Пол Остер – 4 3 2 1 (страница 187)

Схоже, буде не так вже й важко попрощатися з Колумбійським університетом, який навесні 1969-го переживав черговий раунд протестів і демонстрацій, подій, які сам Фергюсон хотів би проігнорувати з причин банального самозбереження, але ж йому не вистачатиме друзів і викладачів, він не зможе більше отримувати уроки від Нори ночами, проведеними з нею, і йому бракуватиме того сповненого надій хлопця, який прибув сюди восени 1965 року, хлопця, який за останні чотири роки поступово зник і вже не повернеться назад.

Того самого ранку, коли Фергюсон, покашлюючи, складав письмовий іспит у будівлі призовної комісії на Вайтхол-стріт, Боббі Джордж і Маргарет O’Maрa вінчалися у католицькій церкві св. Фоми Аквінського міста Далас, штат Техас, де Боббі був стартовим гравцем, що приймав у балтиморському клубі подвійний А, а це відбувалося того самого дня (як написала Фергюсонові в листі його тітка Мілдред), коли досі мовчазна й досі підпільна Емі відвідала національну конвенцію СДС в Чикаго – агресивне зборище, яке виродилося в розлючену дискусію з приводу тактики й ідеології між фракцією ПР та групою, що пізніше набула назву «метеорологи», що призвела до розколу та раптового, епатажного складання повноважень СДС як політичної організації. Дядько Генрі й тітка Мілдред підтримували періодичний контакт з Емі протягом її першого року навчання в школі права, а Мілдред написала своєму колишньому лише задля того, щоби повідомити йому, що Емі вирішила повернутися спиною до ілюзій революційної діяльності і присвятити себе більш реалістичній справі захисту жіночих прав. Момент прозріння настав, коли чолов’яга на ймення Чака Велз, заступник міністра з питань інформації клубу «Чорні пантери Чикаго», піднявся з місця і почав ганити ПР і без усяких вагомих підстав розводитися про роль жінок у СДС, використавши словосполучення «влада пиз…» і заявив, що «Супермен був непотрібом, бо ніколи навіть не пробував переспати з Лойз Лейн» – цей вислів кілька хвилин потому повторив інший член «Чорних пантер», Джуел Кук, котрий так само оголосив свою підтримку «владі пиз…»і заявив, що «брат лише хотів сказати вам, сестри, що ваша стратегічна позиція в революції – горілиць». На той час це був уже затертий жарт, який Емі не раз чула за минулі роки, але того дня в Чикаго її терпець нарешті увірвався, і замість того, щоб об’єднати зусилля з «метеорологами», протестна фракція, куди входили колишні студенти Колумбійського університету Майк Лоуб, Тед Гоулд, Марк Рудд та інші, хто був виключений з університету в кінці весняного семестру минулого року, вона піднялася з місця на весь зріст і залишила зібрання. Як повідомляла в кінці листа тітка Мілдред, переходячи на поблажливий тон, до якого часто вдавалася, говорячи про інших людей: Я гадала, тобі слід знати про це, Арчі, навіть якщо ви двоє вже не пара. Мені здається, що Емі нарешті починає дорослішати. Боббі Джордж каже: Я також. Фергюсон простягає руку і показує її лікареві американської армії. Емі залишає Чиказький Колізей і назавжди виходить із руху. Чи можливо, щоб цих три події сталися в один і той самий час? Фергюсон хотів би так думати.

Ще більший інтерес викликає такий факт: до того, як Фергюсон на початку липня перебрався до Рочестеру, Боббі вже включили до складу «Червоних крил» у Міжнародній лізі. Здавалося неймовірним, що в місті, де Фергюсон узагалі не мав знайомих, він зустрінеться зі своїм найстарішим другом, можливо, й не так надовго, але, принаймні, до кінця літа і та закриття бейсбольного сезону, перші місяці адаптації та вживання в середовище, Боббі та його наречена Маргарет, двоє людей, яких він знав відвіку, гарненька Меггі О’Maрa, завжди в короткій квітчастій сукенці та в сповзлих шкарпетках, показує язика незграбному шмаркачеві Боббі Джорджу у групі місіс Каноббіо в дитячому садку в Монклері, а ось досі гарненька, але освічена й збагачена досвідом двадцятидвохрічна Маргарет, обтяжена ступенем магістра ділового адміністрування, одержаним у Ратгерсі, і вічно приязний, енергійний Боббі, що поривається вгору, до вищих ліг, як на Фергюсона, неймовірний союз, таке він не міг передбачити, але той простий факт, що Боббі переконав Маргарет вийти за нього заміж, вочевидь означав, що по двох роках служби в армії та півтора року кар’єри професійного бейсболіста він нарешті почав дорослішати.

