Петр Капица – У відкритому морі (страница 25)

«Дельфін», відійшовши далі в море, розвернувся майже на сто вісімдесят градусів і, немов вигулькнувши із олов'яної клубчастої пітьми, з приглушеним гарчанням прослизнув до трьох високих скель і застиг у їх тіні.

Переконавшись, що кругом усе спокійно, Кльоцко наказав спустити шлюпку. Посадивши з Пунчонком самого лише Віктора Михайловича, він стиха подав команду.

— Відчалюй!

— Товаришу мічман, дозвольте й мені, — звернувся до нього Чижеєв, що вийшов нагору.

— А хто в разі небезпеки двигун запустить? — буркнув Кльоцко. — Годі дурницями займатись, несіть вахту!

Шлюпка відчалила від катера і пішла в темряву. Тут, за прикриттям скель, море було спокійніше. Воно лише глухо рокотало біля берегової лінії.

Тремихач беззвучно піднімав і опускав весла. Тільки слабке дзюркотіння та хлюпіт об дію свідчили про те, що шлюпка рухається.

Шлях до берега відняв багато часу. Витягнувши шлюпку на сушу, Віктор Михайлович разом з Пунчонком старанно оглянули вузьку смугу прибережної гальки, виїмки в скелях, міжгір'я.

В південно-східному кінці вони знайшли затиснутий між каменями, напівзасипаний піском і галькою тузик, перевернутий догори дном. Тузик був міцно прив'язаний. У шторм накатна хвиля, мабуть, стікала по ньому, не виштовхуючи із гнізда.

— Не приходила Ніна, — вирішив батько. Пунчонку він сказав: — Коли доберешся до кручі, поглядай униз: чи не зірвалась вона бува. На ній був сірий жакетик, спідниця захисного кольору і рюкзак.

Старий провів партизана до струмка, обняв його і, побажавши щастя, горблячись почвалав до шлюпки.

Він з досадою зіпхнув на воду легеньке суденце, пробіг шиплячою пінястою водою і, вскочивши в шлюпку, наліг на весла.

Шкваловим подувом вітру зірвало кепку. Але він не підібрав її, а байдуже налягав на весла.

Коли Чижеєв, який з нетерпінням чекав на нього, запитав: «Ну, як? Знайшли хоч слід?» — старий лише безнадійно махнув рукою і мовчки, немов боячись розридатися, спустився до другого свого дитяти — в тісний відсік машинного відділення, до приладів та механізмів, що ждали доторку його жилавих рук.

Катер, дрібно тремтячи металевим тілом, забурчав, розвернувся і легким птахом помчав по спінених хвилях нічного моря.

Кльоцко любив швидкість, тугий зустрічний вітер і неосяжні простори. Це була його рідна стихія, з якою він зжився за довгі роки служби на військових кораблях, без якої не уявляв свого існування. Навіть негода веселила серце старого моряка, заставляла по-молодому гнати жилами кров, сповнювала мускули животворною силою.

У Костя Чупчуренка після довгого сидіння в печері від незвички трохи наморочилося в голові, а від водяного пилу, що осідав на вії, всюди здавалось, роїлася райдужна комашня. Він мружився, струшуючи з вій вологу, і до болю в очах вдивлявся в вузьку смугу танучого горизонту. Там, йому здавалося, з'являлося і зникало блідо-жовте сяйво. Та ось воно застигло бляклою плямою, почало розширятися, розпливатися в імлі.

— Зліва по носу вогонь! — невпевнено доповів сигнальник. Бінокль мічмана в цю ж мить був наведений на вказану точку. Справді, далеко в морі майже без миготіння сяяв незрозумілий вогонь.

— Що б воно могло бути? — непокоївся мічман. — Судно горить, чи що? Ану, курс на вогонь! Ближче поглянемо, що там робиться.

Восьмьоркін переклав руль і повів катер прямо на жовтувате сяйво, яке в міру наближення ставало щораз яскравішим.

— Зменшити хід… Глушителі в воду! — скомандував Кльоцко.

Він уже ясно бачив силует низькопосадженого катера без щогли і надбудов, освітлений слабким прожектором другого корабля.

— Так ніби буксирець біля торпедного катера кружляє? Ич, як їх зносить! Здається, буксирний трос лопнув, заводять тепер. Ну звичайно! — вголос переконував себе Кльоцко, помітивши на розгойданому катері самотню постать, яка марно намагалася закинути кінець троса двом іншим чоловікам, що метушилися на приплюснутій кормі однотрубного кораблика.

«Катер без ходу, — міркував Кльоцко. — Значить, серйозно пошкоджений, а може, в бою підбитий? Інакше для чого його буксирувати, та ще й майже у шторм? У морі, видно, підібрали. Торпедні катери озброєні або важкими кулеметами, або — автоматичною гарматою. Непогано було б поживитися. А що як на торпедному люди?.. Ні, — переконував він себе, — якби ціла команда, то не один би з буксирним тросом возився. І в рубці ніхто не стирчить. Ризикнути, га? На буксирах народ не страшний — на абордаж візьмемо. Е, що буде, піду! — зважився мічман. — Хід у них не дуже-то швидкий. Як не вдасться, втечу в темряві».

«Дельфін» повернув направо і, не побачивши ніяких інших кораблів поблизу, став підходити до буксира з затемненого боку моря.

