Петр Капица – У відкритому морі (страница 2)

— Там я примітив кранець з боєприпасами для гармати, — сказав Восьмьоркін. — Давайте кинемо хоч один снаряд в люк.

Мічман спробував відчинити люк, але кришка була задраєна зсередини.

— От тобі й кинув! А вони зараз зануряться, спливуть в іншому місці і за вуха нас із води повитягають.

— Виходить, що не ми їх, а вони нас перехитрили?

— Виходить, — похмуро підтвердив Кльоцко. — А втім… Ось що, Восьмьоркін, тягни сюди колоду, та поважну. Припремо нею люк і спробуємо тросом антенним принайтовити до чого-небудь. А ти, Чижеєв, на баркас і нарощуй буксирний кінець. Коли човен зануриться, ми на буксирі, ніби поплавок, підемо. Може, якраз «морського мисливця» зустрінемо.

Чижеєв з Восьмьоркіним кинулися викопувати наказ боцмана, але нічого не встигли зробити. Підводники, очевидно втративши надію на повернення свого командира, почали діяти рішучіше. Кльоцко відчув, як під його ногами задрижала палуба і поповзла вниз.

Підводний човен швидко поринав у воду.

— Звільнити кінець і потравлювати! — гукнув Кльоцко.

Хвилі вже зімкнулися на палубі. Мічман, занурившись до пояса в воду, ледве встиг ухопитися за борт. Восьмьоркін ривком втягнув його в баркас.

Чижеєв звільняв буксирний кінець, який швидко уповзав за човном на глибину.

«Манільського троса може невистачити, — зметикував Кльоцко і, знайшовши під банкою запасну бухту, почав зв'язувати кінці. — Хоч би нас у воронку не затягло…»

— Стоп! Не треба нарощувати! Вниз уже не тягне, — крикнув Чижеєв.

Кльоцко проте не розігнувся доти, поки міцно не зв'язав обидва троси. Тоді він помінявся з Чижеєвим місцями.

— Запас, як і мудрий розум, ніколи не завадить. Страхуватися та думати в нашому становищі треба, товаришу Чижеєв.

— Єсть думати про життя на дні морському, — спокійно відповів Чижеєв і перейшов до мотора. Розпухла губа його кумедно віддувалася.

Підводний човен, увійшовши в глибину метрів на п'ять, дав хід і потягнув за собою баркас у відкрите море. За ним, праворуч від баркаса, то перевертались на хвилястій поверхні, то пірнали під воду якісь чудернацькі буйки. Мічман зрадів: «Підводники, мабуть, в рибальські сіті залізли і за собою потягли? Тепер повного ходу човен не дасть. На гвинти намотає або рулі заклинить!»

Розділ другий

Підводний човен тягнув мотобаркас на захід, намагаючись відійти якомога далі від небезпечних Кавказьких берегів.

Це була бойова осінь 1943 року. Ще весною наші війська під Сталінградом оточили і розгромили трьохсоттисячну армію фашистів.

Влітку вони завдали гітлерівцям нищівного удару під Курськом, а восени почали гнати їх з Донбасу, з Північної Таврії, викинули з Новоросійська і всього Таманського півострова.

Фашисти ще лишалися в Криму і на західному узбережжі Чорного моря. Боячись нових десантів з моря, вони посилали один за одним розвідувальні літаки та підводні човни до берегів Кавказу.

Ось одна з таких субмарин і натрапила на мотобаркас, якого вів мічман Кльоцко. Здобич була принадна: живі російські матроси — «язики» з ескадри — зараз дорого цінилися. Тому підводний човен і ризикнув спливти при денному світлі недалечко від берегових постів.

Нікому з підводників, звичайно, й на думку не спало, що команда цього хисткого суденця буде чинити такий опір. Безглуздо втративши командира і двох комендорів, гітлерівці надумали швидким поринанням скинути росіян з палуби і втекти далі від небезпечного місця. Але незабаром, по невиразному стукоту мотора та по незграбності при маневруванні, вони зрозуміли, що мотобаркас не відстав од них, що він тягнеться за ними на буксирі. Але вони цього не злякалися, а навпаки зраділи: надія росіян на зустріч з надводними кораблями їм була зрозуміла. Однак човен уже звернув з фарватеру.

Щоб зустрічна хвиля не перекинула баркас, фашисти й далі йшли не кваплячись, майже на перископній глибині. Вони задумали якнайдалі затягти мотобаркас у морс і там розправитися з російськими моряками.

Сонце вже зайшло. Небо пломеніло вогненними смугами, немов далеко за морем хтось розкладав величезне багаття без диму.

На кораблях ескадри, мабуть, сповзли донизу прапори і розтанула в повітрі мідна пісня горністів. Вахтові, певно, давно змінилися. Матроси зібралися на півбаку покурити і «потравити». В кубриках пишуть листи, читають газети, ріжуться в «козла».

«Чи залишив нам черговий по камбузу розхід?» тоскно подумав вимоклий Восьмьоркін. Йому нестерпно хотілося їсти й пити, і він на всі лади кляв підводного човна, що відтягав баркас щоразу далі й далі на захід.

Ніс баркаса поскрипував і, здригаючись, поринав у піну. Бризки летіли на всі боки і час від часу дощем обсипали мимовільних полонених.

— Він же нас до чорта в зуби затягне, — голосно сказав Восьмьоркін. — Треба відрубати кінець і спекатися його.