Щодо Емі, то це був уже не його клопіт, і це означало: його не повинно цікавити те, чим вона займається чи робить із собою, але ж Фергюсона це таки цікавило; він так і не зміг цілковито змусити себе не перейматися цим, і, по мірі того, як минали місяці, він відчував дедалі більше полегшення від її рішення не вступати до лав «метеорологів» у Чикаго. Їхні старі друзі з Колумбійського університету цілковито збожеволіли. Бунтівний вплив Великого Забудька перекреслив їхні ідеалістичні поривання й назавжди зруйнував їхню здатність мислити раціонально, і через довгу низку хибних припущень та хибних висновків, побудованих на таких же хибних припущеннях та хибних висновках, вони загнали себе в глухий кут, де не було іншого вибору, окрім як повірити в те, що армія чисельністю сто чи двісті представників середнього класу, колишніх студентів без будь-якої підтримки чи послідовників у країні може здійснити революцію і відправити у відставку американський уряд. Той уряд нищив молодь країни, посилаючи найбідніших і найменш освічених на війну, що мала б от-от закінчитися, але не закінчувалася, доки привілейовані юнаки самі знищували себе. Через вісім з половиною місяців потому, як Емі залишила Чиказький з’їзд, її старий друг з Колумбійської СДС, Тед Гоулд, разом із колегами «метеорологами» Діаною Оутон і Террі Робінсом, злетіли в повітря і загинули в будинку на Західній Одинадцятій вулиці в Нью-Йорку, коли один із них помилково під’єднав не той дріт до саморобної бомби, яку вони виготовляли в підвалі будинку. Тіло Діани Оутон було так знівечене, що єдиним способом ідентифікації стали відбитки її відірваних пальців, знайдених в уламках після вибуху. Від Робінса взагалі нічого не залишилося. Його кістки й шкіра згоріли в полум’ї, спричиненому вибухом газових труб, і його смерть була засвідчена лише потому, як «метеорологи» підтвердили його перебування в будинку з двома іншими жертвами.

Фергюсон вирушив до Рочестеру в старенькій «імпалі» першого липня, хоча його робота в «Таймс-Юніон» мала початися лише четвертого серпня. Він мав у запасі п’ять тижнів на адаптацію до нового середовища, пошук помешкання та переведення своїх коштів до місцевого банку, провести час із Боббі й Маргарет, почекати на нову відстрочку з призовної комісії, стати свідком виконання даної президентом Кеннеді обіцянки і побачити двох американських астронавтів на поверхні Місяця, продовжити роботу над проектом, розпочатим у Нью-Йорку – переклад поезій Франсуа Війона, і викинути нью-йоркські спогади з цього переліку. Найбільша з найдешевших квартир, яку він спромігся знайти у занедбаному кварталі під назвою Саут-Ведж, комплекс багатоповерхівок у східній частині міста, поблизу річки Дженесі. Улюблена Макманусова гора Маунт-Хоуп була звідси на відстані всього кілька кроків, як і Рочестерський університет та велика трав’яниста територія, що називалася Гайлендським парком, де відбувалося щорічне свято бузку. У цій частині світу ціни були низькими, за вісімдесят сім доларів щомісяця він мав у своєму розпорядженні ввесь третій поверх дерев’яного будинку на Кроуфорд-стріт. Сам по собі будинок не був привабливим, з потрісканими стелями та розхитаними сходами, засміченими водостічними трубами та облупленою жовтою фарбою на фасаді, проте Фергюсонові дісталися три вмебльовані кімнати і кухня, а світло, що лилося з вікон по обіді, діяло на його ментальний стан настільки краще, ніж темрява на нью-йоркській Західній 107-й вулиці, що він був готовий не зважати на вади будинку. Власники мешкали у квартирі на першому поверсі і, попри схильність містера й місіс Краулі до горілки, через яку вони часто затівали сварки вночі, вони завше приязно ставилися до Фергюсона, і так само ставився до нього неодружений молодший брат місіс Краулі, Чарлі Вінсент, ветеран Другої світової війни, який займав другий поверх і жив на щомісячну допомогу по інвалідності, доброзичливий чолов’яга, який тільки те й робив, що палив сигарети, кашляв, дивився телевізор, і ще час від часу вночі в кошмарному сні пронизливо й панічно волав: Стюарте! Стюарте! так що Фергюсон чув ці крики час від часу, через перекриття, і в ці моменти він співчував тому юнакові, якого відрядили воювати до тихоокеанського регіону двадцять шість років тому, щоб він повернувся додому до Рочестера з головою, сповненою нічними мареннями.

Як виявилося, Боббі й Маргарет мали залишити місто до того, як трапилася нагода добряче погуляти разом. Фергюсон одного разу обідав із ними, він спромігся подивитися гру Боббі в матчі за «Червоні крила», проте, коли він прибув до Рочестеру першого липня, команда вже була в дорозі, а чотири дні потому, як Боббі десятого числа повернувся до Рочестеру, приймаючий гравець «Іволг» зламав руку у сутичці з «Нью-Йорк Янкі» під час гри вдома. Потому, як Боббі набрав 327 очок у перші три тижні ігор у лізі А, йому запропонували увійти в склад лідера команди «Балтіморських іволг» і, якби він міг відстояти свої позиції проти всієї Американської ліги, малоймовірно, що він знову грав би на другорядних ролях. Було неможливо не радіти за нього, неможливо не тішитися його кар’єрним зростанням у спорті – і, проте, як не важко було Фергюсонові зізнатися самому собі, неможливо не відчувати радість з приводу їхнього від’їзду.