Стефани Майер – Аптекар (страница 57)

Здогадавшись, що, мабуть, скочити у воду раніше, ніж вискочить Хан, хороша думка, і Алекс виплигнула за секунду. На мить холодна вода вкрила її з головою, поки вона знову вигулькнула на поверхню. Вона почула, як позаду двічі хлюпнуло — спочатку несильно, а потім більше, здійнявши хвилю, що знову накрила її з головою. Повз неї проплив Хан, вода навколо його ніг вкривалась білою піною, і вона відчула його лапи за мить до того, як черкнула пальцями піщане дно. Деніел переборював течію, намагаючись доправити дерев’яного човна до берега. Вона знала, що не може йому допомогти, якщо стоїть занадто глибоко, тому вона пішла нижче за течією, зустрівши його біля мілини. Вона схопила за ніс, а він тягнув за середину човна, ухопивши рукою за лавку. Вони швидко дістались берега, де собаки вже струшували із себе воду. Цупке дерево завдавало її подряпаним долоням нестерпного болю. Зараз із них юшила кров, з пучок пальців спадали червоні краплі.

Деніел витер праву руку об джинси, залишивши криваву смужку, потім потягнувся знову в човен, добув пістолет і щось менше — телефон. Мабуть, Кевіна. Деніел здогадався тримати обидва подалі від води — це вражає, зважаючи на шок і тиск, під яким вони наразі перебувають. На щастя, усі речі в її рюкзаку були надійно застібнуті на блискавку.

Вона швидко оглянула його обличчя. Не скидалось на те, що він ось-ось зламається, але, можливо, це просто мало помітно. Девід, схопивши пальта, недолуго тримав їх навалою обіруч. Вона збиралась сказати, щоб кинув їх, але збагнула, що незабаром почнеться розслідування вбивства. Краще сховати ті докази, які зможуть.

— Опусти їх у річку, а з ними й човен, — прошепотіла вона. — Не треба, щоб їх знайшли.

Не вагаючись, він побіг до краю води й кинув пальта. Одежини були важкі, тому невдовзі, насотавшись водою, зникли з поверхні води. Алекс почала штовхати човен, до неї долучився Деніел, тягнучи його до води. За мить він уже плив темною водою. Вона знала, що на човні вони залишили сліди крові та відбитки пальців, але, на щастя, за сьогодні він відпливе далеко, тож уранці ніхто не пов’яже його із садибою Кевіна. Човен на вигляд був старий і зношений, певна річ, нічого цінного. Можливо, тому, хто його знайде, човен здасться мотлохом, тож і поставиться він до нього відповідно.

Алекс уявила Кевіна та Ейнштейна в червоній воді удень, коли вони прокладали маршрут, тренуючись. Мабуть, повторювали все багато разів. І Кевін, напевно, засмутився б, дізнавшись, що вона загубила його човен, хай навіть не коштовний.

Вони з Деніелом удвох повернулись на суходіл. На пласкій темній місцевості показалися високі обриси сараю. Поки вони бігли до нього, перед ними постало щось квадратне. Алекс злякалась, чекаючи, що собаки відреагують. Та вже за мить вона змогла розгледіти, що то був один зі снопів сіна зі стрільбища. Глибоко зітхнувши, вона опанувала себе й побігла далі.

Діставшись сараю, вони оббігли його та опинилися перед вхідними дверима. Завдяки довгим ногам Деніел добіг першим, а коли вона його наздогнала, то він вже відімкнув замок. Штовхнувши двері, він дочекався, поки вона та собаки зайдуть усередину, а потому зачинив їх за собою.

Темно, хоч в око стрель.

— Стривай хвильку, — прошепотів Деніел.

Вона насилу розчула його рухи, бо страшенно калатало її серце й було чутно, як засапалися пси. Почувся жерстяний тріск, а потім металевий брязкіт. Праворуч від неї злегка заблищало зелене світло. Вона могла розгледіти лише обрис Деніела — його руки світились, поки він клацав на миготливій клавіатурі. Раптом крізь білу смугу за ним прорвалось яскраве біле світло. Коли він розкрив щілину, що з’явилась, і кімнату залило світлом, вона побачила, що він робить. Він заліз на одну зі старих машин, що стояли на стоянці у хліву. Відчинивши фальшивий карбюратор, увів дату свого народження — і відчинився фальшивий двигун. То була схованка для рушниць, що освітлювалася зсередини.

— Поклади кілька у військовий джип — прошепотіла вона Деніелові. Мабуть, говорити тихо було непотрібно, але вона не могла змусити себе розмовляти на повний голос.

Світла було вдосталь, аби освітити все навсібіч метрів на п’ять. Собаки стояли біля дверей, визираючи чужинців, чекаючи й відсапуючись.

Алекс бігом кинулась до своєї туристичної сумки й відкинула брезентину. Розстібнувши збоку дно сумки, вона витягла ґумові рукавички. Одягла їх на руки, з яких текла кров. Узявши ще пару, вона напівдорозі засунула їх у передню кишеню джинсів.

