Патрик Несс – Запитання та Відповідь (страница 84)

— Простягнутою рукою, — зненацька м’яким голосом каже Тодд.

— Що?

Але він простягає руку в порожній простір, дивиться на неї.

— Зі своїм сином.

— Ну, цього ми теж не хочемо, — я нервово проходжу до передніх дверей. Лі застромляє голову всередину, намагається не виглядати надто недоречно, але біля входу марширують солдати. — У нас мало часу.

Рука Тодда досі простягнута.

— Я теж робила погані речі, — кажу, — і хотіла, щоб усе було інакше, але вже як є. Маємо те, що маємо, а ти мусиш іти зі мною, щоб у нас був хоч якийсь шанс обернути це все на краще.

Він нічого не каже, але його рука досі простягнута, він дивиться на неї, тож я підходжу ще на крок і беру її в свою.

— Ми можемо врятувати світ, — кажу, намагаючись усміхатись, — ми з тобою.

Він дивиться на моє чоло, шукає, намагається мене прочитати, побачити, чи я дійсно там, чи це правда, чи я кажу справжні речі, він шукає і шукає…

Але не знаходить мене.

— Ох, Тодде…

— Кудись зібралися? — питає голос з іншого кінця кімнати.

Голос чоловіка з пістолетом.

Це не той чоловік, котрий нас пустив, я його ніколи не бачила.

Тільки раз, у Шумі Тодда.

— Як ти вийшов? — Тодд нетямиться від подиву.

— Ти ж не пішов би без цього, правда? — у неозброєній руці він тримає щоденник Тоддової мами.

— Ану віддай мені! — каже Тодд.

Чоловік ігнорує його і махає пістолетом на Лі.

— Ходи-но сюди, — каже він, — а то я з радістю пристрелю нашого милого Тодда.

Я озираюся. Шум Лі аж пищить про втечу, але ж він бачить націлений на Тодда пістолет, а побачивши моє лице, негайно заходить, і його Шум каже, що не залишить мене, і він такий гучний, що я майже забуваю про пістолет.

— Кидай, — каже чоловік, поглядаючи на рушницю Лі. Той із брязкотом впускає її на підлогу.

— Ти брехло, — каже Тодд чоловікові, — боягуз.

— Усе на благо міста, Тодде, — відповідає той.

— Стільки було стогонів, — каже Тодд, його Шум і голос палають, — стільки скарг і ниття про те, як він усе руйнує, а ти просто черговий шпик.

— Спершу ні, — чоловік наближається до нас, — спершу я був таким, як ти мене бачив, знеславленим колишнім мером, котрому залишили життя, хоч це й незручно, — чоловік проминає Тодда і підходить до мене, тримаючи Тоддову книжку під пахвою, — наплічник сюди!

— Що? — я не розумію.

— Давай, кажу, — він відводить руку назад і націлює пістолет просто в голову Тодда. Я скидаю наплічник і віддаю йому. Він його навіть не відкриває, просто промацує дно, правильно знаходить таємну кишеню де, якщо правильно натиснути, можна відчути пістолет.

Чоловік всміхається.

— Он він де, — каже він. — Відповідь геть не змінилась, еге ж?

— Торкнешся хоч волосини на її голові, — каже Тодд, — і ти мрець.

— Те саме, — каже Лі.

А чоловік усе усміхається.

— Схоже, у тебе з’явився суперник, Тодде.

— Хто ти такий? — питаю я, осміліла від роздратування через весь цей захист.

— Лицедій Леджер, мер Притулку, до твоїх послуг, Віоло, — він легенько кланяється, — бо ти ж, на мою думку, і є та сама Віола? — він походжає навколо Тодда. — Ой, Президент дуже цікавився Шумом твоїх снів, хлопчику. Дуже цікавився, про що ти думаєш, коли спиш. Як ти сумуєш за своєю Віолою, як ти зробиш усе, щоб її знайти.

Я бачу, як лице Тодда червоніє.

— І от одного разу він стає значно прихильніший до мене і просить переказати тобі одну інформацію, подивитися, чи не захочеш ти зробити те, що треба нам, — мер Леджер виглядає просто сміховинно з усім своїм багажем: пістолет в одній руці, сумка в іншій, книжка під пахвою, і все одно він намагається здаватись загрозливим. — Мушу сказати, спрацювало як по маслу, — він підморгує мені. — Тепер, коли я знаю час і місце нападу Відповіді…

Шум Лі гучніє, він розлючено підступає на крок.

Мер Леджер зводить курок. Лі зупиняється.

— Не подобається? — питає мер. — Президент дав, тоді ж, коли й ключ.

Він знову всміхається, а тоді бачить, як ми всі на нього дивимось.

— Ой, давайте без цього, — каже він, — якщо Президент переможе Відповідь, то все закінчиться. Бомби, обмеження, комендантські години, — його посмішка трохи блідне, — ви мусите навчитися, як змінювати систему зсередини. Коли я стану його заступником, то докладу всіх зусиль, аби покращити життя для всіх, — киває на мене, — і для жінок теж.

— То краще вбий мене, — каже Тодд, його Шум клекотить, як полум’я, — бо якшо ти коли-небудь опустиш цей пістолет, безпечного місця в цьому світі для тебе вже не буде.

Мер Леджер зітхає.

— Я нікого не збираюся вбивати, Тодде, хіба що…

Бічні двері зненацька відчиняються, і чоловік, котрий мене впустив, заходить досередини, його лице і Шум наповнюються подивом.

— Що ти…

Мер Леджер націлює на нього пістолет і тричі тисне на гачок. Чоловік падає крізь двері, на підлогу, так що тільки його ноги стирчать.

Ми всі стоїмо, шоковані, відлуння пострілу досі дзвенить об мармурову підлогу.

У Шумі мера Леджера чітка картинка: він із підбитим оком і розбитою губою, а чоловік на підлозі його лупцює.

Він знову дивиться на нас, бачить, як ми поглядаємо на нього.

— Шо?

— мер Прентісс тобі цього не подарує, — каже Тодд, — бо він знає пана Коллінза ще зі старого Прентісстауна.

— О, я впевнений, що за Віолу і напад Відповіді мені пробачать будь-які непорозуміння, — тепер мер Леджер роззирається, думає, як би ото вивільнити руки. Нарешті просто кидає книжку Тодду, ніби більше її не хоче. Тодд незграбно, впускаючи, але ловить її.

— Авторка з твоєї мами така собі, Тодде, — каже мер Леджер, згинаючись і вільною рукою розстібаючи наплічник, — малописьменна.

— Ти за це заплатиш, — Тодд озирається на мене, і я розумію, що насправді це я сказала.

Мер Леджер порпається в моїй торбі.

— А ось і їжа! — його обличчя аж сяє. Дістає з торби гребенясту шишку і відразу ж запихає в рота. Дістає ще кілька, знаходить хліб і фрукти, надкушує майже все.

— Скільки ви тут планували бути? — питає він із набитим ротом.

Я бачу, як Тодд починає підходити ближче.

— Не те щоб я тебе не чув, — каже мер Леджер, одною рукою розмахуючи пістолетом, а другою порпаючись у торбі. Він завмирає, тримаючи руку ще глибоко всередині, тоді дивиться на мене. — Що це?

Він ще трохи нишпорить і починає витягувати з наплічника щось велике. Спершу я думаю, що це пістолет, але тоді він остаточно дістає предмет із торби.

Він підводиться.