Ренсом Риггз – Бібліотека душ (страница 34)

— Так, — кивком підтвердив він. — Вважалося, що дивні душі надто цінні і їх надто мало, щоб марнувати їх, закопуючи разом з тілом у землю. Тож натомість наприкінці життя ми повинні були здійснити паломництво в Бібліотеку, де наші душі зберігатимуть для майбутнього використання іншими. Навіть у справах духовних ми, дивні, завжди були скупенькі.

— Перший закон термодинаміки, — сказав я.

Не розуміючи, Бентам кліпнув очима.

— Матерію не можна ні створити, ні знищити. Чи, в цьому випадку, душі. — (Часом я й сам дивуюся, коли виявляється, що я щось пам’ятаю зі школи.)

— Напевно, принцип той самий, — сказав Бентам. — Стародавні люди вірили, що людству доступна лише обмежена кількість дивних душ і коли народжувався хтось дивний, то він чи вона одержували душу на руки так, як я можу взяти книжку з бібліотеки. — Він обвів рукою полиці навколо нас. — Але коли твій період життя… твій термін, відведений на читання… добігав кінця, душу потрібно було повернути.

Бентам жестом показав Еммі, що вона може розповідати далі.

— Будь ласка, продовжуй.

— Отже, — повела далі Емма, — була ця Бібліотека. Я завжди уявляла її сповненою прекрасних осяйних томів, і в кожному містилася дивна душа. Тисячі років люди брали звідти душі, повертали їх перед смертю, і все було в ажурі. А потім одного дня хтось дотумкав, що в Бібліотеку можна залізти, навіть якщо ти не збираєшся вмирати. І він таки туди заліз і пограбував її. Він викрав наймогутніші душі, які тільки зміг знайти, а потім використав їх, щоб посіяти хаос і руйнування. — Емма глянула на Бентама. — Правильно?

— Якщо брати до уваги тільки факти, то правильно, а от артистизм викладу кульгає, — зізнався Бентам.

— Використав їх? — перепитав я. — Але як?

— Поєднавши їхню силу зі своєю, — пояснив Бентам. — Врешті- решт вартові Бібліотеки вбили грабіжника, забрали вкрадені душі й відновили зруйнований порядок. Але джина, так би мовити, вже було випущено з пляшки. Знаття про те, що Бібліотеку можна пограбувати, мов отрута, швидко просочилося в наше суспільство. Той, хто контролював Бібліотеку, міг здобути владу над усім царством дивних, і невдовзі було вкрадено ще більше душ. Настали темні часи, коли затруєні жагою влади розв’язували один проти одного епічні битви за владу над Абатоном і Бібліотекою душ. Багато дивних згинуло у тих війнах. Земля була випалена дощенту. Скрізь панували голод і чума, а тим часом дивні, що володіли такою владою, яку годі осягнути розумом, розправлялися одне з одним за допомогою потопів і блискавок. Ось звідки пішли міфи звичайних про богів, які боролися за першість у небі. Їхня «Битва титанів» була насправді нашою битвою за Бібліотеку душ.

— А хіба ви самі не казали, що ця історія вигадана? — спитав я.

— Я саме до цього дійшов. — Бентам розвернувся до Німа, котрий тупцяв поряд, переминаючись із ноги на ногу. — Німе, ти можеш іти. Ми вже вдосталь напилися чаю.

— Пробачте, пане, я не хотів підслуховувати, пане, просто це мій улюблений фрагмент.

— Тоді сядь!

Усівшись на підлогу, Нім схрестив ноги й підпер підборіддя долонями.

— Як я вже казав, на нетривалий, проте жахливий період наш народ спіткали біди й руйнування. Влада над Бібліотекою часто переходила з одних рук до інших, і це супроводжувалося кровопролитними битвами. А тоді одного дня все припинилося. Самопроголошеного короля Абатона вбили в бою, і його вбивця пішов у Бібліотеку, щоб узяти її під свій контроль. Але він її не знайшов. Контур несподівано зник.

— Зник? — не повірив я.

— Учора був, а сьогодні нема, — сказала Емма.

— Пуфф, — докинув Нім.

— За легендою, Бібліотека душ розташовувалася на пагорбах стародавнього міста Абатон. Та коли претендент на королівський престол прибув, щоб забрати свій приз, Бібліотека щезла. А разом з нею — саме місто. Щезли, наче їх і не було. На їхньому місці розстилалася погідна зелена лука.

— Здуріти можна, — сказав я.

— Але це порожні вигадки, — нагадала Емма. — Стара казка, от і все.

— «Легенда про загублений контур», — прочитав я на сторінці, на якій була розгорнута книга в моїх руках.

— Можливо, ми ніколи не знатимемо напевно, існував Абатон чи ні, — губи Бентама розтяглися в усмішці сфінкса. — Інакше це була б не легенда. Але, як у випадку переказів про закопані скарби, легендарність цієї історії не заважала людям шукати його протягом століть. Подейкують, що сам Перплексус Аномалус багато років свого життя присвятив полюванню на загублений контур Абатона. Саме так він і знайшов усі ті контури, які в подальшому з’явилися на його уславлених мапах.

— Я цього не знала, — здивувалася Емма. — Усе-таки щось добре з цієї гонитви вийшло.

