Ондржей Секора – Муравлик Ферда (страница 22)

— Крила, крила! — закричали мурашки, коли прийшли до своїх лялечок.

Майже в усіх лялечок у спочивальні вони намацали крила. З двадцяти досить великих лялечок з крилами будуть наречені, а з тридцяти менших лялечок з крилами будуть женихи.

— Цррр-цр-цр-црр... — зателеграфував найближчий цвіркун, який жив біля мурашника, депешу до іншого мурашника. До речі, без крапок і тире: «Маємо женихів скільки хочете».

У відповідь цвіркун із чужого мурашника телеграфував за хвилину: «Двох вистачить дякуємо».

Зараз же Ферда наказав погасити в спочивальні світло, й ніхто не смів зайти всередину, щоб не збудити жодної лялечки раніше, ніж прийде її час.

Не знаю, скільки днів минуло, але одного дня увесь мурашник дізнався, що славний день настав.

Просто того дня діти заявили:

— Сьогодні свято, сьогодні ми не підемо до школи.

І клас, у якому Ферда викладав природознавство, залишився порожній.

Нянечки принесли в мурашник цілі оберемки квітів і розкидали їх по землі. Трумбелінек змайстрував собі з паперу генеральський кашкет і поважно ходив у ньому по мурашнику.

В усіх був святковий настрій, і всі відчули, що настає велике свято. Робітники, теслярі, муляри, пастухи й садівники теж покинули роботу й теж причепурилися. Тільки в кухні варилося, смажилось, пеклося, тушкувалося, шкварилося. Куховарки хапалися за голову й хвилювалися — як воно все вийде?

Потім унизу місцеве радіо заграло веселу маршову музику, й кожен одразу зрозумів: починається щось надзвичайне.

— Уже йдуть, уже йдуть! — кричали всі й поспішали до входів у спочивальню.

Дорогою, посипаною квітами, йшов загін женихів, загін вродливих юнаків, і в кожного з них шурхотіли за плечима нові крила. Їхні тільця блищали, як лаковані, а на шиї — ой леле! — на шиї у кожного була маленька червона крапчаста хустинка, така, яку носив Ферда, але зовсім, зовсім манюсінька.

— Подивіться, самі Ферди! — вигукнув Трумбелінек у генеральському кашкеті й схопився за голову.

Мурашки хотіли на нього гримнути, але заніміли з подиву. Справді, дорогою йшли ніби самі Ферди.

Що це? Ось наречені в шлюбному вбранні з віночками на голові, але кожна з них має на шиї червону крапчасту хустинку! Тільки зовсім маленьку, набагато меншу, ніж носить Ферда. Що це все означає, що сталося?

— Невже ви не знаєте? — здивовано спитала найстарша нянечка.— Це ж мурашки, що виросли з Фердиних немовлят!

І як про це всі могли забути? Звичайно! Адже це були мурашки з немовлят, про яких Ферда найбільше піклувався, яких найкраще годував, найкраще бавив і найкраще вчив.

— Такої слави, як Ферда, в мурашнику ще ніхто не заживав, — сказали кілька нянечок.

— Але він її заслужив! — захоплено крикнув Ніженька, який тільки сьогодні почав бігати.

— Авжеж, заслужив! — закричали й інші.

ЯК ГОТУВАЛИСЯ ДО ВЕСІЛЛЯ Й ЩО ПОТІМ СТАЛОСЯ

Нагорі вже почалося гуляння. Грало кілька оркестрів, а велика тля крутила карусель. Нянечки ходили між присутніми й роздавали пундики, цукерки, бутерброди, карамельки з фруктовою начинкою, лимонад, шоколад, воду з малиновим сиропом, помаранчевий сік. Принесли солоні палички й крендельки. Побігли ще по морозиво, по збиті вершки та по турецький мед. Були там навіть кошики з арахісом, і кожен з присутніх міг собі взяти скільки хотів. Ніженька одержав усього вдвоє.

Між усіма походжали женихи й наречені, але не брали собі нічого. Хто б це думав про їжу перед самісіньким своїм весіллям? Усі до них підбігали, кожен хотів на них надивитись, перш ніж вони полетять у світ.

— Ще хвилина — й у нас не буде жодного Ферди, — сказала найстарша нянечка, що вже кілька разів бачила, як народжувалися женихи й наречені і як потім вони розліталися по світу.

— Ну, то що, пане з хустинкою, з якого мурашника вибереш собі наречену? — дражнили муляри женихів.

— А ти, прекрасна наречена? — питали нянечки в наречених, поправляючи їм сукні й віночки. — Звідки по тебе прилетить жених? З-за Семи Морів? Чи, може, аж з Країни Казок?

А наречені червоніли й соромливо відповідали:

— Хіба ми знаємо?

