Ованес Туманян – Вiрменська читанка (страница 2)
– Вай,– каже,– оце встряв я у халепу, то ж ніхто більш, як розбійники… Коня кинув, сам до лісу і – ну, п´ятами кивати! Втік…
Ласкава доля! Назар-Сміливий, валуючи, надходить—ти ба!—посеред дороги кінь засідланий стоїть, його дожидає. З вислюка він злазить, на коня сідає, далі рушає.
. . .
Довго їхав чи ні, йому то краще знати. Заїхав до села якогось. Він села не знає, село – його. Чи туди, чи сюди?
Од якоїсь хати музику чути – погнав коня туди.
Під´їхав і – утрапив на весілля.
– Добрий день вам.
– І тобі добра від Бога, просимо до нас з дороги.
– Та заходьте ж! Заходьте, гість-бо від Бога.
І ведуть, з отим прапорцем його, у голові столу приміщають. А там таке вже ласе й гарне перед ним понаставляли—і наїдків, i напоїв.
Весільчани взнать цікаві – хто цей дивний незнайомець?
Один, що сидів ген наприкінці, свого сусіду – штурх! На гостя киває, розпитує; той подальшому показав, запитав.
Отак, по черзі—один одному киваючи, одне в одного питаючи—прилинуло до голови столу, де староста сидів. А староста і примудрився вичитать на прапорці у гостя:
Вичитав і, з острахом, переказує своєму сусідові, той наступному, той ще далі, третій – четвертому.
Отак доходить ген до дверей і все весілля вже аж гуде: "Ти-ба! Цей новий гість ніхто інший, а сам Назар Сміливий: сила й міць! Раз лупонє – юрма з копиць!"
– Отакої! Це ж сам Назар-Сміливий!..– гукнув якийсь хвалько.– А як вже ж змінивсь! Навіть я насилу впізнав…
І знаходяться вже люди з готовими оповідками про його велики подвиги, i як вони, було, з ним колись…
– Як же ж такий чоловік сам-один, без слуги?– дивуються незнайомі.
– А то така вже звичка, не до шмиги йому слуги. Якось і я спитав, а він на те: "Що з отих слуг? Мені й так увесь світ годить-прислуговує."
– А чого ж це шаблі доброї не має? Таку іржаву залізяку почепив при боці.
– В тім-то й річ, що отим шматком іржавим шварконе і – юрбу на шмаття: дрібніше, ніж шаблюкою. Бо з тою, бач, i простий герой зуміє.
І задурені люди встають, за здоров´я Назара-Сміливого п´ють. З по-між них розумник виходить, звертається до Назара з промовою.
– Ми,– каже,– давно чули про славу твою велику, прагли також й вид уздріти, аж ось і дочекалися – тут ти, з нами. Бачимо на власні очі.
Назар стогне, рукою одмахуеться.
Присутні значуще перезираються, підкивують; знаємо, мовляв, як стогін цей і помах розуміти треба.
Там ще й співець знайшовся, миттю пісню склав, проспівав:
І хмельні весільчани, як порозходились, то рознесли по всіх-усюдах, що їде
Назар-Сміливий: сила й міць!
Раз лупоне – юрма з копиць.
У всіх тількі й розмов, що про геройства його дивовижні, грізний вигляд його розписують й усім новонародженим ім´я дають – Назар.
Із весілля подавсь Назар далі, їхав-їхав, тай заїхав на поле зелене.
На зеленім на цім полі, коня пастися пускає, прапорця втикає, у його затінку спати лягає…
А там, бач, жили сім братів-великанів – сім розбійників – у замку на горі , що поруч височіла, і скільки довкіл око сягає, вони своїм вважали.
Великани тай помітили, що хтось там на поле їх припхався, з коня зліз. Дивом вони здивувалися: то ж яке серце й скільки життів мусить буть в того зухвальця: мало – на поле їх заїхав, так ще й коня пускає!
А в кожного з тих великанів палиця була о двадцять п'ять пудів. Тож вони оті свої двадцятип'ятипудові палицї беруть, йдуть.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «Литрес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на Литрес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.