Ростислав Самбук – Дияволи з "Веселого пекла" (страница 35)

— На випадок, коли регент порушить свої союзницькі обов'язки, ви підготуєте захоплення міської фортеці.

Щоб полегшити виконання завдання, я дам вам письмовий наказ з широкими повноваженнями.

І справді, через годину, коли Штайнбауер залишив ставку, в його кишені лежав документ, надрукований на бланку із грифом «Фюрер і рейхсканцлер».

Під золотою свастикою з орлом було зазначено:

«Штурмбанфюрер СС Роберт Штайнбауер виконує суворо таємний наказ надзвичайної ваги. Наказую всім військовим і державним органам надавати Штайнбауеру всіляку підтримку і йти назустріч його побажанням. Адольф Гітлер».

Що ж відбулося в ставці фюрера і чому Штайнбауер одержав такі широкі повноваження?

Минав сорок четвертий рік. У серпні, після розгрому Яссько-Кишинівського угруповання гітлерівців, Румунія оголосила війну Німеччині. На початку серпня відбулося народне повстання в Болгарії, і вона також відпала від гітлерівського блоку. Через кілька днів запросила перемир'я Фінляндія. Тільки угорський уряд, очолюваний диктатором Хорті, продовжував виконувати свої союзницькі зобов'язання.

Радянські дивізії вже стояли поблизу кордонів Угорщини. В країні наростав рух опору: угорський народ не міг простити регенту — 76-річному Міклошу Хорті того, що він у березні 1944 року покликав німецьких окупантів. Служба безпеки, а також уповноважений Гітлера п Угорщині бригадефюрер СС Едмунд Веземайєр боялися, що під впливом подій Хорті може піти стежкою румунів. Становищу в Угорщині й була /присвячена нарада у фюрера, и якій взяли участь Гіммлер, Ріббентроп, Кейтель і Йодль, нарада, після котрої Штайнбауер і одержав карт-бланш від фюрера.

Він їхав в Угорщину для організації державного перевороту, в результаті якого до влади повинна була прийти фашистська партія «Схрещені стріли», очолювана вірним підручним фюрера Ференцом Салаші.

Ще з Берліна Штайнбауер подзвонив своєму старому знайомому (колись у Відні працювали разом в органах служби безпеки) Вольфгангу Хетелю.

Штурмбанфюрер СС Хетель займав високу посаду начальника служби безпеки району Балкан і Італії з штаб-квартирою в Будапешті і останнім часом спрямовував головну свою увагу на розгром руху опору в Угорщині

Штайнбауер і Хетель розуміли один одного з півслова і швидко домовилися. Вже через день три есесівських батальйони Штайнбауера стояли на околицях угорської столиці, а сам він із документами на ім'я доктора Вольфа розгулював будапештськими вулицями.

Два дні, проведені Штайнбауером в угорській столиці, не минули марно, хоч він і вважав здійснене дитячими іграшками — його підлеглі звикли виконувати значно складніші завдання.

Тоді йшов холодний дощ. Перехожі підняли коміри, щуляться від пронизливого вітру. Коли біля готелю «Ритц» зупинився приземкуватий автомобіль із прапорцем, ніхто навіть не озирнувся, і генерал Бакаї, комендант Будапешта, сміливо відчинив дверцята.

До парадного входу готелю залишилося кілька кроків, коли генералові заступили дорогу. Бакаї невдоволено поморщився й хотів відсторонити нахабу, як раптом побачив спрямоване на нього з-під плаща дуло автомата. Відступив на крок, та наткнувся спиною на крицю іншого автомата.

Хтось ввічливо взяв його під руку, запропонувавши:

— Прошу вас, генерале, на хвилинку. Тільки обережно, стрілятимемо без попередження…

Бакаї безпорадно озирнувся, встиг ще побачити ад'ютанта в оточенні людей у цивільному, та його вже підштовхували до машини, що зупинилася за кілька метрів від його власної.

Через кілька годин, уночі, в квартирі командуючого угорської дунайської флотилії, флігель-ад'ютанта Хорті Коломана Харді пролунав дзвінок. Хтось мовив упевнено:

— Пану генерал-лейтенанту термінове повідомлення від пана регента!

Слуга повірив, і Харді також був заарештований.

Уранці, не дивлячись на туман, з військового аеродрому піднявся «юнкере» — генерали Бакаї і Харді мали приємну можливість порозмовляти, поки їх кидало в літаку на шляху до Берліна…

… Штайнбауер глянув на годинника. Залишалося ще досить часу, та раптом штурмбанфюрер занетерпеливився і, перестрибуючи через калюжі, попрямував до сірого «опель-адмірала», що чекав на нього за рогом. Чомусь зробилося тривожно, наказав їхати до Хетеля, та передумав і подзвонив йому з автоматної будки.

Хетель відповідав упевнено — підтвердив, що все йде так, як і задумано, та почуття тривоги не зникало, і Штайнбауер зв'язався ще з командиром свого першого батальйону. Той сам підняв трубку. Пізнавши голос штурмбанфюрера, доповів:

— Пане Вольф, всі вже на місцях і чекають…

Штайнбауер часто задихав у трубку. Віддав наказ просто так, не усвідомлюючи, для чого зробив це, мабуть, щоб заглушити почуття неспокою, яке продовжувало жевріти в ньому. Пізніше він обґрунтовував цей крок винятковою передбачливістю, інтуїцією і ще біс його зна чим, але нараз мовив лише тому, що треба було розрядити той неспокій:

— Вишліть ще півсотні до «Фелікса Борнемісци». Нехай чекатимуть за два квартали. І ні в якому разі не скупчуватись!

