Ребекка Куанг – Республіка Дракона (страница 35)

— Ми не закінчили розмовляти, — сказала Дадзі.

— Я закінчила слухати, — просичала Жинь крізь зціплені зуби.

— Розслабся. Я привела тебе сюди не для того, щоб убити. Ти козир, один із небагатьох, які в мене ще лишилися. Було б нерозумно тебе позбутися.

Дадзі стала перед нею — і тепер вони стояли лице до лиця. Жинь квапливо відвела очі.

— Ти воюєш не з тим ворогом, любонько, — сказала Імператриця. — Хіба ж не бачиш?

Піт цівками стікав Жинь по шиї від того, що вона намагалася скинути пута Дадзі.

— Що Вейсжа тобі пообіцяв? Ти не могла не знати, що тебе використовують. Воно того варте? Гроші? Житло? Ні… Сумніваюся, що тебе можна спокусити матеріальними обіцянками, — Дадзі постукотіла по напомаджених вустах нафарбованими нігтями. — Ні… Тільки не кажи, що ти віриш йому. Він сказав, що дасть тобі демократію? І ти купилася?

— Він сказав, що скине вас, — прошепотіла Жинь. — І цього мені достатньо.

— Невже ти в це віриш? — зітхнула Дадзі. — І ким ти мене заміниш? Нікарці не готові до демократії. Вони вівці. Жорстокі, неосвічені дурні. Їм потрібно говорити, що робити, навіть якщо це означає тиранію. Якщо Вейсжа візьме цей народ, то сам ним і правитиме. Люди не знатимуть, за кого голосувати. Вони навіть не розуміють, що означає голосувати. І вже напевно не знають, що для них ліпше.

— І ви теж, — сказала Жинь. — Ви прирекли на смерть тисячі нікарців. Самі запросили муґенців і продали їм Цике.

На її подив, Дадзі розсміялася.

— То он у що ти віриш? Не можна вірити всьому, що чуєш.

— У Шіро не було причин брехати. Я знаю, що ви зробили.

— Ти нічого не розумієш. Я десятиліттями докладала зусиль, щоб зберегти цю Імперію недоторканною. Гадаєш, я хотіла цієї війни?

— Гадаю, що принаймні половину цієї країни ви використали.

— Я зробила виважену жертву. Під час останнього вторгнення Федерації Воєначальники діяли під приводом Імператора Дракона. А тепер він мертвий. Федерація готувалася до третього вторгнення. І хай би що я зробила, вони збиралися напасти, а ми зовсім не такі сильні, щоб дати відсіч. Тому я й порушила мир. Їм діставався схід за умови, що центральна частина держави лишиться вільною.

— Тож ми були лише частково окуповані, — пхикнула Жинь. — І ви це називаєте правлінням державою?

— Окуповані? Ненадовго. Іноді найкраща оборона — вдавана мовчазна згода. У мене був план. Я зблизилася б із Рьохаєм. Завоювала б його довіру. Спокусила б фальшивим самовдоволенням. А тоді вбила б його. Але тим часом, поки їхні сили непереможні, я підігравала б їм. Я робила все необхідне, щоб цей народ вижив.

— Вижив лише задля того, щоб померти в руках муґенців.

Голос Дадзі пожорсткішав:

— Не будь такою наївною. А що ти зробила б, знаючи, що війна неминуча? Кого б рятувала?

— А що, на вашу думку, ми збиралися робити? — із натиском запитала Жинь. — Невже ви думаєте, що ми просто лягли б і дозволили їм руйнувати наші землі?

— Краще правити частиною імперії, аніж не мати її взагалі.

— Ви прирекли мільйони наших людей на смерть.

— Я намагалася вас врятувати. Без мене жорстокість муґенців спричинила б удесятеро серйозніші руйнування…

— Без вас ми принаймні мали б вибір!

— Вибору не було б. Гадаєш, нікарці такі безкорисливі? А якби ти попросила ціле селище покинути свої домівки, щоб тисячі інших уціліли? Вони це зробили б? Нікарці егоїстичні. Уся ця країна егоїстична. Люди егоїстичні. Провінції завжди були такі до біса парафіяльні, не здатні бачити далі власних обмежених інтересів, щоб почати бодай якісь спільні дії. Ти чула тих ідіотів. Я дозволила тобі дивитися не просто так. Я не можу працювати з цими Воєначальниками. Ці дурні не слухають.

Насамкінець голос Дадзі затремтів, лише трохи й на мить, але Жинь почула.

І тієї миті вона побачила, що ховається під маскою холодної впевненої краси, — Жинь побачила Су Дадзі такою, якою вона могла бути насправді: не невразливою Імператрицею, не віроломним чудовиськом, а жінкою, яка керує країною, не вміючи нею керувати.

«Вона слабка, — усвідомила Жинь. — Вона воліла б контролювати Воєначальників, але їй це не до снаги».

