллі станеш лицарем?

— Ніби ти ніколи нашої матері не бачив.

— Вгамуйся, — мовила Алекс, коли Кевін обурився. — Ми все залагодимо.

— Добре, — погодився Кевін.

— Мені варто було бути обережнішою зі словами? — спитала Алекс у Кевіна. — Ти ж сказав, що їй довіряти не можна.

Кевін похитав головою.

— Ні, ти добре вчинила. Вал може викинути нас на вулицю, коли від нас втомиться, але вона нас не продасть. Я купив її час та її обережність. Те, що трапляється з Вал, з нею й залишається. Вона дорожить своєю репутацією.

— Добре, — погодилась Алекс, хоча й не збагнула до кінця, яка у Вал політика.

Він попростував до дверей, а потім, уже поклавши руку на руків’я, мовив:

— У холодильнику повно харчів, якщо ви голодні, або можемо щось замовити.

— Дякую, — відповіла Алекс. — Але я спочатку речі розкладу.

— Так, — відповів Деніел. — Спочатку ми розташуємось як слід.

Ще мить Кевін вагався, а потім знову зробив крок назад у кімнату — Теє… Денні, я просто хотів сказати… я радий тебе бачити. Радий, що ти в безпеці.

Як і перше, коли їхав із ранчо, Кевін мав такий вигляд, ніби не проти був обійнятись. А Деніел розгублено стояв, мова його тіла була двозначною.

— Так, завдячуючи Алекс, — мовив Деніел. — І я радий, що ти не помер, як ми гадали.

Кевін хрипко засміявся.

— Еге, і я. І ще раз дякую, отруйнице. Я тобі винен.

І він ще раз радісно засміявся, зі скрипом зачинивши по собі двері.

Деніел довго не зводив погляду з Алекс, а потім пішов і причинив двері до кінця. Коли він обернувся до неї, стало ясно, що ось-ось почнеться сварка. Вона захитала головою, а потім показала йому, щоб ішов за нею в іншу кімнату гостьового люксу.

На мить побачивши ванну кімнату, вона забула, за чим прийшла. У підлогу було вбудовано ванну завбільшки з басейн, обкладено мармуром, а стіна у світло-блакитній плитці виблискувала, мов неяскраве море. А зі стелі звисала душова лійка, завбільшки з шину у вантажівці.

— Що це за місце? — задихаючись промовила Алекс.

Деніел зачинив за ними двері.

— Кейт, чи то пак Вал, мабуть, має надзвичайний успіх.

— Гадаєш, вона справді проститутка, чи це Кевін просто прикрасив розповідь?

— Я не про Вал прийшов сюди розмовляти.

Повернувши до нього обличчя, вона зморщила губи.

— Алекс, я не хочу йому брехати.

— А хто збрехав?

— Отже, удавати. Я не хочу поводитись так, наче ми одне одному ніхто.

Вона голосно видихнула:

— Я просто не готова наштовхнутись на неминучий провал. Мені й так стресу вистачить.

— Згодом нам доведеться йому зізнатись. То чому не залишити це позаду зараз?

Він бачив, як змінився її вираз, коли вона обмірковувала варіанти.

— Ти й досі не віриш, що в нас є те згодом? — докоряв він.

— Є… справді чимала ймовірність, що або він, або я не переживемо наступний тиждень, то навіщо розхитувати човен?

Деніел якось різко потягнув її в обійми, ніби радше докоряючи, ніж утішаючи.

— Не кажи такого. Я терпіти не можу, коли ти так кажеш.

— Пробач, — промовила вона йому в сорочку.

— Ми можемо втекти. Сьогодні ж. Сховаємось. Ти ж умієш.

— Можемо хоча б спочатку виспатись та попоїсти? — спитала вона сумно.

Він мимохіть розсміявся через те, яким тоном вона сказала ці слова.

— Гадаю, можемо собі таке дозволити.

На мить вона, розслабившись, притулилась до нього, бажаючи, аби втеча стала правильним вибором. Цей вибір здавався таким легким, сказати б, майже безтурботним.