— І щось дуже погане також, — додав Бентам. — Мій брат теж повірив у цю легенду. А я по-дурному не звернув уваги на цю слабкість — а коли зрозумів, що ця легенда повністю підпорядкувала його собі, було вже запізно. На той час мій харизматичний братик переконав нашу маленьку армію молодих рекрутів, що історія правдива. Абатон існує. Бібліотеку душ можна віднайти. Перплексус підібрався був дуже близько, сказав він їм, тож лишається тільки довершити його роботу. І тоді могутня й небезпечна сила, що в ній міститься, буде належати нам. Їм.

Я надто довго вичікував, і цей задум почав роз’їдати його, мов рак. Вони все шукали й шукали загублений контур, вирушали в експедицію за експедицією, і кожна невдача тільки підсилювала їхній запал. Про мету об’єднати царство дивних було забуто. Усе, чого прагнув мій брат, — владарювати над ним, як ті охочі стати богами в старовину. А коли я кинув йому виклик і спробував перебрати на себе контроль над машиною, яку сам побудував, він оббрехав мене, назвавши зрадником, нацькував на мене інших і замкнув у темниці.

Бентам так сильно стиснув свого ціпка, наче дуже хотів скрутити комусь в’язи. А коли підвів на нас очі, його виснажене обличчя було блідим, як маска смерті.

— Напевно, ви вже здогадалися, як його звуть.

Я метнув погляд на Емму. Її очі були круглими, як повний місяць. І ми промовили разом:

— Коул.

Бентам кивнув.

— Його справжнє ім’я — Джек.

Емма нахилилася до нього вперед.

— Тоді ваша сестра…

— Моя сестра — Альма Сапсан.

Мов громом уражені, ми витріщилися на Бентама. Невже чоловік, який сидів тієї миті перед нами, — справді брат пані Сапсан? Я знав, що їх у неї двоє, раз чи два вона згадувала про них у розмові, навіть хлоп’ячі фотки мені показувала. А ще історію розказала, про те, що вони шукали безсмертя і в 1908 році це призвело до катастрофи. Вони та їхні послідовники перетворилися на порожняків, а потім — на витворів, яких ми знали й боялися. Але жодного брата вона не називала на ім’я, і її розповідь мало нагадувала ту історію, яку щойно розказав нам Бентам.

— Якщо ви кажете правду, — промовив я, — тоді ви, напевно, витвір.

У Німа відвисла щелепа.

— Пан Бентам — не витвір! — Він уже ладен був підвестися й захищати честь господаря, але Бентам махнув на нього рукою.

— Німе, все гаразд. Вони чули тільки Альмин варіант. Однак у її знаннях є прогалини.

— Я не чую, щоб ви заперечували, — зауважила Емма.

— Я не витвір, — відрізав Бентам. Він не звик, щоб його допитували такі, як ми, і крізь його світський полиск почали протикатися шпичаки гордості.

— Тоді, можливо, ви не заперечуватимете, якщо ми перевіримо, — сказав я, — просто щоб переконатися…

— Анітрохи. — Спираючись на ціпок, Бентам підвівся й пошкутильгав до нейтрального простору між нашими канапами. Пі-Ті стало трохи цікаво, що відбувається, і він підвів голову, а Нім демонстративно розвернувся спиною, сердитий, що його господар мусить зазнати таких принижень.

Ми зустрілися з Бентамом на килимі. Він трохи нахилився, щоб ми не мусили ставати навшпиньки (він був навдивовижу високим), і терпляче чекав, поки ми обдивлялися його очі, шукаючи там ознак контактних лінз чи іншого обману. Білки очей у нього були жахливо налиті кров’ю, неначе він уже багато днів не спав. Але більше нічого підозрілого ми не помітили.

І відійшли назад.

— Гаразд, ви не витвір, — констатував я. — Але це означає, що ви не можете бути Коуловим братом.

— На жаль, ви відштовхуєтеся від хибних засновків, — відповів він. — Я відповідальний за те, що мій брат і його послідовники перетворилися на порожняків, але сам я порожняком не став.

— Ви зробили порожняків? — жахнулася Емма. — Навіщо?!

Відвернувшись, Бентам подивився на вогонь.

— То була жахлива помилка. Нещасний випадок. — Ми чекали його пояснень. Але, здавалося, йому величезних зусиль коштувало витягти цю розповідь з того закамарку душі, в якому він її ховав. — Я винен у тому, що так довго дозволяв подіям іти своєю чергою, — важко зітхнувши, промовив він. — Я все переконував себе в тому, що мій брат не такий небезпечний, яким здається. І тільки після того, як він мене ув’язнив і вже було запізно щось робити, я збагнув, як я помилявся.

Він підступив ближче до тепла вогнища й став на коліна, щоб попестити широке ведмеже черево і запустити пальці в густу шерсть.

— Я розумів, що Джека потрібно спинити. Не лише задля мого власного добра. І не тому, що він міг колись знайти Бібліотеку душ, а це було небезпечно. Ні, бо очевидно було, що його амбіції тепер сягали набагато далі. Місяцями він муштрував наших рекрутів і перетворив їх на солдатів, виконавців волі небезпечного політичного руху. А себе призначив на роль аутсайдера, що бореться за те, щоб вирвати контроль над нашим суспільством з рук імбрин з їхнім «інфантилізаційним впливом», як він це називав.