Роберт Шекли – Фантастика Всесвіту. Випуск 4 (страница 31)

— Три роки тому. Багато людей загинуло.

Вони заплатили таксистові й попросили його почекати їх. Спершу той почав був відмовлятись, але потім, роздивившись, скільки йому дали, охоче погодився. Каліченою італійською Торн сяк-так пояснив йому, що вони хотіли б, щоб він лишався при них весь час, поки вони будуть у Римі. Водій сказав, що на хвилинку від’їде й зателефонує дружині, а тоді повернеться.

У лікарні їх чекало розчарування. Була вже пізня ніч, і начальство мало з’явитися тільки вранці. Дженнінгс подався шукати бодай кого-небудь, а тим часом Торн зустрів черницю, яка говорила по-англійському, і вона підтвердила, що три роки тому велика пожежа зруйнувала лікарню дощенту.

— Ну не могло ж геть усе згоріти, — заперечив Торн. — Були ж архіви, записи. Вони мали б зберегтися.

— Мене тоді тут ще не було, — насилу добираючи англійські слова, пояснила черниця. — Але люди кажуть, що вогонь знищив усе.

— А може, якісь папери зберігалися десь-інде?

— Цього я не знаю.

Торн був у розпачі, а черниця тільки знизала плечима, даючи зрозуміти, що більш нічого сказати не може.

— Слухайте, — знов звернувся до неї Торн. — Це дуже важливо для мене. Я всиновив тут дитину, і мені потрібні відомості про її народження.

— Тут не буває всиновлень.

— Одне було. Власне, це було не зовсім звичайне всиновлення…

— Ви помиляєтесь. Усі такі справи проходять через управління соціальної опіки.

— У вас зберігаються записи про народження? Відомості про дітей, що народилися в цій лікарні?

— Ну звісно.

— Може, якщо я назву дату…

— Марна праця, — перебив його Дженнінгс. Він підійшов до Торна, і той побачив на його обличчі вираз крайньої безнадії. — Пожежа почалася саме в приміщенні, де зберігалися документи. У підвалі. І всі ті папери спалахнули, як смолоскип. Потім вогонь пішов угору сходами. А найбільше пекло було на третьому поверсі.

— На третьому?

— У пологовому відділенні, — кивнув головою Дженнінгс. — Там лишився тільки попіл.

Торн понурив голову й важко прихилився до стіни.

— Ви вже вибачайте… — мовила черниця.

— Заждіть, — попросив її Торн. — А обслуга? Хто-небудь же напевне вижив.

— Так. Але дуже мало.

— Тут був один ставний чоловік. Священик. Справжній богатир.

— Його звали Спіллето?

— Так, — стрепенувся Торн. — Спіллето.

— Він був тут найголовніший, — сказала черниця.

— Так, так. То він…

— Він вижив.

У душі в Торна спалахнула надія.

— Він тепер тут?

— Ні.

— А де він?

— У монастирі в Субіако. Багатьох потерпілих від пожежі одвезли туди. Багато хто там і помер. Але він вижив. Пригадую, хтось казав, що це було справжнє чудо. Цебто що він лишився жити. Він був на третьому поверсі, в самісінькому пеклі.

— Субіако? — перепитав Дженнінгс.

Черниця кивнула головою.

— Так. Монастир Сан-Бенедетто.

Квапливо повернувшись до машини, Торн і Дженнінгс одразу вхопилися за карту. Містечко Субіако було на південному краю Італії, і, щоб дістатися туди, довелося б їхати машиною всю решту ночі. Таксист почав був відмовлятись, але йому пообіцяли щедру плату й накреслили на карті маршрут червоним олівцем, щоб він спокійно їхав, поки вони спатимуть. Але обидва були надто збуджені, щоб заснути. Натомість вони знову взялися до книжок, напружуючи зір у тьмяному світлі акумуляторної лампочки в салоні. Таксі мчало їх нічною Італією.

— Ах ти ж чорт! — пошепки вигукнув Дженнінгс, не підводячи очей від Біблії. — Ось воно!

— Що там таке?

