Роберт Уэйт – Дивовижна історія Мері Стенз (страница 2)
— Як тільки щось з’ясую, одразу ж повідомлю, — відказала вона і вийшла з кімнати.
Дарк присунув до себе наклеєні на аркуш оголошення і знову перебіг їх очима. Тоді зняв телефонну трубку.
— Прошу редактора промислового відділу, — сказав він.
Закуривши сигарету, він став чекати відповіді. Невдовзі у трубці обізвався чоловічий голос.
— Привіт, Дейве, — сказав Дарк. — Слухай, в одній сьгоднішній газеті з’явилося таке оголошення: якийсь фабрикант скуповує бите скло в необмеженій кількості. Можливо, тут варто копнути. Чи не зайшов би ти зараз до мене?
Діставши ствердну відповідь, він поклав трубку й зосереджено почав дивитися на кінчик сигарети.
Розділ другий
“Верстатка” — це невелика пивничка в одному із завулків Фліт-стріт. Назва ця походить від друкарської дошки, на якій компонують газетні шпальти, отож і постійна клієнтура, пивнички складається переважно з редакційного та рекламного люду, що заходить сюди перехилити чйрчйКу. Особливо багато відвідувачів буває тут між третьою та о пів на шосту, коли решту навколишніх пивниць зачинено на перерву.
У пивничці два довгих вузьких бари, що містяться один під одним — на першому поверсі і в підвалі. В кожному — невичерпний запас найрізноманітніших напоїв — від томатного соку до сливовиці; для тих, хто, крім спраги, почуває ще й голод, виставлено тарелі з маслинами, цибулею та корнішонами; а коли вже хто негоден триматися на ногах, до його послуг кілька пошарпаних столиків та стільців. У нижньому барі стоїть телевізор, проте звук у нього завжди вимкнуто, за винятком тих випадків, коли транслюють кінні перегони: бармен Джо приятелює з одним букмекером, добропорядним хлопцем, що сповна виплачує всі виграші. Стіни прикрашено дотепними шаржами на осіб, добре відомих у світі преси; їх малювали провідні газетні карикатуристи. В цьому своєрідному клубі завжди велелюдно, гамірно й весело.
Після чотирьох подвійних порцій джину з тонізуючим напоєм Клайв Роуз трохи розімлів. Його жовта краватка зсунулась набік, хвилясте біляве волосся розкуйовдилось, на тонкому нервовому обличчі заграли рум’янці, а очі заяскріли, мов нерозведений спирт у кришталевій чарці. Навалившись вузькими кощавими грудьми на ріг стойки нижнього бару, він глибоко застромив руки в кишені зелених плисових штанів. На його смугастій шовковій сорочці темніла пляма від джину, що не знати як хлюпнув із склянки, коли він ніс її до рота. Роуз був службовець агентства “Мерріт і Хау” і відповідав за рекламу анонімної косметичної фірми, що замовила серію великих оголошень в “Очевидці”.
Білл Кері, який очолював рекламний відділ “Очевидця”, також спирався на стойку, але його рука, що тримала склянку віскі, навіть після чотирьох подвійних доз анітрохи не тремтіла. Кері був нижчий на зріст, увесь кругленький, привітний і квітучий; його пухке, трошки схоже на поросячий писок обличчя переділяли навпіл великі рудуваті вуса. Волосся, яке ще залишилось у нього на голові, мало виразно темніший колір і облямовувало гладеньку рожеву лисину, наче шорстке волокно кокосового горіха. На ньому був темно-сірий, майже чорний костюм гарного крою та незаймано біла сорочка з бездоганно накрохмаленим комірцем. Синю краватку прикрашали химерні обриси штучних супутників, гаптовані золотистою ниткою. Зовсім недоречними видавалися при цьому вбранні його коричневі замшеві черевики, але то була своєрідна ознака приналежності до рекламної корпорації.
Клайв Роуз сьорбнув джину, тоді поставив склянку і з жартівливою зухвалістю подивився на Кері.
— Запевняю вас, Білле, — мовив він своїм тонким жіночним голосом, — це буде грандіозний, незрівнянний рекламний трюк. Він не може не мати успіху, просто не може.
— Це мені однаково нічого не говорить, — озвався Кері. — Розкажіть, про що саме йдеться… Між нами, звичайно.
— Ха-ха! — Роуз посварився пальцем на співрозмовника. — Не вийде. Сувора таємниця. Нам зовсім ні до чого, щоб якась інша косметична фірма розгадала цю штуку й прибрала її до рук, зрозуміло?
— Зрозуміло, але ж…
— Думаєте, я не збагнув, чого ви запросили мене випити? Ха-ха! Я вас, хлопців з “Очевидця”, добре знаю. Ви завжди все бачите. — Він трохи помовчав, наче про щось міркуючи. — А втім, це краще, аніж не бачити нічого, еге ж? — І тоненько засміявся з власного дотепу.
— Я не прошу вас виказувати таємниці фірми, — з притиском мовив Кері. — Але ж є речі, які рано чи пізно однаково стануть відомі. Коли ця штука й справді.така незвичайна, як ви кажете, про неї скоро знатиме вся Фліт-стріт. То чом би вам не просвітити давнього приятеля? Обіцяю, що й словом не прохоплюся нікому, хто міг би скористатись із цього вам на шкоду.
