Рудольф Дауманн – Діаманти Ківі-Ківі (страница 18)
Мак-Грегор перегорнув папери і суворо зауважив:. — В останньому пункті вказано, що всі зобов'язання повинні виконуватись без заперечень. Події в Ківі-Ківі жахливі. Все йде не так, як передбачалося договором. У нас нема ніяких даних про рівень води в період дощів, ми не знаємо, як захистити родовище від затоплення. Тому вимагаємо, щоб ви негайно вилетіли в Ківі-Ківі і на місці подали допомогу нашим технічним експертам.
— Це ж справжнє вбивство, панове! — вигукнув лікар.
— Компанія уповноважила нас домогтись виконання договору, — гоноровито відповів Клау. — Ми обговорили це питання де-юре і де-факто і прийшли до висновку, що містер Брюггенсен зможе виконати свої зобов'язання тільки на місці розробок.
— А якщо я не поїду? — задихаючись, спитав фламандець.
— В такому разі компанія Де Беерс скасовує контракт, — лаконічно відповів адвокат.
— Які негідники, які падлюки, — застогнав Тіль Брюггенсен.
Старший радник з погрозою підвівся.
— Думайте, що кажете, або я припиняю переговори!
— По-вашому це переговори? — підхопився Брюггенсен. — Це шантаж, підлий шантаж! Добре задумано, панове! Компанія тепер, знає місцезнаходження родовища. Незабаром почнуться дощі. Вони виженуть з Ківі-Ківі орду шукачів, і вся місцевість знову стане вільною. Навіть моя ділянка пропаде, бо не буде розроблена в установлені строки. А згодом, після сезону дощів, у Ківі-Ківі прибудуть орендатори компанії. Тільки так і роблять бізнес концерни!
— Я дію за законом, — закричав адвокат. — Чи хочете ви згідно з договором, який ви підписали, вилетіти в Ківі-Ківі?.
— Так, я лечу в Ківі-Ківі!
— Коли?
— Завтра на світанку!
Массіньї схопився за голову.
— Я не розумію…
— Спокійно, друже! Ваша тропічна клініка в небезпеці! — посміхнувся Брюггенсен. — Панове, — звернувся Тіль до представників компанії, — ви засвідчите мій візит письмово чи, може, полетите зі мною в Ківі-Ківі?
— Що ви? — жахнулись обидва. — Компанія нас не уповноважувала летіти. Ми приймаємо до відома вашу згоду і завтра самі проведемо вас на аеродром.
— Прийміть до відома ще одне: згідно з договором усі мої зобов'язання щодо компанії кінчаються через чотирнадцять днів. — Брюггенсен ліг і підняв ліву руку. — З сьогоднішнього дня я в розпорядженні компанії на два тижні. Потім компанія мусить мені платити за контрактом.
— Звичайно, якщо за ці два тижні ви подасте потрібну допомогу! Ми хотіли б тільки написати протокол наших переговорів. Завтра перед вильотом містер Брюггенсен підпише його.
— Ні, — твердо сказав Тіль. — Не завтра, а через дві години. Мій повірений — нотаріус Піву. В Леокіні кожен хлопчак знає, де він живе. Ознайомте його з протоколом, а він потім порадиться зі мною.
Уповноважені компанії, незграбно повернувшись, швидко вийшли з кімнати.
— Добрий блеф, однак подорож у Ківі-Ківі, звичайно, не відбудеться, — сердито сказав Массіньї.
— Пан лікар глибоко помиляється, — засміявся Брюггенсен. — Я полечу неодмінно. Замовте Сабені легкий біплан. Ви і Баантумічо будете зі мною. Візьміть також санітара. На висоті трьох тисяч метрів від свіжого повітря мені, напевне, стане краще. Уявляю, як Беніссон витріщить очі, коли ми приземлимося на аеродромі в Ківі-Ківі.
— Перериваючи лікування, ви рискуєте життям…
— А ми не перериватимемо його. Невже ваша медицина не в змозі підтримати в людині життя ще протягом двох чи трьох тижнів? Ви розумієте, Массіньї, я починаю боротьбу сам на сам проти цілої компанії Де Беерс. Це все одно, що йти на бій з водяним левом, маючи в руці тільки ножа.
Ківі-Ківі шумувало. Обуренню податками не було меж. Ще дужче захвилювався люд, почувши, що кількох шукачів алмазів поліція зігнала з ділянок за відмову сплатити податок. А коли комісар Хіггінс оголосив, що тепер має право брати ділянки і вести розробки тільки той, хто може найняти найменше двох робітників, цей величезний казан Ківі-Ківі закипів.
А тут ще пролетіла чутка, ніби у верхніх шарах родовища знайдено два великі діаманти вагою більше сотні каратів. Люди немов збожеволіли. Досі на територію Беніссона ніхто не ступав. Тепер будь-які заборони втратили значення. Звідусіль люди кинулися на прилеглі до неї ділянки і гарячково почали переривати там усе підряд. Вони перебралися через дамбу, прогнали робітників, мало не розправилися з Беніссоном, що розмахував пістолетом. Шукачі збилися тісною купою. Декого стиснули так, що він міг схопити в себе під ногами тільки жменю голубуватого грунту. Раптом хтось вигукнув:
— Камінь!. Камінь! — І підняв угору щось блискуче. Оскаженілий натовп збив нещасного з ніг і навалився на нього, намагаючись вирвати знахідку.
Біля протоки стіною вишикувалася поліція і конголезькі стрільці з карабінами напоготові.
