Ребекка Куанг – Макова війна (страница 13)

— Якщо опинились у скрутному становищі, кусатися — чудова техніка.

Уже за мить Хань скрикнув від болю.

Жменька першорічок зібралася навколо дерев’яного манекена, а Дзіха показував, як правильно виконувати удар ребром долоні.

— Нікарські монахи вірили, що в цій точці основний центр кі, — Дзіха показав на точку внизу живота манекена й різко вдарив у неї.

Жинь заковтнула наживку.

— Правда?

— Ні. Центрів кі не існує. Але в ділянці під грудною кліткою чимало життєво важливих органів, відкритих для удару. А ще тут розташована діафрагма. Хея! — Дзіха вдарив кулаком по манекену. — Це знерухомить будь-якого суперника на добрих кілька секунд. І дасть вам час видряпати йому очі.

— Як грубо, — промовила Жинь.

Дзіха знизав плечима.

— Ми тут не витонченості вчимося. Ми вчимося давати чортів.

— Я покажу вам усім останній удар, — оголосила Кужел наприкінці заняття. — Насправді вам вистачить одного цього удару. Удару, який може поставити навколішки наймогутніших воїнів.

Дзіха спантеличено закліпав. Він повернув голову запитати, що вона має на увазі, і Кужел підняла коліно й врізала ним Дзісі в пах.

Обов’язкові заняття тривали лише дві години, але першорічки почали затримуватися в студії, щоб відпрацювати форми. Єдина проблема полягала в тому, що студенти, які раніше вивчали бойові мистецтва, побачили в цьому можливість повихвалятись. У центрі кімнати Неджа показав серію складних стрибків, виконуючи удари з розворотом, дедалі крутіші. Навколо зібрались однокласники, щоб подивитися.

— Милуєшся нашим принцом? — Кітай перетнув кімнату і став поруч із Жинь.

— Ніяк не збагну, як це може прислужитися в бою, — сказала Жинь.

Тепер перед ударом Неджа обертався в повітрі на всі 540 градусів. На вигляд цікаво, але дуже безглуздо.

— О, ніяк. Чимало давніх бойових мистецтв такі круті, якщо дивитись, а на практиці абсолютно даремні. Ці послідовності адаптували для сценічної опери, а не для бою, а потім адаптували знову. Знаєш, звідси «Опера червоних лахмітників» і отримала свою назву. Її засновники були майстрами бойових мистецтв, які прикидалися вуличними артистами, щоб ближче підібратися до своїх цілей. Тобі якось варто почитати історію успадкованих мистецтв, це чарівно.

— Є щось таке, про що ти ще не читав? — запитала Жинь.

Здавалося, Кітай мав енциклопедичні знання майже з будь-якої теми. Того дня за обідом він прочитав Жинь лекцію про те, як залежно від провінцій різняться техніки риболовлі.

— Маю слабкість до бойових мистецтв, — пояснив Кітай. — І прикро бачити людей, які не розрізняють самооборону й акторську гру.

Неджа приземлився, виразно зігнувшись після винятково високого стрибка. Декілька їхніх однокласників нерозумно заплескали в долоні.

Неджа випростався, не звертаючи уваги на аплодисменти, і перехопив погляд Жинь.

— Ось це родинна техніка, — сказав він, витираючи піт із чола.

— Упевнена, ти наженеш на Академію страху, — усміхнулася Жинь. — А ще можеш танцювати, збираючи пожертви. Я подала б тобі злиток.

Обличчя Неджі викривилося в хижій посмішці.

— Ти просто заздриш, що не маєш родинної техніки.

— Воно й на краще, якщо вони всі такі ж сміховинні, як твоя.

— Дім Їнь удосконалив найпотужнішу ударну техніку в імперії, — випалив Неджа. — Подивимося, якої заспіваєш, якщо її спрямувати на тебе.

— Думаю, все зі мною буде гаразд, — сказала Жинь. — Хоча це була б неймовірно видовищна вистава.

— Я хоча б не безрідний селюк, — зневажливо виплюнув Неджа. — Та ти ніколи й не займалася бойовими мистецтвами. Знаєш тільки один удар.

— А ти все називаєш мене селючкою. Немовби знаєш лише одну образу.

— Тоді вийдемо на двобій, — запропонував Неджа. — Б’ємося до недієздатності протягом десяти секунд чи до першої крові. Просто тут і просто зараз.