Двох найвродливіших мурашок-женихів було вже призначено для двох наречених із сусіднього мурашника. Скоро по них прийшли посли й розповіли, що там народилися дві прекрасні наречені, але стара королева не хоче пускати їх назовні, щоб вони десь не відлетіли. Тому весілля буде в мурашнику, й панове женихи мають летіти просто до них у мурашник.

Обох женихів начистили до блиску, щоб вони були ще кращі. А королева прислала їм трохи парфумів, щоб вони добре напахались.

Раптом хтось закричав:

— Уже летять! — і показав угору над лісом.

Над високою ялиною пливла густа хмара. Вона вирувала, крутилася, тремтіла. Оддалік, так само високо в повітрі, здіймалася інша така ж хмара... Це були рої женихів і наречених, які вже вилетіли з інших мурашників.

— Дзззз... — задзижчало й зашуміло раптом над нашим мурашником, аж усі принишкли й приплющили очі. Коли ж отямились і роздивилися навколо, біля них не було жодного жениха, жодної нареченої. Усі полетіли високо вгору до весільних роїв. Там вони й залишаться з іншими і вже ніколи не повернуться.

Тільки ті два найвродливіші женихи полетіли просто до сусіднього мурашника, де на них у замкненій кімнаті чекали дві наречені, майбутні королеви.

— На ці рої треба подивитися через підзорну трубу, — закричав зворушений Ніженька й пострибав на своїй здоровій нозі в мурашник по підзорну трубу. За ним поспішило багато інших, отже, за мить нагорі здійнявся цілий ліс підзорних труб.

— Бачите? Там п’ять наших наречених! — вихвалялися нянечки, що дивилися на рій над високою ялиною.

— Гей, а он там теж є одна наша. Як до неї всі летять! Коло неї упадають аж десятеро женихів! А звідки ті женихи? — цікавилися муляри, які стежили за роєм над верхівкою гори.

— Нашим хлопцям теж непогано. Хоч куди глянь, скрізь до них летять найкращі наречені, — з гордістю повідомляли мисливці.

Словом, куди прийшли жених чи наречена з крапчастою хустинкою, там зчинялася метушня, бо всі хотіли одружитися тільки з ними.

Аж до вечора на мурашнику не переставали дивитись у підзорні труби на весільні рої і спостерігати, як там женихи сватаються до наречених, як кожен вибирає того, хто йому найбільше до вподоби, і як пара за парою зникають, щоб десь на землі закласти власний мурашник.

ПРО ВЕЛИКУ ФЕРДИНУ ТАЄМНИЦЮ, ЯКУ ТРУМБЕЛІНЕК ПОТІМ ВИКАЗАВ

Тільки Ферда не ловив гав. Він працював унизу, працював на всіх поверхах, щось перебудовував, тягав візки з-під молока, а на нічну зміну взяв собі на допомогу Куриголоска, Трумбелінка та Ніженьку. Вони заприсяглися, що нікому нічого не викажуть і допоможуть Ферді підготувати несподіванку, якої мурашник ще не знав.

Тільки вранці, коли всі почали братися до роботи, Ферда врочисто заявив, що так святкувати не годиться. У нас, мовляв, свято повинно бути особливе й для женихів та наречених із сусіднього мурашника треба влаштувати весільну подорож.

— Але яку? І куди? Адже королева їх нікуди не пустить! — питалися всі.

— Це вже мій клопіт, — сказав Ферда. — Тільки покличте їх сюди!

Негайно вислали послів по молодих. Хоч стара королева й не хотіла їх пускати, та коли їй пообіцяли, що молоді неодмінно повернуться до її мурашника, вона дала згоду.

Молоді ще не скинули крил, ані свого шлюбного вбрання. Приїхали вони в двох каретах і з цікавістю чекали. Що буде далі? Що то Ферда для них приготував? Вони трохи соромились, бо на них прийшов подивитись увесь мурашник.

Але Ферда вже взяв молодят за руки й сказав:

— Я вас покликав, любі молодята, щоб ви поїхали у весільну подорож. Ви не будете літати по лісах, де вас могла б пташка дзьобнути, ані плисти по водах, де вас могла б хребтоплавка ковтнути, ані лазити по горах — там би ви ще заблукали. Я приготував вам подорож у наш мурашник, щоб ви нікуди не зникли.

— У мурашник? — розчаровано перепитали молодята. — Але ж ми там усе знаємо!

— Нічого ви не знаєте, ось побачите, сказав Ферда. — Тож швидше сідайте!

Куриголоско витяг візочок, а за ним і другий, кожен на дві особи.

— Ту-ту, вже їдуть, ту-ту! — закричав Ферда, коли пари посідали, й штовхнув обидва візочки в найближчий темний хід.

— Що це буде? — питали молоді, злякано притулившись одне до одного. — Яку це штуку нам Ферда устругнув?