— Як же ти це зробиш? — буркнув Кльоцко. — Одрубаєш, а човен зараз же сплине і близько до себе не підпустить. На дистанції розстріляє. Наше діло — добре пильнувати і чекати. Може, якраз десь зустрінемося із своїми.

Але ніяких надій на зустріч з бойовими кораблями не обіцяла ніч, що вже насувалася. Море наче вимело вітром: ні димочка, ні гулу літака в небі. Навіть берегів не було видно. Кругом — водяна пустеля та зловісна імла.

— Отак ми замість своєї бази в німецьку влетимо. А там на свинцеві харчі поставлять… — не переставав бурчати Восьмьоркін.

Він замовк тільки тоді, як боцман почав квапливо вибирати трос із води.

— Приготуватися, спливає!

Човен не сплив, він лише виткнув із води перископ.

— Ич, видивляється, чи ми бува не відчепились. Та й сплохував же я, бовдур старий, не догадався перископ розбити. Ану, Восьмьоркін, ми з Чижеєвим підтягнемося, а ти лупони йому по оку. Це по твоїй спеціальності.

Кльоцко з Чижеєвим ривками взялися вибирати трос, а Восьмьоркін затис у правій руці замашний лом. Але підводники так наче догадалися про його наміри, сховали перископ і знову стрімко пішли на глибину. Буксирний кінець так шарпонуло, що боцман з мотористом не втрималися на ногах і трохи не вилетіли за борт.

На цей раз човен спустився на велику глибину. Якби Кльоцко вчасно не подовжив кінець, троса невистачило б.

Через деякий час по дрижанню троса мічман знову відчув, що підводний човен спливає.

Раптом Восьмьоркін побачив біля себе перископ, що виткнувся з води. Він замахнувся і щосили вдарив по ненависній мідній голівці. В перископі щось дзвякнуло. Восьмьоркін ще раз замахнувся і бубухнув по звуженій частині перископа так, що той схилив свою однооку голівку набік,

— Молодчина, Степане! Хай гадюка сліпою…

Кльоцко не встиг доказати. Від сильного поштовху його ноги втратили опору. Баркас кілька разів підскочив, загойдався, зарипів. Підводний човен, намагаючись перекинути дерев'яне суденце, що причепилося до нього, сплив прямо під ним.

Коли боцман опам'ятався після падіння, він почув гучний і недоречний у їх становищі сміх Восьмьоркіна.

— От психонули! — весело заливався гаковий. — Не подобається їм без ока ходити.

Баркас опинився на палубі підводного човна, майже поряд з бойовою рубкою.

— Припинити сміх! Здурів, чи що?.. — занепокоївся Кльоцко. — Зараз же до вихідного люка.

Голос у боцмана був такий, що моторист з гаковим одразу зрозуміли всю небезпечність свого становища і кількома стрибками опинилися на містку підводного човна.

Мічман прислухався. Спочатку до його слуху долинув шум якогось неясного вовтузіння, потім удари, короткий зойк і кілька приглушених пострілів. Що діється на містку, в темряві не можна було розгледіти.

Після хвилини тиші почувся тривожний голос Чижеєва.

— Стьопо, тебе не поранили?

— Ні-і. Я йому зацідив так, що він на бровах по трапу пішов ще й ніжками замелькав, — не без хвастощів відповів Восьмьоркін.

— Гей, субмарини! Хто ще хоче цирковий помер показати! Вилізай нагору, нічого гаком чіплятися… — гукнув у відхилений люк Чижеєв і при цьому додав дещо таке, від чого Восьмьоркін аж застогнав, смакуючи, і знову голосно зареготав.

Восьмьоркін з Чижеєвим ніби захмеліли від пострілів, що дихнули їм жаром в обличчя.

«Чого вони там знову натворили?» занепокоївся здивований боцман і поспішив до друзів.

— Що тут у вас?

— Та ми оце двох телепнів униз махонули, і зараз вони люка не можуть задраїти. Наш лом під кришкою сидить, — пояснив гаковий. — В глибину їм тепер не втекти.

— Рано тішитеся. Люк рубки в двох місцях задраюється. Вони його з центрального поста закриють і пірнуть, коли схочуть, — докірливо кинув боцман, хоча в душі радів не менше за Восьмьоркіна.

Тепер підводники не могли зануритись, не затопивши рубки. Правда, від води вони зрештою зуміли б звільнитися, випустивши її при сплитті в центральний відсік, проте це вже була для них велика неприємність.

«У човні є ще кормовий і носовий люки, — згадав Кльоцко. — Їх не рекомендується віддраювати в поході, але хто в такому стані зважатиме на інструкцію? Чого доброго, підводники повилазять та нападуть з двох боків».

Він вдивлявся в щораз густішу імлу. Човен ішов у позиційному положенні. Вся носова палуба була під водою. «Їм треба ще трохи спливти, щоб відкрити люки, — метикував Кльоцко. — Коли дадуть пузир, ми відчуємо. Можна поки що не боятися».

Тим часом Восьмьоркін, який добре змерз на вітрі, умовляв Чижеєва:

— Ти, Сеню, спец по-іноземному говорити. Поагітуй-но фашистів, може, здадуться? От буде здорово! Прямо на містку трофейного човна повз усі кораблі з фасоном пройдемо! Народу скільки вийде подивитися!