Ребекка Куанг – Макова війна (страница 108)

Жинь замислилася, скільки часу йому знадобиться, аби припинити подумки звинувачувати її в смерті Алтаня.

— Гадаю, він не лишився в боргу, — промовив Чаґхань, кивнувши на попелище на місці Федерації Муґень. — Тренсинь урешті таки помстився.

— Ні, не помстився.

Чаґхань пхикнув.

— Поясни.

— Муґенці не зраджували його, — сказала вона. — Муґенці не тягли його до тієї гори. Муґенці не продавали Спір. Це зробила Імператриця.

— Су Дадзі? — з невірою спитав Чаґхань. — Навіщо? Що їй із того?

— Не знаю. Але маю намір з’ясувати.

— Тенеґа, — вилаявся Чаґхань. Здавалося, тієї миті він щось збагнув. Він схрестив руки на грудях, бурмочучи щось своєю мовою.. — Але, звісно ж…

— Що?

— Ти викинула Гексаграму Сітку, — сказав він. — Сітка означає пастки, зради. Пута вготовані тобі попереду. Мабуть, вона відправила послання Федерації ще тієї миті, коли Алтань затявся піти до клятої гори. «Хтось готовий рухатись, але його сліди перетинаються». Весь цей час ви були пішаками в чужій грі.

— Ми не були пішаками, — випалила Жинь. — І діяли не так, як ти бачив. — Вона відчула раптовий прилив гніву від менторського тону Чаґханя, від його запізнілих роздумів, немовби він усе це бачив, немовби очікував, що так станеться, немовби знав задовго до Алтаня. — Твої Гексаграми мають сенс лише тоді, коли все вже сталось, і не допомагають, коли ще твориться. Від твоїх довбаних Гексаграм жодної користі.

Чаґхань пхикнув.

— Від моїх Гексаграм є користь. Я бачу форму світу. Я розумію мінливу суть реальності. Я прочитав безліч Гексаграм для командирів Цике…

Жинь пхикнула.

— І в усіх твоїх Гексаграмах, які ти прочитав для Алтаня, ти не передбачив, що він може померти?

На її подив, Чаґхань відступив.

Вона знала, що несправедливо кидатись обвинуваченнями, коли Алтанева смерть заледве була провиною Чаґханя, але їй треба було випустити пару, звинуватити ще когось, окрім себе.

Жинь не могла стерпіти Чаґханевого ставлення, немов він знав краще, немов передбачив цю трагедію, бо це було не так. Вони з Алтанем пішли до гори наосліп — і він їм дозволив.

— Я казав тобі, — нагадав Чаґхань. — Гексаграми не передбачають майбутнього. Вони зображають світ таким, як він є, описують залучені сили. Боги Пантеону представляють шістдесят чотири основні сили, і Гексаграми відображають їхні збурення.

— І жодне з тих збурень не кричало: «Не ходіть до цієї гори, бо вас уб’ють»?

— Я попереджав його, — тихо сказав Чаґхань.

— Міг би докласти більше зусиль, — з гіркотою промовила Жинь, хоча й знала, що це теж несправедливе звинувачення і що вона говорить це лише аби допекти Чаґханю. — Розповісти йому, що він може померти.

— Усі Алтаневі Гексаграми були про смерть, — сказав Чаґхань. — Я не очікував, що цього разу вони таки позначають його загибель.

Жинь голосно розсміялася.

— І ти називаєш себе Провидцем? Ти бодай колись бачиш щось корисне?

— Я побачив Ґолінь Ніїс, хіба ні? — випалив він.

Але тієї миті, коли ці слова зірвалися з його вуст, йому немовби перехопило подих і обличчя викривилося в скорботі.

Жинь не сказала того, про що вони обоє подумали: можливо, якби вони не пішли в Ґолінь Ніїс, Алтань не помер би.

