Стефани Майер – Аптекар (страница 26)

Забравши у Бетмена всю зброю, вона витягла патрони та бойову чеку з гвинтівки й пістолета. Поставивши німецький пістолет на запобіжник, вона запхнула його собі за пасок. Він подобався їй, бо мав серйозніший вигляд, ніж її німецький самозарядник. Вона пішла до станків у корівнику, щоб знайти свій самозарядник, який запхнула поряд із «СІГ Сауером». Вона краще знається на власній зброї. Тому важливо її теж мати напохваті.

Вона знайшла свої черевики, заховала там ще зброю, а потім, крокуючи назад у намет, забрала ремені з двигуна. Пес був заважкий, і його непросто було переносити, тому вона, надягнувши на нього ремені, потягла його назад у житлове приміщення. Спочатку вона просто причинила двері й пішла геть — собаки не мають віддалених великих пальців. Утім, за мить вона змінила свою думку. Пса ж Ейнштейном звали, хтозна, на що він здатний? Вона почала шукати щось, щоб підставити під двері. Більшість важких механізмів було прикручено до підлоги. Поміркувавши кілька хвилин, вона повернулась до сірого седана. Він чудово ставав між наметом і станками. Вона поставила його просто під дверима до житлового приміщення, щільно підіпхнувши переднім бампером двері, і вимкнула двигун. А на додачу ще й поставила на ручне гальмо.

Зачинивши двері в корівник, вона знову поставила на них захист. Зиркнувши на вулицю, збагнула, що вже майже світанок.

І знову до Іншого Деніела. Зняти бетменівське вбрання — непроста справа. Тканина між пластинами араміду була товста й гофрована тонким дротом, тверда, як хрящ. Їй довелося зробити два надрізи, щоб стягнути його до пояса. Вона приготувалася стягувати верхню частину вбрання та обшукати ноги, з яких слід було зняти не так багато араміду. Вона знайшла ніж у піхвах на талії, а ще по одному в кожному черевику. Стягнула з нього шкарпетки. На його лівій нозі бракувало мізинця, але зброї вона більше не знайшла. Хоча вона йому не знадобиться, якщо знову втрапить йому до рук. Усе його тіло було огорнене тонкими твердими м’язами. Спина вкрита шрамами від куль та порізів, а ще був один великий опік і дуже красномовний шрам під лінією росту волосся. Він теж вийняв свій прилад стеження. Отже, точно більше не працює у ЦРУ. Відступник? Подвійний агент?

Але як він знайшов свого брата?

Вона згадала, як кружляв навколо галасливий літачок, потім гучний звук несподіваного аварійного приземлення літака — вона тоді гадала, що хтось поспішає. Хтось, для кого найбільше важить час.

Вона озирнулась, щоб поглянути на Деніела; переконалась, що з ним усе гаразд. Вона вже ретельно оглянула його спину, тому зараз приділила увагу животу, паху, стегнам. Вона мала б зробити це раніше, але тоді вкрай хибно оцінила ситуацію.

Саме те, що вона звернула увагу на час, — поспіх, з яким Бетмен з’явився і напав на неї, — направило її до того, що вона шукала. Звичайний пристрій для стеження показує лише, де знаходиться об’єкт, а Деніел насправді був недалеко від домівки, не настільки далеко, щоб його покійний брат запанікував і кинувся до нього стрімголов. Отже, цей пристрій має відстежувати більше, ніж просто розташування, і його мали поставити у слушне місце.

Вона хотіла дати собі стусана, коли побачила: маленький загоєний шрам, що вирізнявся з краю стрічки, якою вона прикріпила трубку катетера йому до ноги. Вона відірвала стрічку — це краще робити, коли суб’єкт безтямний — а потім прибрала катетер. Він скоро прокинеться.

Шрам був малесенький, не підіймався над шкірою. Вона здогадалась, що пристрій, мабуть, глибоко імплантований, безперечно, біля стегнової артерії. Коли його кров’яний тиск сказився під час першого раунду допиту чи, можливо, від страху, коли він уперше прокинувся, пристрій, мабуть, просигналізував братові. І іншим, хто за ним стежив. Цей пристрій треба було вийняти.

У неї було вдосталь часу, поки він прокинеться, тому вона взяла аптечку першої допомоги. Одягнувши рукавички, вона обколола місце, щоб заніміло, стерилізувала скальпель — добре, що вона не зламала їх усі, розпорюючи костюм Бетмена. Помастивши шкіру йодом, обережно й акуратно зробила маленький надріз зверху на шрамі, що вже є, тільки трішки довший. Пінцета чи щипців у неї не було, тому вона намацувала одним пальцем зсередини, а іншим — ззовні. Знайшовши пристрій, маленьку капсулу завбільшки з пастилку для лікування горла, вона досить легко вичавила її з рани.

Вона очистила місце розтину й склеїла краї докупи суперклеєм. Потім обробила роз’ятрену шкіру на його зап’ястках і литках, усе очистивши та перев’язавши. Насамкінець вона вкрила його ковдрою та підклала під голову подушку.

Капсулу вона залишила вичахати на сталевому столі. Тим, хто спостерігає за пристроєм на екрані, здаватиметься, що Деніел Біч просто помер. У неї було відчуття, що у відділі ніхто не перейматиметься через його смерть. Вона тепер краще розуміла, що планує інша сторона, і була досить упевнена, що все, що відбувалось, не має до неї стосунку.

