Шери Лапенья – Подружжя по сусідству (страница 36)

Марко знає, що йому кінець. Вона бачила його на відео. Це зрозуміло з її обличчя.

— То був ти.

— Лайно, — з насмішкою каже Марко, намагаючись вдати, що не вірить жодному її слову, хоча й знає, що намарне.

— Хочеш подивитися?

Що він хоче, так це скрутити їй в’язи.

— Так, — каже він.

— Ходімо зі мною, — каже вона й повертається у бік сходів.

Він іде за нею до спальні, яку вона ділить із Гремом. Він думає про те, яка вона дурепа, якщо запрошує до спальні людину, котра, як їй відомо, здатна на викрадення. Та їй, здається, не страшно. Вона виглядає так, ніби в неї все під контролем. Утім, це те, що їй подобається: смикати за ниточку й дивитися, як люди танцюють. Також їй подобається додати трохи перцю, трохи небезпеки. Цікаво, чи він їй дозволить.

Лептоп лежить відкритий на ліжку. Вона натискає на клавіші, й починає відтворюватися відео, на якому зазначено час і дату. Переглядаючи його, Марко часто закриває очі від досади. Ось він возиться із датчиком світла, заходячи до будинку. Он за пару хвилин виходить із Корою на руках, загорнутою в білу ковдру. Це точно, безпомилково він. Ось він озирається, аби переконатися, що його ніхто не бачить. Він дивиться майже просто в камеру, не здогадуючись про її існування. От він швидко йде до задніх дверей гаража і за хвилину повертається галявиною вже без дитини. Він забув вкрутити датчик. Коли він бачить це тепер, після всього, що сталося, його переповнюють і жаль, і провина, і сором.

І злість за те, що його застукали. І хто — вона. Вона покаже це поліції. Вона покаже це Анні. Йому кінець.

— Хто ще це бачив? — питає він. Він сам здивований тим, як спокійно звучить його голос.

Вона ігнорує його питання.

— Ти її вбив? — питає Синтія, до якої майже повернулася колишня грайливість.

Його нудить від неї, від її черствої смердючої цікавості. Він не відповідає. Їй хочеться думати, що він здатен на вбивство?

— Хто ще бачив? — він вимагає відповіді, розлючено дивлячись їй у вічі.

— Ніхто, — бреше вона.

— А Грем?

— Ні, він не бачив, — каже Синтія. — Я сказала йому, що перевірила камеру, але в ній сіли батарейки. Він повірив мені на слово. Йому про це нічого не відомо.

Вона додає:

— Ти ж знаєш Грема. Його мало що цікавить.

— То нащо ти показуєш це мені? — питає Марко. — Чому не підеш просто в поліцію?

— Нащо мені таке робити? Ми ж друзі, чи не так? — загадково посміхається вона.

— Годі цього лайна, Синтіє.

— Добре, — посмішка зникає. — Моє мовчання тобі дорого обійдеться.

— Ну, тут є невеличка проблемка, Синтіє, — каже Марко, контролюючи свою інтонацію, — тому що грошей у мене немає.

— Ой, облиш. Ну має ж бути бодай щось.

— Я голий як пень, — холодно відказує він. — Нащо, ти думаєш, я власну дитину викрав? Заради розваги?

Він бачить на її обличчі розчарування через те, що її очікування не виправдовуються.

— Ти можеш закласти будинок, хіба ні?

— Його вже закладено.

— То перезаклади.

Бездушне стерво.

— Я не можу. Очевидно, не без відома Анни.

— Так, може, про це їй теж варто довідатися?

Марко кидається до неї. Йому не доводиться грати чоловіка у відчаї — він і є чоловіком у відчаї. Якби він захотів, то міг би її просто зараз задушити. Але в її очах немає страху, тільки збудження. Її очі блищать, і він бачить, як її груди підіймаються та опускаються від прискореного дихання. Можливо, більше за будь-що вона жадає небезпеки. Адреналіну. Можливо, їй хочеться, щоб він жбурнув її на ліжко, біля якого вони стоять. Він швидко зважує такий варіант. Можливо, тоді вона припинить його шантажувати? Навряд чи.

— Ти нікому не покажеш це відео.

Вона не поспішає відповідати. Вона дивиться просто йому у вічі. Її обличчя лише в кількох дюймах від його.

— Я б залюбки не показувала його нікому, Марко. Хай би це лишилося між нами. Але тобі доведеться попотіти. Ти мусиш знайти, де взяти гроші.

Думки Марко обертаються дуже швидко. В нього немає грошей. Він не знає, де їх взяти. Йому треба виграти час.

— Слухай, дай мені час усе обміркувати. Ти ж знаєш, на яке гівно перетворилося моє життя.

— Не так сталося, як гадалося, еге ж? — каже вона. — Думаю, ти сподівався повернути дитину?

Йому хочеться вдарити її, але він стримується.

Вона дивиться на нього примирливо.

— Добре. Я дам тобі трохи часу. Я нікому не покажу відео — поки що.

— Про яку суму ми говоримо?

— Двісті тисяч.

Це менше, ніж він очікував. Він думав, що вона загадає більшу суму, суму, що краще пасувала б до її цяцькованої натури. Але якщо він заплатить їй, вона вимагатиме ще і ще — саме так і поводяться шантажисти. Від них неможливо відкараскатися. Тож не важливо, яку суму вона називає сьогодні. Навіть якщо він заплатить їй і вона знищить відео в його присутності, він ніколи не зможе бути впевненим у тому, що інших копій немає. Його життя зруйноване вщент, куди не глянь.

— Я думаю, це справедлива винагорода.

— Я йду. Тримайся подалі від Анни.

— Гаразд. Але якщо мені уриватиметься терпіння, якщо від тебе довго не буде новин, я можу зателефонувати.

Марко, відсунувши її, виходить зі спальні, спускається сходами й виходить через розсувні прозорі двері кухні, не озираючись. Він такий злий, що не може зосередитися. Злий та наляканий. Є доказ. Доказ того, що він забрав дитину. Це все змінює. Анна дізнається. А він може дуже надовго потрапити за ґрати.

Він іде й не помічає, що його становище може погіршитися. Він входить на своє заднє подвір’я з внутрішнього двору Синтії через хвіртку. Анна поливає квіти надворі.

Їхні очі зустрічаються.

Розділ 25

Коли Анна бачить, як Марко йде з боку заднього двору Синтії, її очі розширюються. Шок паралізує її з поливальницею в руці. Марко був у Синтії.

Але чому? Є тільки одна причина бувати в Синтії. Та Анна однаково питає його, крикнувши через двір:

— Що ти там робив? — голос у неї холодний.

Марко дивиться на неї, як теля на нові ворота, зазвичай у нього такий вигляд, коли його піймали на гарячому й він не знає, що робити. Він ніколи не вмів імпровізувати. Їй майже шкода його. Але в цю мить вона не здатна йому співчувати, тому що ненавидить його. Вона кидає поливальницю й біжить повз нього через задні двері в будинок.

Він іде за нею, кричучи у відчаї:

— Анно! Чекай!

Але вона не чекає. Вона забігає нагору — тепер вона вже голосно схлипує. Він біжить сходами за нею, благаючи, щоб вона поговорила з ним, дозволила йому пояснити.

Проте він і гадки не має, як і що він їй пояснюватиме. Як можна пояснити візит до Синтії, опустивши існування відео?

Він думає, що Анна піде в їхню спальню й кинеться у сльозах на ліжко, як вона зазвичай і робить, коли засмучена. Можливо, вона грюкне дверима перед його обличчям і зачиниться в кімнаті. Вона так уже робила. Врешті-решт вона вийде, але це дасть йому час подумати.

Але вона не біжить до спальні й не катається у сльозах на ліжку. Вона не закривається від нього в кімнаті. Замість цього вона біжить по коридору в його офіс. Він — за нею. Він бачить, як вона падає навколішки перед вентиляційною решіткою.

О ні. Господи, ні.