Роуз заперечливо помахав тендітною рукою.
— Скажіть, — не вгавав Кері, — ваш замовник — це та сама фірма, що вмістила сьогодні оголошення: потрібна невродлива дівчина для участі в косметичному досліді?
— Можливо, — ухильно відповів Роуз і похмуро втупив очі в свою склянку. — Завважте: я не кажу “так”, а тільки “можливо”.
— Отже, невродлива дівчина і цей ваш сенсаційний рекламний трюк мають бути якось пов’язані між собою.
Роуз відсьорбнув із склянки й делікатно облизав губи кінчиком язика.
— Ну, це вже занадто. Невже ви справді гадаєте, Віллє, що я так легко спіймаюся на ваш гачок?
— Як я розумію, — замислено вів далі Кері, — ваш клієнт розробив новий косметичний засіб, який, можливо, й справді чогось вартий. Випробування цього засобу на вродливій жінці навряд чи поліпшить її зовнішність. Щоб довести його ефективність, потрібна звичайна або й зовсім негарна жінка. Здається мені, що саме в цьому й полягатиме трюк: узяти просту, непоказну дівчину, застосувати до неї новий еліксир, чи що воно там є, і, коли наслідки будуть позитивні, розгорнути на цій основі гучну рекламну кампанію.
Роуз поблажливо засміявся.
— Жодна фірма не стане вкладати гроші в таку ризиковану справу. Вам слід би про це знати, Білле. Ця кампанія коштуватиме не менш як сто тисяч фунтів. Вона захопить майже всі столичні й місцеві газети, всі журнали й бюлетні. А також комерційне телебачення — ціла серія хвилинних передач у найкращі вечірні години. Все розраховано наперед, мій любий друже, все до найменших дрібниць. — Він на мить замовк і, підозріливо озирнувшись, прошепотів: — Скажу вам одне лиш слівце, Білле. “Врододій”. “
— Вип’ємо ще по одній, Клайве, — коротко мовив Кері.
Роуз квапливо підхопив свою недопиту склянку й вихилив її до дна.
— Оце ви гарно придумали, друже, — зауважив він. — Саме час промочити горлянку.
Кері дав знак барменові і, коли склянки було наповнено знову, звернув на співрозмовника задумливий погляд, пестячи пальцем свої пишні вуса.
— “Вро-до-дій”, — пробурмотів він, неначе куштував це слово на смак. — Непогано. Поєднання двох слів — “врода” і “чудодій”.
— “Чудодій” у них уже був, — озвався Роуз. — Треба було знайти щось інше, але близьке, щоб показати зв’язок. Цю назву я вигадав сам, і, коли хочете знати, тільки завдяки їй “Мерріт і Хау” дістали це замовлення. Винайти назву для нового виробу запропонували шістьом агентствам. Та жодна не витримала порівняння. От, приміром, “Лиск”. Воно ж годиться хіба що для вакси. А ще одне агентство запропонувало назву “Про”.
— Чому “Про”?
Роуз хихикнув у склянку.
— Отож і я питаю, Білле. Чому, як ви гадаєте?
— Ну, може, вона має наводити на думку, що цей засіб призначено для професіональних акторок, манекенниць тощо.
— А наводить?
— Щиро кажучи, ні. Я навіть уявити собі не можу, щоб пристойна дівчина спитала в крамниці косметичний засіб під назвою “Про”.
— Що таке назва? — промовив Роуз перебільшено патетичним тоном. — Назва — це все, Гарна назва допомагає збути абиякий товар, і навпаки — кепська назва може занапастити найкращий виріб. Асоціативна психологія — не справжнісінька наука, але більшість наших рекламних геніїв про неї і гадки не мають.
Кері відпив із склянки.
— Ви меткий хлопець, Клайве. Вас чекає велике майбутнє А скажіть, цей “Врододій” і справді добрий товар?
— Це не має аніякісінького значення, — відказав Роуз, незграбно махнувши рукою, яку простягнув був до склянки. — Щоб забезпечити йому успіх, цілком досить самої реклами.
— Ви маєте на увазі щось на зразок “раніш — і тепер”? Дві фотографи поряд: на одній — потворна нечупара, на другій — казкова красуня. І підпис: “Коли я відкривала обличчя, всі реготали”. Одна пляшка “Врододію” — і тепер усі прикладають до чола лід, щоб прийти до тями…”
— “Врододій” випускатимуть не в пляшечках, а в тюбиках, — перепинив його Роуз, — але загальну ідею ви вловили. Вся штука в
Кері недовірливо гмукнув.
— А чи не краще було б узяти манекенницю чи акторку, таку, яка б знала, що й до чого?
Роуз допив свій джин і терпляче зітхнув.
— Білле, манекенниць і акторок використовують усі косметичні фірми. А тут зовсім інша річ. Йдеться про справжнє перевтілення. Ми не хочемо, щоб хтось казав, ніби все це просто фокус. Тим-то й шукаємо просту, нічим не примітну дівчину, яка навіть уявлення не має про такі речі. А потім зробимо її красунею. Справжньою, природною красунею.