Стефани Майер – Аптекар (страница 41)

— Усе змінюється, коли хтось намагається тебе вбити.

Деніел, безперечно, не переконаний, визирнув у бокове віконце.

— Добре, — зітхнув Кевін. — Поміркуй про це так. Уяви, що той, кого ти прагнеш захистити, — наприклад мама, — стоїть за твоєю спиною. Деяким новобранцям доводиться вдаватись до візуалізації, щоб налаштувати себе на правильний хід думок.

— Щось це не надто слушні думки, якщо взяти до уваги стрільбу з висоти зі снайперської гвинтівки, — зазначив Деніел.

— Тоді уяви, що у твоєму прицілі чоловік, який поривається запхнути маму у фургон. Увімкни уяву.

Деніел погодився.

— Добре, добре.

Вона бачила, що Деніела досі не переконали, утім щодо цього єдиного питання вона мала погодитися з Кевіном. Коли хтось хоче тебе вбити, інстинкт виживання загострюється. У ситуації, коли або ти, або він, ти завжди обиратимеш себе. Деніел не збагне, як це, поки за ним не прийдуть мисливці. Вона сподівалась, що йому ніколи не доведеться таке пізнати.

А Кевін зробив би, що міг, і вона б зробила. Можливо, разом їм вдасться зробити світ безпечнішим для Деніела Біча.

Після їхнього повернення на ранчо тур продовжився. Кевін завів їх до елегантної сучасної надбудови, невидимої з боку фасаду, але повної собак.

У кожної тварини була власна кабінка з кондиціонером та окремим хідником на вулицю, щоб пес міг вільно вибігати надвір. Кевін розповів про розклад вправ для собак, про тих, котрих уже замовили, а котрих уже можна виставляти на продаж, вочевидь готуючи брата до майбутнього життя на ранчо. Деніелу, здавалось, подобалося пестити всіх собак та завчати їхні імена. Собаки дуже любили увагу — і випрошували її; а вона б воліла прикрутити звук гавкоту та скавчання. Пси, які бігали вільно по ранчо, певно, були випускниками програми; вони почергово ходили за Кевіном.

Алекс підозрювала, що Кевін змушує її за ним ходити лише для того, щоб вона почувалася ніяково. Плямистий пес завбільшки з коня — Великий Данієць, — його ім’я вона вже запам’ятала, постійно ходив за нею слідом, і Алекс була переконана, що пес не сам вирішив це робити. Мабуть, Кевін потайки дав йому якусь команду. Вона відчувала, як велетень дихає їй у потилицю, здогадуючись, що слина з його пащі, мабуть, натекла їй на спину. Гончак теж переслідував її, але їй здавалось, що цей самовільно ув’язався за нею. Він досі дивився на неї зажуреними очима щоразу, як вона на нього зиркала. Решта випускників оточила Деніела та Кевіна, окрім хіба що Ейнштейна, який, не відходячи від Кевіна, немов проводив дуже ретельний огляд своїх військ.

Вони проминули кабінки з німецькими вівчарками, доберманами, ротвейлерами та ще кількома купками собак із цільової групи, породи яких вона не знала. Алекс ішла посередині широкої алеї між вольєрами, намагаючись ні до чого не торкатись. Завжди краще залишати якомога менше відбитків, щоб згодом менше було витирати.

Двоє малих цуценят гончака розхитували вольєр, і, дивлячись на них, Кевін розповів Деніелу, що це цуценята Лоли — чистокровного гончака, який ішов слідом за Алекс.

— О, Лола, га? Даруй, — пробурмотіла Алекс дуже тихо, аби не чули чоловіки. — Я б і не подумала.

Лола, мабуть, збагнула, що звертаються до неї. Вона, сповнена надій, підвела очі на Алекс, стукаючи хвостиком об її ногу. Алекс швидко нахилилась, щоб погладити собаку по голові.

Кевін гидливо фуркнув, а коли Алекс підвелась, помітила на собі його пильний погляд.

— Лола всіх любить, — Кевін продовжував говорити до Деніела. — Чудовий ніс, але поганий смак. Я намагаюсь позбавити її нерозбірливості, зберігши непересічні органи нюху.

Деніел хитнув головою.

— Та досить уже.

— Я не жартую. Я виховую у цих тварин кращі інстинкти.

Алекс сіла навпочіпки, щоб почухати Лолі боки, бо бачила, що так робив Деніел, знаючи, що це доведе Кевіна до сказу. Лола враз перевернулась голічерева, підставляючи черевце. Величезний пес раптом ліг з іншого боку Алекс, і вона була майже впевнена, що цей пес також дивиться на неї з надією. Вона обережно погладила його рукою по плечі, і він не відкусив її руку. Навпаки, він двічі стукнув хвостом по землі, а вона зрозуміла цей жест як заохочення і почухала йому за вушком.

— Ну ж бо, Хане, не починай і ти!

І Алекс, і Великий Данієць знехтували окрик Кевіна. Сівши по-турецькому спиною до братів, тепер вона бачила перед собою обох псів. Якщо вже їй, можливо, випаде перебувати в оточенні лютих смертоносних машин, то ліпше мати кількох із них на своєму боці.