Коли вона повернулась, Деніел уже вовтузився біля порожньої тракторної шини. Дві рушниці висіло в нього на плечі, він притиснув до себе рукою два «Глоки» та рушницю, яку вона хотіла забрати. Поки вона спостерігала, він потягнувся за «СІГ Сауером», на якому вона тренувалась. Можливо, він і новенький у її світі, та інстинкти в нього на місці.

Їй довелося двічі ходити вперед-назад, щоб перенести її сумки в машину, сховану під тюками сіна. Проминаючи Деніела, коли перший раз ішла до авто, вона передала йому рукавички. Він вдягнув, не питаючи пояснень. Вона тішилась, що освітлення кабіни було вимкнене. Поскладавши свої речі, вона вкинула гранати, але вирішила не брати ракетні установки — вона не була впевнена, що зможе скористатись ними, не підірвавшись сама.

— Готівку? — спитав Деніел, коли вона знову проминала його.

— Так, бери всю.

У відповідь він почав діяти швидко й на одну шалену мить вона відчула дежавю. Вони чудово співпрацювали — як тоді, коли мили разом посуд.

Вони знайшли запас кевларового волокна. Одягнувши костюм, вона затягнула паски якомога тугіше, але все одно він був трохи заширокий для неї. Він не був непідйомно важким, тож вона здогадалась, що там усередині, мабуть, керамічні пластини. Інший вона витягла для Деніела. Ще там було кілька водонепроникних костюмів Бетмена, але на неї вони завеликі, а Деніел, певно, занадто довго в такий костюм влазитиме. Знайшовши дві товсті бейсболки, усміхнулась: вона чула про таке, але гадала, що користуються ними лише секретні служби. Нап’явши на себе одну, другу бейсболку вона взяла для Девіда, разом із бронежилетом.

Він одягнув те й те з рішучим виразом на блідому обличчі. Вона дивувалась, як довго він здатен опановувати себе, і сподівалась, що природного рівня адреналіну вистачить, поки вони видряпаються з цієї пригоди.

Вона примотала довге тонке лезо до стегна, а під своє звичайне поясне спорядження вдягнула поясну кобуру, іншу ж перекинула через плече. Пішла до багажника джипа. Узявши один «Глок», заховала його біля правого стегна. «Сіг» сховала під однією пахвою, а ППК — під іншою. У піхви на лівому стегні встромила обріз.

— Патронів?

Він кивнув, повісивши свою улюблену рушницю на плече. Вона махнула підборіддям на гвинтівку.

— Не знімай її з плеча й теж візьми обріз.

Піднявши «Глок», він схопив його рукою у рукавичці.

— Треба протерти все, чого ти торкався.

Перш ніж вона договорила, він уже витирав. Схопивши шмат брезенту, яким укривали її сумки, він роздер його на дві довгі смужки. Кинувши одну їй, він попростував до замка, а Ейнштейн пішов за ним, як тінь. Вона почала витирати перше авто, яке він відкрив. Часу їм знадобилось небагато. На шматках брезенту залишились криваві плями, тому вона їх теж вкинула у джип.

Завмерши на мить, прислухалась. Нічого, окрім знервованого собачого дихання.

— Куди поїдемо? — спитав Деніел. Голос його пролунав напруженіше, ніж зазвичай, без жодних інтонацій, але він ніби опановував себе. — У твій сховок на півночі?

Вона знала, що вираз обличчя у неї зараз суворий і, мабуть, страшний — коли вона відповіла йому:

— Наразі ще ні.

Розділ 18

— Ти повернешся назад, — мовив він пошепки, глухо.

Вона кивнула.

— Гадаєш, що Арні, можливо, ще…

— Ні. Він мертвий.

Тіло Деніела трохи хитнулось через її холодні та впевнені слова.

— То чи не повинні ми зараз тікати? Ти казала, що якщо вони прийдуть, ми втечемо.

Він мав рацію: утеча була для неї природною річчю.

Вона раптом згадала матерів, про яких розповідали в новинах: вони голіруч підіймали мікроавтобус, що придавив їхніх дітей. У відчаї, налякані, але сильні, як супергерої. Цікаво, вони відчували те ж саме, що й вона наразі?

Алекс усе робила по-своєму: планування, планування і планування для будь-якої можливості, а потім, коли траплялося лихо, здійснити той із планів, який найбільш слушний за таких обставин. Вона не діяла імпровізовано. Не діяла за інстинктами. Не сварилась. Вона тікала.

Але сьогодні їй доводиться захищати не лише себе. Їй треба підняти мікроавтобус.

Не було жодного плану, лише інстинкти.

А інстинкт підказував, що на них відбувається серйозний напад, добре скоординований та зорганізований людьми, у яких більше розвідувальних даних, ніж вони мали б мати. Вони з Деніелом могли б утекти, але хтозна, що ще мисливці для них налагодили? Можливо, ще одну пастку.

Якби вона змогла визначити, хто вони і що знають, у них із Деніелом було б більше шансів на вдалу втечу.

Зрештою, дізнаватись про все — то її фах.

А напад — ні, та це лиш означає, що він завжди неочікуваний. Хай йому грець, вона теж неабияк здивувалась.

Мисливці не знають про Печеру Бетмена, інакше б вони на неї чекали там. Вони не знали, до яких ресурсів вона має доступ.