Вона воліла б, щоб вони просто билися в Кхурдалайні. Воліла, щоб вони взагалі покинули Імперію та втекли до Замку Ночі, дозволивши Федерації спустошувати землі, перечікуючи бурю в горах, у безпеці, в ізоляції. І живими.

Чаґхань був таким жалюгідним на вигляд, що гнів Жинь розсіявся. Зрештою, Чаґхань намагався зупинити Алтаня. Йому не вдалося. Нікому з них не вдалося б відмовити Алтаня від його нестямного прагнення смерті.

Чаґхань ніяк не міг передбачити Алтаневого майбутнього, бо майбутнє ще не написане. Алтань зробив свій вибір. У Кхурдалайні, у Ґолінь Ніїс і, нарешті, на тому хвилерізі. І ніхто з них не зміг би його зупинити.

— Я повинен був би знати, — нарешті промовив Чаґхань. — «Ми маємо ворога, якого любимо».

— Що?

— Я прочитав це в Алтаневій Гексаграмі. Багато місяців тому.

— Це про Імператрицю, — сказала вона.

— Можливо, — погодився він і відвернувся до моря.

Вони мовчки дивилися на Цариних соколів. Птахи літали великими колами над головою, немовби провідники, немовби вони могли провести дух до небес.

Жинь пригадався давній парад, а ще ляльки з Імператорського звіринцю. Величний цілінь, благородний звір із лев’ячою головою, який з’являється з небес по смерті великого лідера.

А до Алтаня цілінь прийде?

Він його заслужив?

Жинь зрозуміла, що не знає відповіді.

— Імператриця — найменша з наших тривог, — сказав Чаґхань через якийсь час. — Фейлень сильнішає. Він завжди був могутнім. Чи не могутнішим за Алтаня.

Жинь подумала про грозу, яку бачила над горами. Про злі блакитні очі.

— Чого він хоче?

— Хтозна. Бог Чотирьох Вітрів — одна з наймінливіших сутностей у Пантеоні. Його настрої непередбачувані. Одного дня його воля стає лагідним бризом — і розриває цілі селища наступного дня. Він топить кораблі й руйнує міста. Він може стати кінцем нашої країни.

Чаґхань говорив легко, буденно, немовби зовсім не переймався тим, що Нікань знищать наступного дня. Жинь чекала докорів та звинувачень, але не почула такого, лише відмежування, немовби виходець із Внутрішніх держав не ставив на Нікань тепер, коли вони лишилися без Алтаня. Можливо, так і було.

— Ми його зупинимо, — сказала Жинь.

Чаґхань байдуже знизав плечима.

— Нехай щастить. Для цього потрібні всі ви.

— Ти командуватимеш нами?

Чаґхань похитав головою.

— Не можу. Навіть раніше, коли був лейтенантом Туйра, я знав, що ніколи не стану командиром. Я був Алтаневим Провидцем, але ніколи не мав стати командиром.

— Чому?

— Іноземець на чолі найсмертоноснішого загону Імперії? Навряд. — Чаґхань склав руки на грудях. — Ні, Алтань назвав свого наступника перед тим, як ми пішли з Ґолінь Ніїс.

Жинь різко смикнула головою. Оце так новини.

— Хто?

— Ти, — сказав він, немовби це було очевидно.

Жинь почувалася так, немовби він ударив її в сонячне сплетіння.

Алтань назвав її своєю наступницею. Довірив їй свій спадок. Написав і підписав наказ кров’ю ще до того, як вони пішли з Кхурдалайна.

— Я командир Цике, — сказала вона. І їй довелося повторювати ці слова собі, доки їхнє значення не просочилося в неї. Вона отримала статус, рівний генералам Воєначальників. Вона мала владу наказувати Цике робити те, що забажає. — Я командую Цике.

Чаґхань відвернувся. Його обличчя було похмурим.

— Ти збираєшся окропити світ Алтаневою кров’ю, так?

— Я збираюся знайти та вбити всіх відповідальних, — сказала Жинь. — І ти мене не спиниш.

Чаґхань засміявся сухо, уривчасто.