Бо якби Дадзі могла переконати Воєначальників іти за своїми бажаннями, то вже це зробила б. Вона поклала б край системі Воєначальників і замінила б провінційну керівну верхівку гілками імперського уряду. Але вона лишила їх, бо була не настільки сильна, щоб їх витіснити. Вона була лише однією жінкою. І не змогла б вистояти проти їхніх об’єднаних військ. Вона просто заледве втримувала владу в руках, та й то завдяки останнім крихтам спадку Другої Макової війни.

А тепер Федерації не стало, тепер у Воєначальників більше не було причин боятись, і цілком імовірно, що провінції усвідомлять: Дадзі їм не потрібна.

Не схоже, що Дадзі брехала. Але навіть якщо вона й каже правду, це нічого не змінює.

Дадзі продала Цике Федерації. Дадзі стала причиною смерті Алтаня. Лише ці дві події мали значення.

— Ця Імперія розвалюється на шматки, — з тривогою промовила Дадзі. — Вона слабне, і ти це бачиш. А якщо ми підкоримо Воєначальників нашій волі? Тільки уяви, чого ти зможеш досягти під моїм командуванням, — вона накрила щоку Жинь долонею і прихилися до неї ближче. — Тобі ще стільки всього треба дізнатися, і я можу тебе навчити.

Жинь відкусила б Дадзі пальці, якби могла ворухнути го­ловою.

— Ви нічого мене не навчите.

— Не будь дурепою. Я тобі потрібна. Ти ж відчуваєш цей поклик? Він пожирає тебе. Твій розум тобі не належить.

Жинь відсахнулася.

— Я не… Ви не…

— Ти боїшся заплющити очі, — пробурмотіла Дадзі. — Жадаєш опіуму, бо лише він може повернути тобі розум. Ти щомиті борешся зі своїм богом. Щосекунди, коли нічого не палиш навколо себе, ти помираєш. Але я можу тобі допомогти, — голос Дадзі був такий лагідний, ніжний, м’який і заспокійливий, що Жинь страшенно хотілося їй повірити. — Я можу повернути тобі розум.

— Я контролюю свій розум, — сипло озвалася Жинь.

— Брешеш. Хто б тебе цього навчив? Алтань? Він заледве сам зберігав здоровий глузд. Чи ти вважаєш, я не знаю, як воно? Коли ми вперше прикликали богів, мені хотілося померти. Усім нам. Ми думали, що божеволіємо. Хотіли кинутися з гори Тяньшань, щоб покласти цьому край.

Жинь не стрималася й запитала:

— І що ж ви зробили?

Дадзі торкнулася крижаним пальцем до губ Жинь.

— Спершу відданість. Потім відповіді.

Імператриця клацнула пальцями.

Раптом Жинь знову змогла рухатися й вільно дихати. Вона обняла себе тремтливими руками.

— У тебе вже нікого немає, — сказала Дадзі. — Ти остання спірлійка. Алтань помер. Вейсжа й гадки не має, як ти страждаєш. Лише я знаю, як тобі допомогти.

Жинь вагалася, розмірковуючи.

Вона знала, що ніколи не зможе довіряти Дадзі.

Та все ж.

Краще служити під керівництвом тирана, об’єднати Імперію у справжню диктатуру, якою вона завжди й була? Чи, може, скинути Імператрицю й поставити на демократію?

Ні, тут уже йшлося про політику, а політика Жинь не ці­кавила.

Її цікавило тільки власне виживання. Алтань вірив Імператриці. Алтань мертвий. Вона не повторить його помилку.

Жинь зробила випад лівою ногою. Граблі з силою впеча­талися в її руку — трава створила менший опір, ніж вона очікувала — і Жинь рвонулася вперед, розкручуючи граблі перед собою.

Але атакувати Дадзі було ніби атакувати повітря. Імператриця без зусиль вивернулася, переміщуючись по двору так швидко, що Жинь заледве могла відстежити її рухи.

— Гадаєш, це мудро? — У Дадзі навіть дихання не збилося. — Ти дівчинка, озброєна палицею.

«Ти дівчинка, озброєна вогнем», — озвався Фенікс.

Нарешті.

Жинь зупинила граблі, щоб мати змогу зосередитися на витягуванні полум’я з глибин себе, збираючи кільце жару в долонях, і тієї ж миті щось срібне майнуло поруч із її обличчям і відскочило від цегляної стіни.

Голки. Дадзі метала їх цілими жменями за раз, витягуючи з рукавів, здавалося, в необмежених кількостях. Вогонь розсіявся. Жинь відчайдушно розмахувала граблями перед собою, відбиваючи голки в повітрі так само швидко, як вони прилітали.

— Ти повільна. Незграбна. — Тепер Дадзі атакувала, змушуючи Жинь квапливо відступати. — Б’єшся так, мовби ніколи не бачила бою.

Жинь силкувалася втримати в руках важкі граблі. Вона не могла зосередитися як слід, щоб прикликати вогонь, бо всю її увагу займало відбивання голок. Паніка затуманила її. У такому темпі вона виснажить себе обороною.