Вийшовши з намету, вона подбала про своє обличчя, спочатку стерши кров, а потім оцінивши масштаби понівечення. Губа набрякла, розітнуте місце треба було зашити; вона капнула краплю суперклею. На щоці бракувало кілька шарів шкіри, до того ж вона матиме двійко прикметних синців. Ніс був набряклий та зігнутий убік, тож вона могла, з огляду на свій поточний знеболений стан, скористатися нагодою та вправити його на місце, як тільки зможе.

Біль скоро повернеться, хоча вона вколола собі максимальну дозу зілля, яке вона подумки назвала «Виживання». Воно не діятиме довго; його завдання — допомогти пережити напад, такий, якого вона нещодавно зазнала. Щось на кшталт адреналіну, який її організм виробляє сам, тільки значно потужніше, з додаванням дещиці опіатів, щоб заблокувати біль. Про «Виживання» записів ніде не було; з-поміж її обов’язків не було створення анти-катівного зілля, але вона вирішила, що, можливо, колись їй таке знадобиться, і мала рацію. Вона скористалась ним не вперше — надто бурхливо відреагувала на попередні спроби її вбити — але цього разу вона, дійсно, уперше зазнала важкого побиття, коли по жилах текло «Виживання». Її задовольнило те, як діє це зілля.

Їй нічим було закріпити носа, тому деякий час вона муситиме дбати про своє обличчя. На щастя, вона спить на спині.

Обличчя стане проблемою. Неабиякою. Зараз вона не могла сходити в продуктову крамницю, щоб її там не помітили.

Зробивши все, що спало на думку, вона на десять хвилин лягла на розкладачку, збираючи сили, чи принаймні те, що від них лишилось. Завдяки зіллю вона досі почувалась сильною, але усвідомлювала, що її трохи покалічили. Їй доведеться мати справу з наслідками. Вона потребувала часу, щоб відпочити та зцілитись — часу, який ніхто не збирався їй давати.

Розділ 9

Вона вирішила розбудити Деніела. Щойно Бетмен отямиться, а це, напевно, станеться хвилин за п’ятнадцять, їм доведеться продовжити розмову, і не надто ввічливо. Вона хотіла отримати можливість пояснити — і вибачитись, — поки не почали лунати крики та погрози про смерть.

Вона перезапустила протоколи на комп’ютері.

Хімічна сполука в повітрі вже давно розсіялась, тому їй не треба було більше носити в наметі протигаз. Схопивши другий протигаз, вона запхнула обидві пари ременів собі за пасок, близько один до одного.

Спочатку вона підкотила штатив, до якого був підключений Деніел. Вона не хотіла, аби його було до чого-небудь підключено, коли він прокинеться. Досить з нього. Утім, судини у нього мали хороший вигляд. Йому легко було впорскувати розчин у ліктьову ямку на іншій руці. Вона сіла на протилежний бік столу, який опустила так низько, що здавалося, ніби він лежить на підлозі. Обхопивши руками коліна, вона чекала.

Він опритомнів поволі, кліпаючи через яскраве світло над головою. Рукою затулив очі, а потім прийшло усвідомлення. Він пильно поглянув на руку — не прив’язану, перемотану бинтом — і його очі забігали по яскравій кімнаті.

Він обачно повернувся до неї, ворушачи ногами під ковдрою, перевіряючи, чи не прикутий він і досі.

— Що зараз відбувається? — обережно спитав, досі неспроможний зосередити погляд.

— Я вірю тобі, і мені дуже прикро за те, що я тобі заподіяла.

Вона бачила, як він перетравлює почуте. Він обережно підвівся на лікоть, а потім загорнувся у ковдру, розуміючи, що голий. Чудно, як люди, які не мають стосунку до медицини, на це реагують; лікарів загалом оголеність не турбувала. Вона ставилася до оголеності достоту як і інші лікарі, але не визнала б цього. Слід було би вдягнути білий халат.

— Справді ти мені віриш? — спитав.

— Так, я знаю, що ти не той, за кого я тебе мала. Мене… збили з пантелику.

Він сів ближче, ледве посунувшись, чекаючи, поки щось заболить. Але він має добре почуватись — тільки втомлений від м’язових спазмів. І його стегно трохи нитиме, коли вийде місцева анестезія.

— Я… — повів він і завмер. — Що трапилось із твоїм обличчям?

— Це довго розповідати. Можна у чомусь зізнатись, до того як я про це розкажу?

Він мав стурбований вигляд. Через неї? Ні, неможливо.

— Гаразд, — погодився, вагаючись.

Послухай-но, Деніеле, те, що я тобі розповідала — правда. Я не люблю завдавати людям болю. Я вчиняю так лише тоді, коли інший варіант, як на мене, набагато жахливіший. Зі мною ще ніколи в житті не траплялось, щоб я нашкодила геть невинній людині. Ніколи. Не кожен, кого мене просили допитати, був зіпсованим, але вони всі принаймні були частиною схеми. Я вже давно усвідомила, що мій колишній бос опуститься майже до будь-чого, але я досі не вірю, щоб вони підставили мене, попросивши допитувати цілком безневинного.