— Викликати нагору Чижеєва, — стиха наказав Кльоцко. І, помінявшись з Восьмьоркіним місцями, сам повів катер. Він забув на якийсь час про хвору руку.

Коли на верхній палубі з'явився Сеня з автоматом, Кльоцко подав нову команду:

— Чупчуренкові за першим сигналом прочесати з кулемета корму буксира й місток. За другим — перенести вогонь на торпедний катер. Восьмьоркіну й Чижеєву приготувати по парі гранат, автомати і з ходу стрибати на борт буксира. Бити всіх підряд, пам'ятаючи, що нас менше, — ясно?

— Ясно! — буркнув Восьмьоркін, закладаючи запал в гранату.

З буксира помітили наближення катера. З містка закліпав ліхтар, видно повідомляючи, з якого боку найзручніше підійти для подання допомоги. Гітлерівцям і на думку не спадало, що на них зважиться напасти поблизу від бази якийсь там «рейдовий» катер.

Коли відстань до буксира скоротилася до тридцяти метрів, Кльоцко гукнув:

— Вогонь!

Чупчуренко однією кулеметною чергою розбив прожектор і взявся, як із брандспойта, поливати гарячим свинцем очманілих гітлерівців. Він бив по містку, по кормі, по надбудові, поки не вийшла вся стрічка.

Катер майже впритул підійшов до борту буксира, і Кльоцко подав другий сигнал. Восьмьоркін з Чижеєвим не гаючись скочили на палубу і, застрочивши з автоматів, розбіглися в різні боки. Сеня поспішна до люка машинного відділення: там ще горіло світло. Він водночас кинув дві гранати і зачинив кришку. Подвійний вибух труснув буксир, він гойднувся, і відразу все стихло.

— Можна швартуватися, — гукнув Восьмьоркін.

— Обдивитись приміщення! — скомандував Кльоцко. — Все підходяще витягати на верхню палубу.

Мічман скерував «Дельфіна» до безпорадно дрейфуючого торпедного катера і, переконавшись, що він безлюдний, знову вернувся до буксира. Тут Восьмьоркін йому доповів, що на буксирі було тільки сім чоловік. Із них у військовій формі лише двоє.

Прийнявши на «Дельфін» півдюжини глибинних бомб, ракети, димові шашки, балон з киснем, ящик з продуктами, біноклі та шкіряні реглани, Кльоцко наказав:

— Відкрити кінгстони затоплення! Тільки без метушні, затримуватись і галасувати нам не можна.

Море навколо, як і раніше, було пустинне. Вітер, що був стих, раптом знову завихрив хвилі і засвистів, підвиваючи в снастях.

Буксир почало кренити і розвертати. Боячись, що корабель без управління може роздавити «Дельфіна», мічман наказав Косі і Чупчуренку звільнити швартови і, давши задній хід, відійшов убік.

— Чому затримав? — запитав у переговорну трубу Тремихач. Його турбувало дивне маневрування катера і довга відсутність Сені. До того ж старий жалів механізми: часте змінювання ходів позначалося на їх чутливості.

— Змушений піратствувати, — відповів Кльоцко. — За вашу дочку мстимося.

Далі затримуватись було небезпечно. Мічман знову підійшов до борту буксира і гукнув:

— Кінчай! Зараз відходимо!

— А як же з торпедним? — поцікавився Восьмьоркін, скочивши на катер.

— На буксир спробуємо взяти. На ньому одна торпеда вціліла і гармата — швидкострілка. Може, приловчимося.

Чижеєв останнім кидав тонучий буксир. В розпалі бою він забив у темряві коліно і тепер помітно тягнув поранену ногу.

— Чижеєв, чому кульгаєте?

— Підбитий в литку і в коліно, — відповів Сеня. Йому вже не можна було приховувати поранення.

Боцман глянув на свої бинти і, роздивившись у темряві, що вони просочені кров'ю, сумно похитав головою.

— Зможеш сидіти за рулем? Я, здається, теж нашкодив собі.

— Зможу, — відповів Чижеєв. — Тільки допоможіть зійти.

Восьмьоркіну самому довелося перебиратися на покалічений осколками та кулями торпедний катер.

— Ич, як його прошили! — дивувався він, обмацуючи обшивку рубки. — Видно, наші літаки в морі підловили. Добре давали прочухана — всі дірки зверху.

— Відсіки не затоплені? — поцікавився Кльоцко.

— Не дуже. Вода ледь-ледь поблискує… Дотягнемо.

— Тоді поспішай!

Степан, прийнявши від Чупчуренка кидальний кінець, за трьома заходами витяг важкий буксирний трос, закріпив його і махнув рукою:

— Можна натягати!

«Дельфін», здригаючись від напруження, спочатку клюкнув носом, поринув у хвилі, потім шарпнувся разів зо два в боки, зрушив покалічене судно з місця і, набираючи швидкість, легко потяг його за собою.

— Іде… Пішов! — вигукував Восьмьоркін, наглядаючи за натягнутим тросом. — Давай на повний!

Чижеєв, наддавши ходу, взяв курс на печеру. Він жодного разу не оглянувся на фашистський буксир, що тонув. Його ніщо не тішило. Він діяв як у сні.

Розділ шістнадцятий

В листопаді війська Радянської Армії, які наступали між Дніпром і Сивашем, несподіваним маневром увірвалися на Перекопський перешийок, захопили Турецький вал і надійно закрили всі сухопутні виходи з Криму.