Пантелеймон Куліш
БАЙДА, КНЯЗЬ ВИШНЕВЕЦЬКИЙ
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Байда, князь Дмитрій Вишневецький.
Тульчинський Самійло, його чура, а потім побратим.
Дворяне-побратими.
Посел Московський.
Посел Турецький.
Панцерний боярин.
Козаки-нетяги.
Козаки-дуки.
Радько Гузир, на прізвище Турецький Святий.
Хома Пиндюр, на прізвище Плахта.
Ганжа Андибер, гетьман Запорозький.
Костир, безрукий козак-характерник.
Козаки-січовики, козаки-зимовчаки, козацькі чури, громадські мужі, кобзар, посланці і вістовці.
Великий візир.
Сераскир.
Капудан-баша.
Беглербек.
Замковий ага.
Княгиня Вишневецька,
Байдина мати.
Катруся, її небога.
Настя Горова, шинкарка степова.
Настина наймичка.
Сцена в Вишневці над Горинню, на степу Вишневецькому, в Цариграді, на Босфорі і в Великому Лузі.
ПРОЛОГ
Три сотні й два десятки літ минуло,
Як згас у муках дух правдивий Байди,
А серце в нас лицарське не заснуло:
Так само на землі жадає правди.
Боронючи народну Гіпокрену,
Духовну зброю без устанку носим
І се на лицедійную арену
Свою борбу за правду переносим.
О музо Мельпомено, правди мати!
Дай нам тобі достойно послужити,
Народний дух з занепаду підняти,
Гасителів його посоромити
Нехай велика, люба нам тінь Байди
Од нас лиця свого не одвертає,
Нехай признає в нас героїв правди
І на борбу святу благословляє!
АКТ ПЕРВИЙ
СЦЕНА ПЕРВА
Вишневець. Дуброва під замком.
Виходить Байда, за ним Тульчинський з кобзою.
Байда
У мене в грудях серце б'ється рівно…
Султане, цісарю, королю, царю!
Ваш гнів мене довіку не злякає
І ваші милості мене не куплять.
Чи жизнь, чи смерть, чи рай, чи пекло люте,
Про все байдуже Байді Запорожцю.
Обійме смерть він, жарко поцілує,
Коралями кістяк її закрасить
І заквітчає голомозу пишно.
А жизнь – мов оковитої горілки
Коряк жемчужно-бульбашної вип'є…
Чого ж хоробре, рівноваге серце
Злякалося хмурних очей дівочих,
Їх погляду сумного та гнівного?
Великого коліна ти панятко,
Княжа Острозьке, Із'яславська вітка…
Я – Руський князь з Олега й Святослава, 
