Ребекка Куанг – Республіка Дракона (страница 8)

Жинь дивилася на них і не могла дібрати слів. Вона думала, що знала, що скаже їм. А тепер хотілося тільки плакати.

— Зійди і сяй, — нарешті озвався Жамса. Він штовхнув стілець, щоб вона сіла. — Їсти хочеш? Вигляд у тебе кепський.

Жинь кліпнула. Слова вирвалися з її вуст сиплим шепотом:

— Я лише хотіла сказати…

— Не треба, — промовив Бадзі.

— Але я лише…

— Не треба, — повторив Бадзі. — Я знаю, це важко. Зрештою ти впораєшся. Алтань упорався.

Суні кивнув у мовчазній згоді.

Жинь ще дужче схотілося заплакати.

— Сідай, — люб’язно запропонував Жамса. — З’їж щось.

Жинь поплелася в куток і спробувала незграбно наповнити собі миску. Вівсянка хлюпнула з ложки на палубу. Жинь підійшла до столу, але підлога під ногами досі хиталася. Важко дихаючи, Жинь упала на стілець.

Ніхто цього не прокоментував.

Жинь визирнула крізь ілюмінатор. Вони з неймовірною швидкістю мчали неспокійними водами. Землі ніде видно не було. Хвилі перекочувалися під дощатим настилом. Жинь відчула, як її починає млоїти.

— Ми хоча б дістали Яна Юаньфу? — запитала вона після паузи.

Бадзі кивнув:

— Суні зняв його в метушні. Тріснув головою об стіну й кинув тіло в океан, поки його охоронці займалися Дадзі й намагалися загребти нас. Гадаю, врешті диверсійна тактика спрацювала. Ми хотіли розповісти тобі, але ти була, гм, недієздатна.

— Ти була мовби несповна розуму, — додав Жамса. — Хихотіла, качаючись на підлозі.

— Зрозуміло, — промовила Жинь. — І тепер ми повертаємося в Анькхілуунь?

— Якомога швидше. За нами женеться вся Імперська варта, але сумніваюся, що вони підуть на територію Моаґ.

— Логічно, — пробурмотіла Жинь, копирсаючись ложкою у вівсянці.

Жамса говорив правду щодо плісняви. Зеленкувато-чорні вкрап­лення були такі великі, що майже вся страва здавалася неїстівною. У Жинь закрутило в шлунку, і вона відштовхнула миску.

Решта сиділи за столом, метушилися, кліпали й перезиралися, намагаючись не дивитися їй у вічі.

— Я чула, що Енькі з Унеґенем пішли, — сказала вона.

На це присутні відреагували порожніми поглядами і знизуванням плечей.

Жинь глибоко вдихнула:

— Тож я гадаю… Я хотіла сказати, що…

Бадзі перебив її, не давши договорити:

— Ми нікуди не підемо.

— Але ви…

— Не люблю, коли мені брешуть. І ненавиджу, коли мене продають. Дадзі заслужила відплату. Я розглядаю все це під таким кутом, маленька спірлійко. Тобі не варто непокоїтися, що я дезертирую.

Жинь глянула на присутніх за столом.

— А що ж решта?

— Алтань заслуговував кращої долі, — просто сказав Суні, немовби цього достатньо.

— А тобі не обов’язково залишатися тут. — Жинь повернулася до Жамси. Юного, невинного, крихітного, чудового й небезпечного Жамси. Вона хотіла переконатися, що він лишиться з нею, але знала, що просити про це егоїстично. — Я мала на увазі, що тобі не варто.

Жамса пошкріб по денці миски. Розмова немовби була йому зовсім не цікава.

— Як на мене, якщо я подамся деінде, то там буде нудно.

— Але ж ти лише дитина.

— Та пішла ти. — Він покопирсався в роті маленьким пальчиком, витягуючи щось застрягле за кутніми зубами. — Зрозумій, що ми вбивці. Якщо все життя займатися якоюсь справою, то зупинитися дуже важко.

— До того ж наш єдиний варіант — в’язниця у Баґхрі, — сказав Бадзі.

— Ненавиджу Баґхру.

Жинь згадала, що ніхто в Цике не мав гарних стосунків з нікарськими органами правопорядку. Як і з цивілізованим су­спільством.