Лола лизала у Алекс тильний бік руки. Гидко, але водночас так мило.

— Здається, у Алекс з’явилася шанувальниця, — прокоментував Деніел.

— Пусте. Тут у нас харчові запаси. Арні майже щотижня привозить все з Лоутона. У нас тут є все, щоб…

Решта Кевінових слів загубилась у скигленні та гарчанні собак, залишених позаду. Вона ще кілька хвилин пестила собак, не знаючи, як вони відреагують, коли вона припинить. Зрештою Алекс обережно підвелась на рівні ноги. Лола і Хан вмить скочили на свої чотири й цілком охоче побігли слідом за нею, коли вона поверталась до будинку. Провівши її аж до дверей, вони зручно повмощувались на ґанку.

— Гарна дівчинка. Гарний хлопчик, — промовила вона, заходячи в будинок.

Кевін, певно, хотів її залякати, але їй подобалось відчувати, що собаки ніби виглядають її, а не стежать за нею. Мабуть, саме цього їх навчали. Затишне відчуття. Якби вона мала інше життя, було б непогано впустити в нього собаку. От тільки вона гадки не мала, де взяти протигаз на собачу морду.

Арні сидів на канапі у великій вітальні, умостившись перед великим телевізором із пласким екраном, що висів на протилежній стіні. На колінах він мав обід, призначений для розігрівання в мікрохвильовці, який він пожадливо споживав, навіть не помітивши, що вона зайшла. Від тих пахощів — макаронів та салісбурзького стейку — у неї аж слина потекла. Не чотиризірковий обід, але вона була голодна як вовк.

— Не заперечуєш, якщо я пригощуся обідом? — спитала вона.

Арні щось пробурчав, не зводячи очей з екрана, де йшов бейсбольний матч. Вона сподівалась, що то була ствердна відповідь, і попрямувала до холодильника.

Холодильник — вражаюче великий, дводверний сталевий агрегат — був приголомшливо порожнім. Приправи, кілька напоїв для спортсменів та величезна банка з огірками. А ще його б не завадило помити. Зазирнувши в морозилку, знайшла там усе, що шукала: вона вщерть була напхана їжею на кшталт тієї, що їв Арні. Розігрівши піцу із сиром у мікрохвильовій печі, вона поїла, сівши на високий стілець, прикручений до кухонного острівця. Упродовж усього часу Арні, здається, і гадки не мав, що вона тут. Якщо треба додати третю особу до рівняння, то Арні аж ніяк не був зі знаком мінус.

Почувши, що чоловіки повернулись, вона поспішила нагору. Дорогою сюди через тісноту всі вони мусили перебувати в безпосередній близькості, але завдяки тому, що тут є кімнати для відпочинку, можна надати одне одному трохи більше простору. Вона знала, що Деніелові з братом треба багато в чому розібратись, тож немає причин їй усе це вислуховувати.

У її комірчині роботи було небагацько. Вона набрала в маленькі шприци кислоти, хоч їй і на думку не спадали обставини, за яких вони їй тут знадобилися б.

Вона могла повидовбувати б ядра з персикових кісточок, але залишила їх у сараї. Пробувати підключитись до Інтернету теж не було сенсу, просто якщо вона тут затримається, то почитати їй було нічого. Був у її голові один задум, над яким вона вже певний час розмірковувала, але активно відганяла думку про те, щоб записати його хоч частково. Попри те, що вона вже давненько не товаришує зі службою національної безпеки, їй все одно не хотілося наражати націю на небезпеку. Тому написання мемуарів було необхідним.

Утім, їй таки треба було все обміркувати та структурувати. Можливо, варто записати лише ключові слова, які б допомогли пригадати?

В одному вона цілком упевнена: протягом шести років роботи пліч-о-пліч із Барнабі вона підслухала щось таке, через що підірвали їхню лабораторію і що спричинило всі замахи на її життя, котрі були скоєні згодом. Якби вона змогла точно визначити, про яку інформацію ідеться, вона набагато краще зрозуміла б, хто стоїть за планом убивств.

Проблема в тому, що вона багато чого чула, і все воно було божевільно конфіденційним.

Вона почала складати перелік. Вигадавши код, замасковувала найважливіші питання щодо ядерної зброї, від А1 аж до А4. Це чотири найбільші бомби, які контролювали протягом того часу, поки вона працювала у відділі. Це найсерйозніші завдання, над якими їй довелося працювати. Це мало бути щось украй серйозне, що стало причиною знищення відділу, у якому вона працювала.

Принаймні, вона на те сподівалась. Бо якщо йдеться про дрібну примху якогось нечесного адмірала, який боявся, що його ім’я вигулькне у розслідуванні, визначити, про що саме йдеться, у неї немає жодних шансів.

Від Т1 до Т49 — це не пов’язані з ядерною зброєю терористичні дії, які вона змогла пригадати. Звісно, існували й менш вагомі плани, які ні до чого значного не дійшли, що теж промайнули в її пам’яті. Найважливіші плани, від Т1 до Т17, варіювались від біологічних атак до економічної дестабілізації і посилання у країни самогубців-камікадзе, які підривались на бомбах.