Роберт Шекли – Фантастика Всесвіту. Випуск 4 (страница 40)

— Так сказано в Святому Письмі. Цим знаком позначено всіх апостолів сатани.

— Але в нього немає знака!..

— «Хто має розуміння, той нехай злічить число звіра… число його — шістсот шістдесят шість», — говорить Одкровення.

— Кажу ж вам, нема в нього такого знака!

— Не може не бути.

— Та я ж сам його купав. Я знаю кожну цяточку його тіла.

— Знак не на відкритому тілі. Шукайте його під волоссям. Адже хлопчик народився з буйною чупринкою, хіба не так?

Торн пригадав ту хвилину, коли вперше побачив немовля. Пригадав і те, що дуже здивувався, побачивши, яке в нього довге й густе волосся.

— Поголіть йому голову, — порадив Бугенгаген, — і ви побачите під волоссям цей знак.

Торн заплющив очі й схилив голову на руки.

— Від самого початку ви повинні позбутися найменших вагань.

Торн похитав головою. Душа його не приймала такого.

— Ви маєте якісь сумніви щодо цього? — спитав Бугенгаген.

— Не знаю… — зітхнув Торн.

Старий відхилився назад і пильно поглянув на нього.

— Ненароджену дитину вбито, як і було проречено. Ваша дружина загинула…

— Але ж і це — дитина!

— Вам потрібні ще якісь докази?

— Так.

— То ви їх матимете, — сказав Бугенгаген. — Але затямте: вам належить вірити. Без віри ви не здужаєте. Якщо засумніваєтесь, вони здолають вас.

— Вони?

— Ви казали, в домі є якась жінка… Прислуга, що доглядає дитину.

— Еге ж, місіс Бейлок…

Старий наморщив лоба, а тоді кивнув головою, неначе щось пригадавши.

— Насправді її звуть Баалок. Це затята прислужниця диявола. Вона ні перед чим не зупиниться, аби перешкодити вам учинити святе діло.

Обидва почули звук ходи, що долинув з переходу, і замовкли. З темряви повільно виступив Дженнінгс, вочевидь уражений чимось над усяку міру.

— Там тисячі кістяків… — прошепотів він.

— Сім тисяч, — уточнив Бугенгаген.

— Що тут сталося?

— Мегіддо — місце, де був Армагеддон. Кінець світу.

Дженнінгс ступив уперед, і досі трусячись від побаченого.

— Ви хочете сказати… він уже був?..

— Так, — відповів старий. — І ще не раз буде. — Й з цими словами простяг пакунок з кинджалами Торнові.

— Той спробував ухилитись, але Бугенгаген майже силоміць вклав пакунка йому в руку, і, коли Торн підводився, очі їхні зустрілись.

— Я прожив дуже довге життя, — уривистим голосом промовив старий. — Тепер молю Бога, щоб воно не пішло намарне.

Торн мовчки повернувся і вслід за Дженнінгсом ступив у темний перехід, яким вони дісталися сюди. Він лише раз озирнувся, але печери вже не побачив. Не видно було й світла — все позаду поглинула темрява.

Не озиваючись один до одного, вони йшли старими єрусалимськими вулицями. Торн міцно стискав у руці матер’яний пакунок. Настрій у нього був пригнічений, і він простував, мов автомат, утупивши очі перед себе й ні на що не зважаючи. Дженнінгс спробував був розпитувати його, але Торн не відповідав. Коли вони ввійшли у вузький провулок, де була якась будова, Дженнінгс підступив до Торна мало не впритул і, намагаючись перекрити гуркіт механізмів, закричав:

— Та послухайте ж! Я хочу знати, що сказав вам старий! Маю я на це право чи ні?

Але Торн лише наддав ходи, немов бажаючи позбутися супутника.

— Торне! Я хочу знати, що він сказав! — Дженнінгс наздогнав його і схопив за рукав. — Ви чуєте? Я ж бо не сторонній! Це я знайшов його!

Торн нараз зупинився і поглянув просто в вічі Дженнінгсові.

— Атож, ваша правда. Це ви знайшли нас усіх!

— Що ви хочете цим сказати?

— Це ви весь час торочите, ніби все воно достеменно так. Ви геть заморочили мене цією маячнею…

— Стривайте-но…

— Ви наробили тих фотографій!..

— Та постривайте ж!..

— Ви притягли мене сюди!..

— Яка вас муха вкусила?

— …А я навіть не знаю, хто ви є насправді!

Торн випручавсь і вже рушив був геть, але Дженнінгс знову шарпнув його до себе.

— А тепер постривайте хвилину й послухайте, що скажу я!

— Я вже досить наслухався.

— Я ж хочу вам допомогти!

— Годі!

Вони дивились просто у вічі один одному. Торна аж трусило від люті.

— Подумати тільки, що я міг такому повірити! Повірити!

— Торне…

— А цей ваш дідуган — усього-на-всього дешевий штукар, що промишляє ножами.

— Про що ви говорите?

Торн помахав перед ним пакунком.

— Отут — ножі! Зброя! Він хоче, щоб я зарізав хлопчика!

Убив дитину!

— Він не дитина!

— Він дитина!