Аратша був родом із невеличкого селища в провінції Змії, у якому селяни поклонялися місцевому річковому богу, що мав захищати їх від повеней. Аратша, новачок у культі річкового бога, став першим шаманом за багато поколінь, якому вдалося здійснити те, про що заявляли його предки. У процесі він випадково потопив двох дівчаток. Ті ж таки селяни, які славили його облудних учителів, засудили Аратшу до смерті, але Туйр, колишній командир Цике, завербував його до Нічного замку.

Жамса народився в родині алхіміків, які виготовляли порох для Міліції. Через випадковий вибух неподалік палацу загинули його батьки, а сам Жамса втратив око й опинився в горезвісній в’язниці в Баґхрі за участь у змові з метою замаху на життя Імператриці. Згодом Туйр витягнув його, щоб натомість він виготовляв зброю для Цике.

Про Бадзі й Суні Жинь знала небагато. Лише те, що вони обоє колись були студентами Сінеґарда й вивчали курс вірувань. Вона знала, що їх відрахували, коли все пішло шкереберть. І що вони опинилися в Баґхрі. Жоден не волів розповідати більше.

Близнюки Чаґхань і Цара видавалися не менш загадковими. Імперія не була для них батьківщиною. Вони розмовляли нікарською з ритмічним акцентом вихідців із Внутрішніх держав. Але коли їх питали про рідний дім, вони обмежувалися туманними фразами: «Рідний дім дуже далеко», «Дім у Нічному замку».

Жинь розуміла, що вони намагалися сказати. Як і решті, їм просто нікуди було йти.

— Що таке? — запитав Бадзі. — Говориш так, немовби хочеш, щоб ми пішли.

— Зовсім ні, — озвалася Жинь. — Я просто… не можу змусити його зникнути. Я боюся.

— Чого?

— Боюся, що пораню вас. Адлаґа — ще не кінець. Я не можу змусити Фенікса зникнути, не можу змусити його зупинитись і…

— Бо ти ще новачок у цьому, — перебив її Бадзі.

Він говорив м’яко. Як він може бути таким добрим?

— Ми всі такі були, — продовжив він. — Боги хочуть користуватися твоїм тілом постійно. І тобі здається, що ти ось-ось збожеволієш, здається, що настала мить, коли ти зламаєшся, але цього не станеться.

— Звідки тобі знати?

— Бо з кожним разом стає легше. Зрештою ти навчишся існувати на краю прірви безумства.

— Але я не можу обіцяти, що не…

— Ти цього не зробиш. І ми знову підемо за Дадзі. І робитимемо нові спроби, знову і знову, стільки разів, скільки потрібно, доки вона помре. Туйр не поставив на нас хрест. А ми не поставимо хрест на тобі. Ось чому Цике досі існують.

Вражена Жинь не відводила очей від Бадзі. На це вона не заслуговує. Це не дружба. На дружбу вона не заслуговує. Це не відданість. На відданість вона заслуговує ще менше. Але це дух товариства, узи, які виникли через спільну зраду. Імператриця продала їх Федерації заради власної вигоди, і жоден з них не заспокоїться, доки річки не почервоніють від крові Дадзі.

— Не знаю, що й сказати.

— Тоді просто заткнись і більше не будь стервочкою. — Жамса знову підштовхнув до неї миску. — Їж свою вівсянку. Пліснява поживна.

На бухту Омонод опустилася ніч. Під покровом темряви «Буревісник» мчав уздовж узбережжя, підбурений такою могутньою шаманічною силою, що вже за лічені години відірвався від переслідувачів Імперії. Цике розійшлися: Цара і Чаґхань — до своєї каюти, де проводили майже весь час, уникаючи інших; Суні і Жамса — на горішню палубу нести нічну варту; Бадзі — до свого гамака в основній спальні.

Жинь замкнулася в своїй каюті, щоб вести ментальний бій з богом.

Часу в неї було небагато. Дія лаундануму майже скінчилася. Вона підперла ручку дверей стільцем, сіла на підлогу, затиснула голову колінами й чекала, доки почує голос бога.

Чекала повернення в той стан, у якому Фенікс хотів абсолютного контролю й перекрикував її думки, аж доки вона корилася.

Цього разу вона крикне у відповідь.