Ребекка Куанг – Макова війна (страница 40)

— Але я не розумію, — сказала вона. — Чому шамани зникли? Хіба Червоний Імператор не став би могутнішим, маючи шаманів у своєму війську?

— Ні. Насправді якраз навпаки. Створення імперії вимагає злагодженості та однорідної покори. Учення, яке можна масово створити по всій країні. Міліція — це бюрократія, зацікавлена лише в кінцевому результаті. Те, чого навчаю я, не можна відтворити для класу з п’ятдесяти, уже не кажучи про дивізіони з тисяч. Міліція складається майже виключно з таких, як Дзюнь, тих, хто вважає щось важливим, лише якщо можна отримати негайні результати, які можна відтворити й використати повторно. А шаманізм завжди був і лишається неточним мистецтвом. А як інакше? Ідеться про найфундаментальніші істини, які стосуються кожного, про те, як ми пов’язані з феноменом буття. Звісно, все це неточно. Якби ми зрозуміли все до кінця, то стали б богами.

Жинь сумнівалася.

— Але ж деякі техніки таки можна відтворити.

— Ти переоцінюєш Імперію. Подумай про бойові мистецтва. Як тобі вдалося здолати однокласників під час Випробувань? Бо вони вчилися розбавленого, дистильованого та зручно запакованого варіанта бойових мистецтв. Те саме стосується й релігії.

— Але не могли ж вони забути геть усе, — сказала Жинь. — Цей предмет існує.

— Цей предмет — маячня, — відрубав Дзян.

— Я не вважаю його маячнею.

— Ти й тільки ти, — промовив він. — Навіть Дзіма сумнівається в значущості цього предмета, але не може змусити себе скасувати його. Глибоко в душі нікарці ніколи не полишали надії на те, що цей навчальний предмет зможе відродити шаманізм.

— Але цей навчальний предмет існує, — сказала вона. — Я поверну шаманізм у цей світ.

Вона з надією глянула на нього, але Дзян сидів нерухомо і вдивлявся кудись за край скелі, немовби його розум був десь далеко. А потім знову дуже спохмурнів.

— Доба богів минула, — зрештою промовив він. — Нікарці можуть розповідати про шаманів у своїх легендах, але не зможуть прийняти надприродне, якщо побачать. Для них ми божевільні, — він зглитнув. — Ми не божевільні. Але як нам переконати в цьому всіх інших, якщо решта світу вірить у протилежне? Щойно імперія утверджується у своїй точці зору, то все, що їй суперечить, треба знищити. Вихідців із Внутрішніх держав відтіснили на північ, прокляли й підозрюють у відьомстві. Спірлійців стигматизували, зробили рабами, кидали в битви, наче скажених псів, і зрештою пожертвували ними.

— Тоді ми їх навчимо, — сказала Жинь. — Змусимо пригадати.

— Нікому не стане терпіння вчитися так, як я вчу тебе. Лише ми маємо пам’ятати. Я роками шукав учня, й лише ти зрозуміла істину світу.

Ці слова кольнули Жинь розчаруванням, не в собі, а в Імперії. Було важко розуміти, що вона живе у світі, де колись люди вільно говорили з богами, але вже не говорять.

Як цілий народ міг просто забути про богів, що могли наділити їх неймовірною силою?

Та легко.

Світ простіший, якщо в ньому існує лише те, що люди можуть осягнути. Легше забути сили, які створили мрію. Легше повірити в те, що реальність існує лише в одному вимірі. Досі Жинь саме в це й вірила, тож тепер її розум силкувався перелаштуватися.

Але тепер вона дізналася правду, і це дало їй силу.

Жинь мовчки вдивлялася в долину внизу, все ще намагаючись увібрати розмах того, що вона щойно дізналася. А Дзян тим часом набив люльку порошком, запалив її й повільно, глибоко вдихнув.

Його очі тремтливо заплющилися. Обличчя розпливлося в безхмарній усмішці.

— Летимо вгору, — сказав він.

Спостерігання за тим, як хтось накачується наркотиками, коли ти сам не під дією дурману, дуже швидко перетворюється на дуже нудне заняття. Через декілька хвилин Жинь поштурхала Дзяна, і коли той не ворухнувся, спустилася з гори сама.

Якщо Жинь подумала, що Дзян дозволить їй почати використовувати галюциногени для медитацій, то помилилася. Він змушував її допомагати в саду, поливати кактуси та обробляти гриби, але категорично заборонив куштувати будь-які рослини, доки сам не дасть на це дозволу.

— Без правильної ментальної підготовки психоделічні речовини нічим тобі не допоможуть, — сказав він. — Ти просто на якийсь час станеш дуже дратівливою.

Спершу Жинь із цим змирилася, але відтоді минуло вже багато тижнів.

— То коли ж я матиму правильну ментальну підготовку?

— Коли зможеш висидіти п’ять хвилин, не розплющуючи очей, — відповів він.

— Я можу сидіти спокійно! Я вже майже рік сиджу спокійно! Це все, чим я займаюся.

Дзян замахнувся на неї садівничими ножицями.

— Не смій розмовляти зі мною в такому тоні.

Жинь кинула тацю з кактусовими паростками на полицю.

— Я знаю, що є те, чого ви мене не вчите. Я знаю, що ви зумисне ховаєте це від мене. І просто не розумію чому.