— Слухаю!

Штайнбауер повісив трубку і наказав їхати до набережної.

Вчора агент Хетеля домовився з сином регента Ніколаусом Хорті про зустріч у кабінеті директора компанії річкового судноплавства «Фелікс Борнемісца». Ніколаус, згідно з заповітом старого регента, повинен був посісти його місце — отже, Хорті-молодшого вирішили ізолювати насамперед.

Зранку її приміщення компанії проник комісар гестапо Клагес з трьома есесівцями. Він подзвонив звідти Хетелю, і тепер дні великих машини чекали за квартал від «Фелікса Борнемісци». По набережній біля приміщення компанії походжали есесівці в плащах, есесівці ж зайняли всі під'їзди у навколишніх будинках.

Штайнбауер влаштувався за столиком біля самої вітрини маленького кафе напроти судноплавства. Бачив, як до «Фелікса Борнемісци» під'їхав урядовий лімузин Ніколауса Хорті, як вийшов той у супроводі двох ад'ютантів. Штайнбауер підвівся, та раптом посмішка оповзла з його обличчя: за машиною Хорті зупинилися ще три, — великі, вантажні, з них почали вистрибувати солдати — ціла рота лейб-гвардії.

Ніколаус щось наказав офіцерові, і гвардійці оточили будинок судноплавства і цілий квартал набережної.

Штайнбауер стукнув кулаком по столику — чашка з кавою впала, розбилася, і темні бризки заляпали ідеально випрасувані брюки. Штурмбанфюрер дивився на ці плями з відразою — отак одночасно дві неприємності: лейб-гвардійці й клята кава, а він нічого не може вдіяти! Якщо атакувати угорців, то там, у приміщенні, почують постріли і встигнуть викликати допомогу. Було таке відчуття, буцімто йому дали ляпаса, а він, замість того, щоб відповісти, ще й пробачився.

Штайнбауер втомлено опустився на стілець і почав для чогось витирати серветкою плями на брюках. Робив це довго й машинально. Уявив, як розмовляє цей ублюдочний Ніколаус зі своїм другом Борнемісцою, — напевно, вони вже з'ясували, що ніхто з друзів не запрошував молодого Хорті до будинку судноплавства, що це — вульгарна пастка. Ніколаус тепер стане ще обережнішим, він попередить батька, і той вживе заходів. А що можна зробити, коли проти його батальйонів посунуть чудово озброєні війська гарнізону?

Штурмбанфюрер виразно уявив, як затупоче на нього ногами фюрер, — по спині побігли мурахи. Знову завоювати довір'я фюрера неможливо, він не прощає помилок, і, мабуть, варто ризикнути зараз…

Хотів уже віддати наказ штурмувати будинок судноплавства, як у кафе задзвонив телефон.

— Вас, штурмбанфюрер, — простягнув йому трубку есесівець.

Почув голос Хетеля. Йому зараз не вистачало тільки пустопорожньої балаканини Вольфганга.

— Якого біса ви морочите мені голову?.. — почав гнівно, та осікся.

Хетель говорив таке, що рятувало всю операцію:

— Не кричіть, Штайнбауер, і уважно слухайте. Коли Клагес побачив, що лейб-гвардійці оточують будинок, він подзвонив мені. Колись я був у Борнемісци — цей пихатий осел любить килими, там їх до біса, цих килимів. Я наказав Клагесу загорнути Хорті й Борнемісцу в килими. Подавайте грузовики до під'їзду, зараз їх виноситимуть…

Штайнбауер, не дослухавши, кинув трубку.

— Унтерштурмфюрер Радль! Негайно до скверу! — тицьнув пальцем у вікно. — Передайте Штегману: нехай підтягне свою півсотню ближче, блокувати всі виїзди звідси! Якщо солдати намагатимуться затримати наші грузовики — вогонь!

Лейб-гвардійці не звернули уваги на два порожні грузовики, що зупинилися біля під'їзду судноплавства. Ліниво спостерігали за тим, як виносили й кидали в кузови довгі, згорнуті килими. Раптом один із солдатів щось запідозрив. Вказав офіцерові на Клагеса, певно, гарний костюм і плащ не відповідали ролі вантажника.

Офіцер, на ходу розстібаючи кобуру, рушив до грузовиків. Клагес вистрілив у нього й кинувся до кабіни. Лейб-гвардійці відкрили вогонь, та було пізно: з сусіднього кварталу набігали есесівці у цивільному.

Штайнбауер подав знак — його агенти витягли з-під плащів автомати й безшумні пістолети, в гвардійців полетіли гранати. Натиск був настільки несподіваний і сильний, що угорці не витримали й відступили.

Ввечері Штайнбауер зустрівся з Хетелем. Тримався насторожено, вважаючи, що той приписуватиме успіх операції собі, та Хетель виявився розумнішим: уявляв, як небезпечно сваритися з улюбленцем фюрера, і заявив цілком офіційно: