Роберт Вегнер – Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід (страница 106)
І тоді в небо вдарив грім. Блискавка вистрелила вгору з місця, що було кроків за двісті від злодія, освітлюючи вулиці неприродним сяйвом. Удар серця блискавка висіла над дільницею, а тоді згорнулася в кулю і стекла вниз. Сяйво залишилося.
Альтсін визирнув поміж старими балясинами. На даху, кількома садибами далі, стояв чоловік. Високий, худорлявий, у тісному одязі, що лише підкреслював його худорлявість. У піднесеній над головою руці він тримав кулю крижаного фіолетового світла. Від кулі відходили менші блискавки, через що чоловік здавався ув’язненим у клітці, зробленій зі світла. Вогнисті змії ковзали по кривизнах будинків, ударяли в дахові тераси, повзали балюстрадами, скручувалися навколо надбудов і коминів, наче шукали чогось.
І злодій швидко дізнався, що саме. На даху сусіднього будинку одна із світлових змій намацала людину, що там причаїлася. Чоловік намагався втекти, але струмінь енергії не дав йому жодних шансів. Блискавка вдарила нещасного в груди і обкрутилася навколо нього. До неї відразу долучилися ще дві, і над шумом магічних розрядів почувся дикий, сповнений болю крик. Жертва затанцювала, її рвало дивними рухами, крик урвався навпіл, коли чергова світлова змія вдарила її в обличчя.
„Чарівники“, — кисло скривився Альтсін. Не тільки дешеві маги для фокусів із світлом і тінню, але й бойові, такі, що допомагають солдатам на полі бою. Граф не заощаджував. І все було лише для того, щоби знищити банду портових злодіїв.
„І дістатися до тебе“, — додав він одразу.
Він саме підводився на ноги, коли Цетрон відповів на атаку. Дах навколо чарівника, що володів блискавками, зірвався вгору, наче знизу в нього вдарив таран багатовесельної галери. Маг захитався, щось крикнув і зник у вирваній дірі. Блискавки зникли.
Злодій вишкірився в темряву. Товстий мав власних чарівників. Може, й не таких добрих як у графа, але трохи ознайомлених із тим, як убивати підступно й результативно. Альтсін міг закладатися на свою голову, що Терліх не враховував у своїх планах мережі портових каналів і підвалів.
Злодій рушив у бік центру Мугреї, переходячи від тіні до тіні, перестрибуючи з даху на дах. Більшість із них не були пласкими, на них наростали малі надбудови, ажурні альтанки, комини. Між деякими з дахів були перекинуті кладки, бо ввечері, коли від моря віяв освіжаючий бриз, товариське життя навколишніх місць концентрувалося саме тут. Рибалки, дрібні купці та ремісники любили проводити час за склянкою охолодженого вина, балакаючи із сусідами. Мугрея була дільницею людей, які важко працюють і вміють тішитися життю. Схоже, їм і діла не було до справ можних, до храмів, богів і чужих амбіцій, але зараз вони, напевне, сиділи за зачиненими дверима, під ліжками та в різних інших сховищах, молячись, аби бій оминув їхній дім.
А двобій саме розгорявся.
Два струмені вогню вдарили в небо з даху десь за сто кроків. Лизнули сусідню терасу, розігнали темряву. В їхньому світлі Альтсін помітив, як мага, який так володів вогнем, одна за одною вдаряють у спину три арбалетні стріли. Чоловік розкинув руки, полум’я, що било між його пальцями, стало яскравішим, коли важкопоранений вивільнив усю накопичену Силу, а потім згасло. Але встигло підпалити альтанку на даху неподалік, і конструкція з тонких планок миттю зайнялася, освітлюючи все навколо. У сяйві палаючої надбудови можна було помітити, як маг повзе до краю тераси і як раптом із тіней вистрибує дрібна постать, падає йому на спину, задирає голову вгору і блискає ножем, ощадним рухом перерізуаючи горлянку. Альтсін кліпнув, і вбивця вже зник. „Не це тобі обіцяли, еге ж?“ — кинув він подумки мертвому чарівникові. — „Ти мав битися проти банди боязких злодюжок, таких, що поховалися по норах, очікуючи, доки ти їх знайдеш і підсмажиш — аж тут така несподіванка. Професійні вбивці та злодії, що б’ються на своїй території. Треба було вимагати більше грошей“.
Як на замовлення, вся дільниця вибухнула звуками бою. Брязкіт тятиви, дзенькіт клинків, крики. Схоже, Цетрон вирішив прийняти бій внизу, бо більшість звуків ішла з вулиць.
Як би там не скінчилася ніч, граф не досягне легкої перемоги.
Він наштовхнувся на них, перестрибуючи з даху на дах. На двох. Обидва з мечами в руках. Довгі клинки блищали, відбиваючи блиск полум’я. Той, що лежав найближче, приземлився на спину, перекотився й ледве загальмував на краю даху, де якраз не було ніякої балюстради, а до бруківки — добрих тридцять стоп. Обидва Праведних були мертвими.