— Згода, — почала була Жинь, але Кітай затиснув їй рота рукою.

— О ні. О ні, ні! — Кітай сіпнув Жинь назад. — Ти чула, що сказав Дзюнь, тобі не варто…

Але Жинь вирвалася.

— Дзюня тут немає, так?

Неджа неприємно вишкірився.

— Венко! Ходи-но сюди!

Венка перервала розмову з Нян на іншому боці кімнати й кинулася до них, миттю зашарівшись від того, що її покликав Неджа.

— Будь нашою суддею, — сказав Неджа, не відриваючи погляду від Жинь.

Венка заклала руки за спину, вдаючи майстра Дзюня, і задерла підборіддя.

— Починайте.

Тепер решта студентів стали навколо Неджі та Жинь. Жинь була надто розгнівана, щоб звертати увагу на їхні погляди. Вона не відводила очей від Неджі. Він почав обходити її, ступаючи вперед і назад швидкими елегантними рухами.

«Кітай мав рацію», — подумала Жинь. Неджа й справді мав такий вигляд, наче був на сцені. Не так небезпечний, як дурнуватий.

Жинь примружилася й низько нахилилася, уважно стежачи за рухами Неджі.

Ось. Чисте відкриття. Жинь підняла ногу й ударила, сильно.

Її нога з приємним «бу-у-ух» поцілила в Неджу, коли той був за пів кроку.

Неджа неприродно зойкнув і, скімлячи, схопився за промежину.

Усі присутні тепер дивилися на них, у студії запала мертва тиша.

Розчервонілий Неджа звівся на ноги.

— Ти… Та як ти смієш…

— Як ти щойно й сказав, — Жинь схилилася в глузливому поклоні, — я знаю лише один удар.

Принизити Неджу було приємно, проте це тягло за собою безпосередні та жорсткі політичні наслідки. Уже невдовзі клас розділився на групи. Смертельно ображений Неджа чітко дав зрозуміти, що спілкування з Жинь означатиме соціальне відчуження. Він показово не розмовляв з нею й не визнавав самого факту її існування, окрім як заради того, щоб дошкульно зауважити її акцент. Налякані можливістю наразитися на таке ж ставлення, першорічки одне за одним починали брати з нього приклад.

Кітай став єдиним винятком. Він пояснив Жинь, що з дитинства мав справу з кепським характером Неджі, тож не збирався перейматися ним зараз.

— До того ж, — сказав Кітай, — у нього був такий вираз обличчя… Це безцінно.

Жинь була вдячна Кітаю за відданість, проте її вражала жорстокість інших студентів. Очевидно, що Жинь мала безліч рис, за які її можна було взяти на кпини: смаглява шкіра, відсутність статусу в суспільстві, сільський акцент. Це дратувало, але дівчина могла ігнорувати кепкування, аж доки однокласники не почали сміятися щоразу, варто їй було вимовити бодай слово.

— Невже в мене такий помітний акцент? — запитала вона в Кітая.

— Твоя вимова ліпшає, — сказав він. — Просто намагайся сильніше округлювати закінчення слів. Скорочуй голосні. І додавай призвук р там, де його немає. Це непоганий метод.

— Ар. Аррр, — промукала Жинь. — Чому сінеґардці говорять так, немовби постійно жують жуйку?

— Влада диктує прийнятність, — збентежено промовив Кітай. — Якби столиця була в Тікані, я впевнений, що ми б усі бігали смагляві, як кора.

Наступними днями Неджа не промовив до Жинь ані слова, але й потреби не було. Його палкі шанувальники не гребували жодною можливістю покепкувати з Жинь. Як виявилося, Неджа вдався до чудової стратегії: щойно він зробив Жинь головною ціллю кпинів, то міг просто сидіти й спостерігати.

Венка, одержимо віддана Неджі, охоче принижувала Жинь за будь-якої нагоди. Нян ставилася до неї краще: на людях вона не говорила з Жинь, та принаймні спілкувалася з нею, коли вони лишалися наодинці в спальні.

— Можеш спробувати вибачитися, — якось увечері прошепотіла Нян, коли Венка вже лягла спати.

Вибачення — це останнє, що спало б Жинь на думку. Вона й не думала поступатися, улещуючи Неджу.

— Двобій був його ідеєю, — відказала вона. — Я не винна, що він отримав те, чого просив.