— Бо ти мене тривожиш, — сказав Дзян. — Ти маєш таку схильність до вірувань, якої я ще не бачив, навіть в Алтаня. Але ти нетерпляча. Легковажна. І недбало ставишся до медитацій.

А вона й справді недбало ставилася до медитацій. Жинь мала вести журнал медитацій, щоразу роблячи в ньому позначку, коли їй вдавалося висидіти цілу годину. Але з накопиченням завдань з інших предметів Жинь занедбала щоденну обов’язкову годину байдикування.

— Я не бачу в цьому сенсу, — визнала вона. — Якщо ви хочете, щоб я на цьому зосередилася, я можу дати вам цю зосередженість. Я можу сконцентруватися на будь-чому. Але спорожнити розум? Уникати всіх думок? Усіх відчуттів себе? Якому добру це має послужити?

— Це має відрізати тебе від матеріального світу, — відповів Дзян. — Як ти збираєшся дістатися духовного виміру, якщо твій розум зайнятий тим, що бачиш перед собою? Я знаю, чому тобі так важко. Ти любиш обходити своїх однокласників. Тобі подобається плекати старі обрáзи. Ненавидіти ж приємно, так? Донині ти накопичувала гнів та використовувала його як пальне. Але якщо ти не навчишся його відпускати, то ніколи не знайдеш свого шляху до богів.

— То дайте мені психоделік, — запропонувала вона. — Змусьте мене його відпустити.

— А тепер ти квапишся. Я не дозволю тобі влізти в те, чого ти ще як слід не розумієш. Це надто небезпечно.

— Яка небезпека може бути в тому, щоб сидіти й не рухатися?

Дзян випростався й відкинув убік ножиці.

— Це не якась там казочка, у якій ти змахнеш рукою і попросиш богів про три бажання. Ми й близько не в довбаній казочці. Ці сили здатні зламати тебе.

— Нічого зі мною не станеться, зі мною вже дуже довго нічого не стається. Ви все торочите про зустріч із богами, але коли я медитую, то єдине, що зі мною стається, — мені нудно, чухається ніс, і кожна секунда тягнеться цілу вічність.

Жинь простягла руку до макових квітів.

Дзян її відштовхнув.

— Ти не готова. Ти ще й близько не готова.

Жинь спалахнула.

— Це просто наркотики…

— Просто наркотики? Просто наркотики? — голос Дзяна переріс у крик. — Попереджаю тебе. І я зроблю це лише раз. Ти не перша, хто обрав вірування, ти про це знаєш. О, Сінеґард роками намагається запопасти собі шамана. Але хочеш знати, чому ніхто не сприймає цього предмета серйозно?

— Бо ви продовжуєте псувати повітря на засіданнях факультету?

Він навіть не засміявся, а це означало, що він говорить серйозніше, ніж їй здавалося.

Насправді, схоже, її слова боляче дошкулили Дзяну.

— Ми намагалися, — сказав він. — Десять років тому. У мене було четверо студентів, не гірших за тебе, й без Алтаневого гніву чи твоєї нетерплячості. Я вчив їх медитувати, розповідав про Пантеон, але ті учні вбили собі в голови лише одне: як прикликати богів та здобути їхню силу. І знаєш, що з ними сталося?

— Вони прикликали богів і стали видатними воїнами? — з надією запитала Жинь.

Дзян впився в неї тьмяним ядучим поглядом.

— Вони всі збожеволіли. Геть усі. Двоє були досить спокійні, щоб їх до кінця життя зачинили в божевільні. Інші двоє становили загрозу для себе й для всіх навколо. Імператриця відіслала їх до Баґхри.

Жинь витріщилася на свого майстра. Їй забракло слів.

— Я зустрічав духів, не здатних знову знайти свої тіла, — сказав Дзян. Тепер він видавався їй дуже старим. — Людей, які були лише наполовину у вимірі духів, застряглі між нашим світом і наступним. Що це означає? Це означає — не страждай хернею! — на кожному слові він плескав її по лобі. — Якщо не хочеш, щоб цей прекрасний розум надломився, роби те, що я кажу.

Цілком приземленою Жинь почувалася лише на інших заняттях. Вони стали вдвічі складнішими порівняно з першим роком, і хоча Жинь заледве вдавалося встигати робити абсурдно багато завдань від Дзяна, для зміни було добре вивчати те, що мало якийсь сенс.

Поруч із однокласниками Жинь завжди почувалася невдахою, але з плином часу їй стало здаватися, немовби вона живе в зовсім іншому світі. Поступово вона все більше віддалялася від світу, де все функціонувало так, як мало функціонувати, де реальність постійно не змінювалася, де вона начебто знала форму й природу речей замість постійних нагадувань, що насправді вона взагалі нічого не знає.

— От серйозно, — якось за обідом запитав Кітай. — Що ти вивчаєш?

Кітай, як і решта класу, вважав вірування курсом історії релігії, поєднанням астрології та давньої міфології. А Жинь не завдавала собі клопоту виправляти їх. Легше поширити вірогідну брехню, аніж переконувати повірити в правду.

— Що всі мої уявлення про світ виявилися хибними, — туманно відповіла Жинь. — Що реальність мінлива. Що в усьому живому є приховані зв’язки. Що цілий світ — це просто думка, сон метелика.