Голова того, через якого він перечепився, виявилася відрубаною точним, ідеальним ударом, а потім покладена біля тіла обличчям до спини, наче задля якогось похмурого жарту. Другий мав паскудну широку рану, що тягнулася навскіс центром грудей від правої ключиці до лівого нижнього ребра. Чистий поріз, після якого грудна клітка трохи розхилилася, показуючи щілину, сповнену кров’ю. Кров була яскраво-червоною. Під щелепою чоловіка виднілася ще одна рана — вертикальний шрам, шириною не більше двох пальців. То був укол у мозок, він знав це точно: перший загинув від удару ззаду, а другий розвернувся, підводячи меча для удару, але був надто повільним. Надто. Праведний натрапив на когось, хто виявився швидшим за нього, не встиг навіть нанести удар, коли клинок відкрив його груди, а укол другого клинка увійшов у мозок.
Цетрон найняв когось по-справжньому вмілого.
Злодій обережно торкнувся крові. Вони липнула до пальців, наче легко розігріта смола. Оцінив, що обидва чоловіки загинули десь із пів години тому. Ще до того… Альтсіна пройняла дрож. Ще до того, як він зійшов на дах, ще до того, як розпочався бій. Той, хто їх убив, зробив це абсолютно безшумно та почав полювати на Праведних, перш ніж граф віддав наказ про напад.
Рушив далі, намагаючись не кидатися в очі. Сутички спалахували хаотично то тут, то там. Вони завжди були коротшими за кілька ударів серця. Це була війна прихованих вбивць: постріл з арбалета, швидкий укол кинджалом в обличчя, удар з-за рогу й швидка втеча. Жодних відчайдушних і героїчних битв віч-на-віч, жодного двобою на відкритому просторі проти міської сторожі, озброєної як важка піхота, проти чарівників і Праведних. Виснажити їх, змусити ганяти дахами й лабіринтами вуличок і завулків, розпорошити. Коли ж сили графа розділяться на дво-триособові групки — тоді можна буде приступити до вирішальної атаки. Вочевидь, якщо Терліх не візьметься за голову і не змінить тактики. Злодій спробував упорядкувати в своїй голові те, що він побачив.
Товстий не мав… Ні, інакше. Альтсін не чув, щоби в Понкее-Лаа хоча б колись перебував вбивця з такими здібностями. Вочевидь, це нічого не значило. Якщо Цетрон збирав людей для бою з графом, то не розголошував би такого навсібіч. Але… ватажок портових злодіїв, якого Альтсін знав, ніколи не довірив би свого життя найманим мечам з-поза міста. Для Цетрона Понкее-Лаа було центром Всесвіту, а решта територій — навколишньою та нічого не вартою провінцією. Товстий міг довіряти лише тим, хто стер підошви об бруківку міста.
Проте, най йому грець, ці трупи справжні. Це ж люди не повбивали самі себе.
На сусідній терасі промайнуло кілька тіней у напрямку до порту. Альтсін пішов за ними.
Нічний біг дахами — це завжди цікава розвага. Дитиною він тренувався тут у втечах та сховку: спершу в грі, а потім — серйозно, із розлюченим власником якоїсь дрібниці в себе на хвості. Пізніше він залишив такі розваги молодшим злодюжкам, але надалі пам’ятав, як стоять будинки, ширину вулиць і найкращі шляхи. Ті, хто біг попереду нього, також рухалися від тіні до тіні, від ослони до ослони; зазвичай їх було помітно не довше, ніж на удар серця. Не втрачали часу й сил на кружляння та пошуки кращого шляху. Зарізяки Цетрона.
Жах упав на них тої миті, коли злодій уже готувався дати знати про свою присутність. Лідер групи саме пробігав обабіч невеликої надбудови, коли почувся свист клинка, і голова чоловіка злетіла з плеч. Тіло ж зробило ще кілька кроків і впало на даху. Поміж п’ятьох, що залишилися, як зумів порахувати їх Альтсін, увірвалося двоє Праведних. І це були саме такі Праведні, яких описував Цетрон. Берсерки, одержимі похмурим божеством.
Ще двоє злодіїв загинули від одного удару розмитого леза. Альтсін бачив усе виразно, наче над дільницею запалили тисячі ламп. Меч ударив знизу, низько, ріжучи бік першого й відтинаючи йому руку, після чого рух вістря м’яко перейшов в укол, увійшовши в груди другого чоловіка.
І усе за час, коротший за удар хвостом сполоханої риби. Другий різник графа з’явився трохи осторонь, вдаривши низько, в ноги наступного зарізяки, який намагався підстрибнути. Все скінчилося тим, що замість обох стоп він утратив одну. Сила удару розвернула його в повітрі, він приземлився на живіт, проїхавшись обличчям по терасі. Двоє останніх людей Товстого вистрелили, обидва — неточно, обидва померли, перш ніж встигли відкинути арбалети й потягнутися за іншою зброєю.
За три удари серця все закінчилося.
Праведні однаковими рухами стріпнули кров із клинків, однаково переклали мечі до лівиць. Дивлячись на них, Альтсін мав неприємне враження, що спостерігає за маріонетками, які розігрують пантоміму перед невидимою публікою. Майже помічав мотузки, що тягнулися від їх кінцівок і зникали у хмарах.