— Не пускайте за протоку, — репетував Самуель Беніссон. — Вони все розтягнуть, розграбують, зведуть нанівець нашу працю!
— Вони люди, як і ви, — обізвався лейтенант. — Кожному хочеться мати на старість шматок хліба. Мені теж. Компанія Де Беерс від цього не збідніє.
— Пане, тут ідеться про мільйони! — кричав Беніссон,
— Становище не таке вже загрозливе, — лейтенант повернувся до чорних солдат. — Спокійно! Як тільки за протокою блисне різак, карабіни — на плече!
Тим часом Жан Янзен вибив дно в трьох барилах з ромом і у великій бочці з вином.
— Якщо ці божевільні допадуться до спиртного, то недалеко й до різні.
Він постукав пістолетом по залізяці: це був сигнал до збору загону самооборони. В трактир прийшли двадцять чоловіків. Інших, видно, теж охопила алмазна гарячка.
Раптом до хатинки ввірвалося ревіння голосів:
— На аеродром! Алмази під стартовою, доріжкою.
Лейтенант вишикував солдат біля аеродрому.
— Хто торкнеться аеродрому — стріляти! — наказав він.
Дістатися до аеродрому можна було лише по вузькій смузі землі. Та тільки-но люди добралися до протоки, як над їхніми головами засвистіли кулі. Всі зрозуміли: тут не жартуватимуть. Юрба повернула назад до табору. Хіба там нема випивки, їжі і привабливих жінок? Перед трактиром Ельзи Вандермолен теж стояли поліцейські з пістолетами і білі чоловіки зі зброєю в руках. Юрба відсахнулась. Геть звідси, далі від протоки, до інших трактирів!
— Завтра знайдемо сотні дві трупів! — простогнав комісар поліції. — Чуєте, який галас? Чому не присилають підкріплення!
Починався період дощів. Десь о четвертій годині дня над Ківі-Ківі пронеслася перша тропічна гроза. Протягом години раз у раз спалахувала блискавка і періщила така злива, що на кожний квадратний метр дісталося не менше тисячі літрів води.
Жан Янзен стежив, як протока перетворюється в гримучу бурхливу річку, і раптом почув гул моторів.
За хвилину двомоторний літак, зробивши над табором коло і похитавши крилами, пішов на посадку. Жан Янзен надів навушники, прислухався і здивовано звів брови.
— Панове, — вигукнув він, — не вірю своїм вухам: прилетів Тіль Брюггенсен!
— Сам чи труп? — роздратовано кинув Беніссон. — Це неможливо! Я ж знаю…
Він раптом замовк, ніби йому хто дав ляпаса. Жан Янзен, клацнувши курком, зарядив пістолет.
— Готово! — зло кинув він. — Не забувайте про це, Беніссон! Я йду на аеродром. Тут щось криється… Ну, та ми наведемо порядок!
— Несіть Тіля сюди! — вслід йому метушливо гукнув шеф-агент Де Беерс. — Мені приємно зустрітися тут з давнім другом…
Здавалося, Беніссон злякався свого крику і не додав більше нічого. Клієнти трактиру Ельзи уважно дивилися на нього.
Жан повернувся нескоро. Наставивши дуло пістолета, він спитав Самуеля Беніссона:
— Як уповноважений Тіля Брюггенсена питаю вас при свідках: навіщо ви примусили летіти сюди хворого? Хто задумав цей підступний хід, містер Беніссон? Якщо ви, то раджу вам: стережіться крокодилів!
— Що вам треба від мене? — виправдувався агент. — Кінець кінцем, я тільки службовець компанії Де Беерс. Що робить правління…
— Ходімо зі мною. Тіль Брюггенсен лежить, він не може ступити жодного кроку. Обміркуйте добре, яку консультацію ви хотіли б дістати від нього.
За стінами хатинки над зарослями оповитого москітами папірусу стояв нестихаючий дикий гамір очманілого різноплемінного люду. Лунко ляскали постріли. Беніссон міцно тримався за очеретяну стойку.
— Це самогубство — вони мене розтерзають, — бурмотів він. — Ці божевільні так ревуть!
— Чорти вже чекають на жирну печеню, — поглузував хтось з присутніх. — Ходімо, містер Беніссон! Ми проведемо вас!
Сонце схилилося до самого обрію. Чорна вода, яку нагнало сюди з далеких боліт, з ревом, пінячись, рвалася через протоку. По той бік її стояли робітники й інженери-і щось кричали, розмахуючи шоломами та лопатами, але за шумом води нічого не можна було розібрати.
— Ось чому Тіль тут! — крикнув Беніссон у вухо Жану Янзену, коли вони трохи відійшли од протоки. — Він умовчав, що копальню затоплює.
— Ви хочете сказати, що він умовчав і про період дощів? — кепкував картограф Вернон. — Боюсь, з цього потопу нам не вибратися. Тримайтеся понад очеретом! Тут утопленики — вигляд у них не дуже привабливий.
Нарешті вони підійшли до літака, де на кількох гумових подушках лежав Тіль Брюггенсен. Біля нього були Массіньї і Баантумічо.
Побачивши в отворі люка голову. Беніссона, Тіль посміхнувся, хоч гримасу цю трудно було назвати посмішкою. Взявши олівець і блокнот, фламандець хрипко сказав:
— Контрагент згідно з договором прибув у Ківі-Ківі. Я не хочу бути ошуканий і готовий дати потрібні технічні поради, наскільки це в моїх можливостях. Я готовий навіть керувати розробками протягом-двох тижнів. А зараз підпишіть протокол у присутності свідків про моє прибуття в Ківі-Ківі.