— Усе це є в Біблії. В Одкровенні святого Іоана. Коли євреї повернуться на Святу Землю…

— Так-так, про це він і казав, — збуджено перебив його Торн. — Тільки віршами. «Як знов єврей Сіон посяде…» Потім щось там про знак небесний…

— І це тут є, — сказав Дженнінгс, розгортаючи закладену сторінку в іншій книжці. — Зорепад і нове піднесення Римської імперії. За такого збігу обставин може народитися Антихрист. Власний син сатани.

Машина мчала далі, а вони не полишали своїх книжок. Торн видобув з портфеля тлумачні тексти, що ними послуговувався, готуючи промову з біблійними цитатами. Там усе було чітко й зрозуміло роз’яснено, і тепер вони остаточно розібралися в символах Святого Письма.

— Отже, євреї повернулися на свою прабатьківщину, — підсумував Дженнінгс, коли надворі вже почало розвиднятися. — І зорепад також був. А щодо Римської імперії, то деякі автори вважають, що її нове піднесення слід розуміти як утворення Спільного ринку.

— Не зовсім переконливо, — замислено зауважив Торн.

— А як щодо цього?.. — спитав Дженнінгс, розгортаючи котрусь із своїх книжок. — «І з’явиться він з пучини морської…»

— Та це ж знов-таки наче з віршів Тассоне. — Торн напружено силкувався пригадати. — «Звірюка зрине із пучини… На брата брат з мечем повстане…» Саме так там було.

— То він шпарив тими віршами просто з Одкровення. Там і про братовбивчу війну є.

— «На брата брат з мечем повстане…» — Торн намагався пригадати далі.

— Ось тут пояснення, Торне, — сказав Дженнінгс, розгортаючи ще одну книжку. — Тут говориться, що на зборах представників міжнародної організації теологічних наук було ухвалено трактувати оту «морську пучину» як світ політики. Адже в цьому морі безнастанно виникають всілякі заворушення та перевороти. — Дженнінгс подивився просто в очі Торнові. — Син сатани об’явиться в світі політики, — твердо промовив він.

Торн нічого не відповів. Він дивився у вікно, за яким займався новий день.

Монастир Сан-Бенедетто був наполовину зруйнований, однак і тепер ця величезна фортеця зберегла свій могутній і грізний вигляд. Вона століттями стояла тут, на півдні Італії, і витримала не одну облогу. Під час другої світової війни німці захопили монастир під якийсь свій штаб і перестріляли в ньому всіх ченців. А в 1946 році самі італійці обстріляли фортецю з мінометів, неначе на знак помсти за те зло, що діялося серед її мурів.

Але й зазнавши багатьох випробувань, Сан-Бенедетто і далі залишався священним місцем. Він велично підносився на високому пагорбі, і мури його ввібрали в себе відгомін незліченних молитов, що лунали тут протягом багатьох віків.

Коли невеличке, заляпане грязюкою таксі під’їхало до зовнішнього муру монастиря, виявилося, що пасажири сплять, і водієві довелося будити їх.

— Синьйори!

Торн заворушився. Дженнінгс спустив бічну шибу, визирнув надвір і вдихнув повні груди свіжого ранкового повітря.

— Сан-Бенедетто, — буркнув стомлений водій.

Торн протер очі й побачив на тлі червонястого вранішнього неба величні обриси монастиря.

— Ти диви… — мало не побожно прошепотів Дженнінгс.

— Може б, під’їхати ближче? — спитав Торн.

Таксист заперечливо крутнув головою.

— Мабуть, не можна, — виснував Дженнінгс.

Полишивши водія відсиплятися, вони рушили далі пішки й невдовзі опинилися серед гінкої, аж до пояса, і важкої від роси трави, що враз промочила до рубця їхній одяг. Аж ніяк не придатний до таких прогулянок, він лип до тіла, заважав іти, і вони насилу посувалися вперед. Засапаний Дженнінгс на хвильку спинився, підніс до очей камеру й зробив з десяток знімків.

— Аж очам не віриться, — прошепотів він. — Просто не віриться, хай йому чорт!

Торн нетерпляче озирнувся, і Дженнінгс підтюпцем наздогнав його. Далі вони йшли поряд, чуючи тільки власний важкий віддих та віддалені звуки співу, що, наче стогін, линули з боку монастиря.